Серпень 31, 2011 0 654 Переглядів

Український слід у Центрі Азії


Особливими були враження – ще б пак, побувати у самому центрі Азії і навіть рукою поплескати холодний камінь монумента, на якому написано “Центр Азії”. Центр – він і є центр. 

А зовсім поруч, метрів за п’ятдесят – інший пам’ятник. Заквітчані стрічками декілька дерев’яних палів навколо купи каміння. Це я так прозаїчно пишу, насправді – це жертовник духам-покровителям Туви.

Отже у самому центрі Азії – місце жертвоприношення та поклоніння. Саме тут, до речі, – витоки могутньої ріки Єнісею, на березі якого стоїть буддійський храм. Це все у місті Кизил, столиці республіки Тува, або Тива, як її тут називають.
Храм, або «хуре» – невеликий, десь, як православний храм у моєму рідному селі Борбин. За якусь хвилину його можна обійти по периметру, і навіть рукою доторкнутися.

Проте, якщо ви торкаєтеся рукою “центру Азії” – це одне, якщо ж так само притулите руку до кута храму – це зовсім інше. Це священнодійство. Я спостерігав, як люди – молоді й старші – обходили навколо храму, плескаючи долонею об ріг будівлі. Цим жестом забезпечується вам покровительство і охорона від “вищих сил”. До речі, якось неприємно бачити брудну пляму на білій поверхні стіни, у тому місці де її торкаються руки прочан. Ці темні плями є на кожному куті храму – внутрішньому та зовнішньому. Людина шукає захисту…

Трохи далі, і ближче до центру – але не Азії, а міста – недобудований православний храм. Кажуть, останні двадцять років він – у стадії будівництва. Якщо такими темпами він будуватиметься, то принаймні відповідатиме євангельському тексту “…храм цей будувався 46 років.” (Івана 3:20).

Чому я про це все пишу? Лиш тільки тому, що у Туві помітили український “слід”. Останні двадцять (можливо трохи менше) років, тут проповідували слово Боже місіонери з України. Тут утворені нові церкви. Можливо, це збіг обставин, але місто Рівне у роки Другої Світової визволяли від німецьких окупантів воїни Тувинської дивізії (так я назвав це армійське формування). А у місті Кизил, у самому центрі Азії, є вулиця Рівненська, з чим вітаю дорогих рівненчан.

Також ми зустрічалися з служителями церков, тувинцями.

Знайомили їх з поглядом українських церков на пробудження у Туві. Спільний проект “Україна-Тува – мости братерства”, може стати новою сходинкою для досягнення Доброю Новиною – Євангелією, усього народу Туви. Потім був Красноярськ, Іркутськ, вкритий кригою Байкал, але то вже інша історія.

Луцьк – Київ – Москва – Красноярськ – Кизил – Іркутськ – Київ.

Попередня 20-річчя церкви ХВЄ у Баштанці
Наступна «Гаджетне» християнство

Вам також може сподобатися

Без категорії

Волинський апостол. Життя та служіння Лукаша Столярчука

…Пригадую прочитаний десь випадок про те, як один зі служителів «Армії спасіння», завітавши в центральний офіс цієї всесвітньої місіонерської організації, зауважив на стіні портрет засновника «Армії» Вільяма Бутса. Хтось із працівників офісу через деякий час зайшов у кімнату і побачив, як відвідувач зі сльозами в очах стояв на колінах і, піднявши руки вгору, просив: «Господи! Зроби це ще раз! Господи! Зроби це ще раз!»

Без категорії

Справжнім політиком людину роблять глибокі переконання і принципи, які вона готова відстоювати навіть ціною власного життя

2_mainУсі ми добре знаємо, що відбувається в нашій державі і дуже часто чуємо слово, що викликає у нас негативні емоції, слово – «політика». Дозвольте мені, як представнику Церкви, висловити думки відносно цієї теми.

     Політика – це, насамперед,  побудова відносин між людьми, відносин між країнами. Справжнім політиком, здатним гармонізувати ці відносини,  людину повинні робити глибокі переконання і принципи, які вона готова відстоювати навіть ціною власного життя. Якщо політичний діяч не впливає на відносини між людьми, не робить їх кращими чи чистішими, не стає прикладом для свого оточення та носієм високоморальних принципів – то це не політик, це політикан.

Без категорії

Свидетельство веры!

“Бог наш, Которому мы служим, силен спасти нас от печи, раскаленной огнем, и от руки твоей, царь, избавит. Если же и не будет того, то да будет известно тебе, царь, что мы богам твоим служить не будем и золотому истукану, которого ты поставил, не поклонимся”. (Даниила 3:17-18)

Когда трем друзьям Даниила было приказано поклониться золотому истукану царя Навуходоносора или быть брошенным в пылающую печь, их реакция говорит о силе веры, которую они имели. Хотя они надеялись, что Бог мог бы избавить их, но они не знали, какова будет Его воля. Однако они хотели, чтобы царь знал: что бы ни случилось, они готовы терпеть всё даже до смерти, но они не отрекутся от Бога».