Жовтень 19, 2011 0 343 Переглядів

П’ять хвилин вдячності. Зумієш?

Жінка, на обличчі якої була написана біль і скорбота з гіркотою і відчаєм розповіла про свою трагедію. Ось скорочений варіант її розповіді: «Моя донька, 18 років, навчалася в університеті у Москві. Рік тому вона щиро покаялася і ревно служила Господу. Але трапилося непоправне – вона разом із подружкою виявилася заблокованою у ліфті, який зупинився між поверхами. Внаслідок короткого замикання кабіна ліфта загорілася і їх врятувати не вдалося… Чому, чому так сталося? Я вже рік не маю спокою, що мені робити? Я відчуваю, що втрачаю розум від горя і болю…».
Вона ще продовжувала говорити, не втираючи сліз, а я гарячково роздумував, що маю сказати у відповідь. Думаю, багатьом служителям знайома подібна ситуація. Боже, – благав я в думках, – що порадити цій зраненій душі? Я шукав біблійні аналогії страждань – може сказати про 10 загиблих дітей Йова, може про смерть пророка Івана, якому відрубали голову, може про страждання Ісуса на хресті?…
Божий Дух тихо проговорив у моєму серці: «Запитай, чи вона дякувала Мені»…
Я не боявся її відповіді – я боявся задавати питання!!!
Потім була молитва, у якій ця жінка, ніби читаючи власний вирок, говорила: «Дякую, Боже, Ти один все знаєш…»
Я більше не зустрічав цю людину, але пам’ятаю вираз очей, у яких ожила надія…
У ці дні у багатьох церквах відбуваються служіння подяки Богу: за хліб, за воду, за свободу. Біблія вчить бути вдячними. Невдячність передбачає незалежність у гіршому значенні цього слова. Я не дякую, – я не помітив добродійство, я обійдуся без по сторонніх, я коваль свого щастя, я знаю, я можу…
Проте Він, Бог, добрий до невдячних і злих (Лук.6:35). Вони Ним живуть, рухаються, існують. Злодії, убивці, терористи, розпусники, нечестивці живуть тому, що Він дає дощ на злих і добрих.
«…Вони приносили жертву Ваалам і кадили ідолам… а Я був для них ніби той, хто піднімає ярмо… і ласкаво підкидав їжу для них» (Ос.11:2-4).
Він Бог – все Ним, через Нього і для Нього!(Рим.11:36).
Помолися до Нього сьогодні хоча б п’ять хвилин і нічого не проси, а дякуй…
Це надзвичайно складно, майже не під силу. Переконайся на особистому досвіді.

Попередня "Чому молода людина знецінюється?"
Наступна Святкування ювілею української Першокниги в "Пересопниці"

Вам також може сподобатися

Проза

Після вироку

Волею випадку біля п’ятої вечора пройшовся Хрещатиком. «Беркутівці» професійно розбирали металеві загорожі. Один удар важким черевиком – і щит послушно складався. Я мимоволі зіщулився і став осторонь. Гуркіт від ударів змушував перехожих призупинятися вмить посерйознішати.

Проза

Про вознесіння і війну

Коли на черговому повороті дороги з’являється вказівник населеного пункту, з оригінальною назвою, одразу згадуєш – так, я вже тут подорожував у минулому!

Проза

“Отче наш…”, а шапки немає

Цю молитву знаємо як «Отче наш…», тобто напам’ять. Пам’ятаю як маленьким мама навчала правильно складати ручки (до цих пір так зручно складати) і молитися. А у 2004, у листопаді…