– тоді йшов мокрий сніг із дощем і десятки тисяч людей йшли на Майдан і знову лунала молитва «Отче наш». Згадав про це тому, що сьогодні День Свободи. День як день, хмарно. А тоді представники конфесій в офісі УГКЦ домовлялися про те, як молитися перед людським морем на Майдані. Погодилися на молитву «Отче наш». Римо-католики – на латині, православні УПЦ КП – на церковно – слов’янській, лютерани – на німецькій. Мені дісталося (я так хотів саме цього) молитися на рідній, українській мові…
Піднімаємося на сцену бунтівного Майдану. В очі – прожектори і сніг, а ще – декількасот тисяч народу. Уперше в житті бачив перед собою людське «море», по якому ( в буквальному розумінні) прокочувалися хвилі – вправо-вліво, вперед-назад. Волею випадку молюся останнім, акцентуючи на словах: «ім’я Твоє, царство Твоє, воля Твоя». «Амінь» – тисячоголосою луною відбилося від будинків на Хрещатику…
Через декілька років, під час розмови з Олександром Турчиновим, почув наступне: «Переломний момент у подіях на Майдані стався, коли весь народ молився «Отче наш»…
До речі, про шапку, або кашкет. Піднімаючись на сцену я завбачливо повісив його на цвяшку біля східців на сцену. Помолилися, повертаємося назад – а шапки немає! Овва, як же тепер без шапки?
…проте цей спогад приємний аж до сьогодні. Мабуть хтось-таки добряче замерз на Майдані і вирішив погрітися… Я не ображаюся на революціонерів…