Липень 10, 2019 0 2706 Переглядів

Михайло Близнюк: «Мені хочеться дивитися на все так, як дивився Христос»

Волинь з повним правом можна назвати колискою п’ятидесятницького руху в Україні. Пробудження розпочалося тут ще на початку 20-х років минулого століття і продовжується дотепер. Волинська область за кількістю церков ХВЄ займає друге місце після Рівненської. Нещодавно у Луцьку відзначався 90-річний ювілей утворення п’ятидесятницького Союзу. З цієї нагоди пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з головою об’єднання церков ХВЄ області єпископом Михайлом Близнюком про життя та служіння місцевих громад.

— У 2018 році вас переобрали на ще один строк перебування на посаді старшого пресвітера Волинського об’єднання церков ХВЄ. Що ви вважаєте основним досягненням служіння за минулу каденцію вашого головування?
— Говорячи про досягнення, най­першим я назвав би збереження єдності між церквами, між служителями як помісних церков, так і стосовно старших служителів. У нас немає якихось поділів, ми дотримуємося одного вчення, є взаєморозуміння між служителями.

Звісно, ми можемо говорити про збільшення кількості церков, зростання кількості членів. Це також свідчить про те, що Бог будує Церкву й справа Божа не занепадає.

Разом із тим я завжди говорю служителям, що навіть те, що вже досягнуто в духовній праці, ми повинні удосконалювати. Вважаю пріоритетними завданнями — піднімати духовний рівень членів Церкви, посилювати проповідь Євангелії, а також примножувати участь християн у справах доброчинності — це ті основні напрямки, на яких я акцентував і акцентуватиму увагу.

— Які сфери служіння, на вашу думку, добре розвинуті в області, а які потрібно ще розвивати?
— Вважаю, що в нас покращилася євангелізаційна праця. Задіяна велика кількість молоді, працює більше 100 місіонерів, які перебувають на церковній підтримці. Хоча, скажу ще раз, зупинятися не варто, треба рухатися вперед.

Що хотілося б удосконалити — то це духовний стан членів церкви. Один Бог знає справжній стан людських сердець. Частково ми можемо оцінювати їх з учинків, на які дивиться й Господь. Бо якщо духовно людина слабне, у неї з’являються різні духовні хвороби. І звідси виникає дуже багато проблем у церквах, у сім’ях.

— Розкажіть про освітній проект для служителів, який стартував у 2018 році. Які його основні цілі?
— У Волинському об’єднанні церков протягом останніх чотирьох років обрано більше 30 нових служителів. І тому виникла необхідність збирати їх і проводити навчання щодо найактуальніших питань практичного життя служителя. Ми маємо відповідну навчальну програму, залучили викладачів, служителів із досвідом, щоб допомогти тим людям, які прийняли естафету служіння, продовжувати діло Боже, використовуючи досвід своїх попередників, впевненіше почуватися й радіти, що вони в числі тих, кого Бог обрав для служіння Його дітям.

Я не можу сказати, що цей захід якийсь особливий. Ми постійно збираємо служителів, проводячи з ними зустрічі, регіональні бесіди, семінари; і не тільки служителів, але й членів церков, молодь, дітей.

— З якими труднощами довелося стикатися за час служіння старшим пресвітером? Чи приносить воно вам задоволення? Де черпаєте натхнення для праці?
— Найбільші труднощі приходять тоді, коли люди духовно знесилені, коли вони не можуть прощати, не можуть контролювати своїх уст, коли вони перестали розрізняти, де голос Святого Духа, а де голос ворожий. І диявол навіює людям такі ідеї, які видаються в їхніх очах єдино правильними, хоч і суперечать Слову Божому. Це найважче для мене — бачити, що церква духовно ослабла чи хтось із служителів став настільки самовпевненим, що будь-які поради сприймає як приниження його гідності.

Написано, коли Варнава прийшов у Антіохію, то побачив благодать. І цю благодать, яку дає Господь, мають бачити не лише віруючі, а й невіруючі люди. А вона виявляється тоді, коли між християнами є взаємоповага, любов, Божий страх. Бачити у своєму служінні прояви різноманітної Божої благодаті в різних-різних ситуаціях — це найбільше задоволення в моєму служінні. Натхнення в праці дає Дух Святий, у Нього я завжди його шукаю.

