Травень 7, 2019 0 340 Переглядів

Калинові дзвони

1. Набат

«І ніч іде, і день іде,
і голову схиливши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
апостол правди і науки».
Т. Шевченко

Калинові дзвони калиновим сумом
Відболюють болем в зболілих серцях.
Десь бродять степами Шевченкові думи
І губляться ген, на далеких шляхах.

Вкраїнськії думи у рваній ряднині,
Просолені сіллю з чумацьких возів…
«О Боже єдиний, храни Україну…»,
Щоб ворог та голод наш край не косив.

Калинова земле, свята і велична,
Убогая духом, побита життям.
Все рідше над хатою помахом звичним
Лелека опустить гостинець з дитям.

У хаосі бруду, інтриг та прогресу
Згубились джерельні святі почуття.
Байдужозатхнулістю вкрилися плеса,
Холодний цинізм — як синонім життя.

Без Бога — в нікуди шляхи обираєм.
Обперлась печаль на повалений тин.
І плаче калина за втраченим раєм,
Стікає сльоза, як червоний бурштин.

О Боже єдиний, збуди Україну!
Верни в душі щирість, гостинність, тепло.
Хай пісня калинова з серця полине,
Збиваючи роси ранковим селом.

Нехай завітає до хати сусіда,
Поверне додому заблудлих синів.
Хай мудрість воскресне, що з прадіда-діда,
Щоб далі народ у безвір’ї не скнів.

Дай, Боже, нам долю, дай миру та щастя,
Хай жито зросте на травневій ріллі,
Осяй нас любов’ю і витри, як Батько,
Калинові сльози моєї землі.

2. Благовіст

«І буде син, і буде мати,
і будуть люди на землі»
Т. Шевченко

Калинові дзвони калиновим сміхом
Вітають Великдень. Край неба горить:
З-за лісу встає золотавая втіха,
Щоб вкотре Вкраїну промінням зігріть.

Встає над Вкраїною сонце надії,
Встає Україна для волі й життя.
І круки втікають голодні та злії,
І ластівки з вирію в весну спішать.

Проміння лоскоче барвінкове листя,
На дубі чуприна зелена й густа.
Хай губляться в росах червоним намистом
Калинові сльози — як сльози Христа.

Голгота. Страждання. І ніч до безтями.
А завтра — осяяння ранку. І — Він,
Воскреслий, прославлений, став перед нами,
І впала печаль за повалений тин.

І думи знялися на крилах орлиних,
І день осяйний соловейко віта.
Калина — у кучерях білої піни,
Й зозуля втомилась лічити літа.

Калинові дзвони нас кличуть до Бога,
Нас кличуть до храму: схилімо серця.
У Ньому воскресне душа наша вбога,
Бо сльози покути — таки до лиця.

Й калинова пісня, що в серці тепліє,
Поверне нам радість, любов та життя.
Хай плаче калина, хай тугу розвіє
Сльоза воскресіння, сльоза каяття.

Юрій Вавринюк

Попередня На Рівненщині на Великодні свята посвятили два молитовні будинки
Наступна «Побудую Я церкву Свою…»

Вам також може сподобатися

Роздуми

«Він — Божий Син. Він небом обцілований»

  * * * Він — Божий Син. Він небом

Новини

Прийдуть жнива

              Біжать роки невпинно

Новини братерства