Не можу сказати, що всі проблеми, які є в церквах, нам вдалося вирішити. Але найгостріші — ті, які вели до поділу й викликали непорозуміння, спокусу, з Божою допомогою розв’язували. Це тішить і надихає мене. Радує й те, що Господь допомагає в проведенні бесід і служінь, відповідає на наші молитви. Це також неймовірно надихає.

— У чому полягає специфіка Волині, що відрізняє її від інших областей? Плюси і мінуси? Як ви оцінюєте духовну атмосферу в області?
— Специфіка волинських церков та, що перші вчителі, проповідники заклали в них тверду євангельську основу. Це дає нам можливість усе нове, що приходило й приходить із різних сторін — зі сходу чи із заходу — перевіряти вченням, яке закладене першопрохідцями й випробуване часом. І я дякую Богові, що нас не підхопили вітри лжевчень. Хоча, звісно, щось змінюється, з’являються нові напрямки праці. Але сам фундамент вчення — незмінний, він — Євангелія Ісуса Христа та апостолів. Тому ми деколи незрозумілі для т. зв. новітніх церков. Але мені хочеться дивитися на все так, як дивився Христос, як учили Апостоли, як було в часи перших християн, коли церкву по-особливому супроводжували прояви Святого Духа, — це наші орієнтири.

Мінуси — у тому, що в нас дуже важко приживаються нові форми служіння, наприклад, дитячі табори. Хоча й ця праця виконується вже більш активно, і я вважаю, що на неї слід звернути особливу увагу, бо це служіння потребує удосконалення. Може, не так просто приживається й місіонерська праця, хоча багато церков підтримують її, але не всі до кінця усвідомлюють її важливість.

Якщо давати оцінку духовному стану в області, то вона буде залежати від позиції оцінювання. Якщо дивитися поглядом людини, наповненої Святим Духом, то вона побачить дію Духа Святого — нові церкви, доми молитви, спасенні душі, багато проповідників, ревну молодь, прояви дарів Святого Духа. Якщо дивитися з позиції критика, то побачимо багато недоліків. Але для сповненої Духом людини це означає, що потрібно працювати з людьми, учити їх, турбуватися про їхній духовний стан.

Та все ж справжній духовний стан Церкви знає лише Господь, а ми оцінюємо, наскільки нам це відкрито.

— Чи близькі стосунки людей із Богом? Що найбільше віддаляє християн від Бога?
— Слово Боже вчить, щоб кожен випробовував свою справу, пізнавав себе — і тоді матиме похвалу. Тому я боюся робити будь-яке узагальнення щодо особистих стосунків з Богом кожної окремої людини. Я не можу визначити середнього духовного стану Церкви, якщо він навіть і є, бо це так само безцільно, як визначати середню температуру тіла хворих у лікарні.

Як на мене, про духовний стан християн свідчить виконана праця, а тепер її робиться набагато більше, ніж двадцять років тому. Якщо ми проводили декілька євангелізацій на рік, то тепер їх проводиться десятки й десятки різними церквами. Якщо в нас було лише 60-70 домів молитви, то тепер їх уже на 100 більше. Кількість членів постійно зростає, кількість церков зростає. Це, звісно, робить Бог, але через людей, які Йому покірні, які Йому вірні. Отже — є люди, близькі з Богом, Він їх використовував, використовує і буде використовувати аж до Свого приходу.

Я вважаю, що найбільше віддаляє людину від Бога втрата особистого тісного спілкування з Ним. Вона сама відступає від Бога, а зрештою втрачає інтерес до Божого Слова, до Церкви і до служіння, тому що не має кореня, внутрішнього зв’язку з Господом. Тоді втрачається страх Божий, Божа благодать перестає тішити. Такій людині дуже важко допомогти, поки вона сама цього не захоче. Той, хто не шукає підтримки в Богові, не збагачується в Ньому, — шукатиме задоволення своїх душевних потреб у чомусь іншому, що зрештою приведе до краху віри, розчарувань та різних спокус. Вакуум у душі, як відомо, може заповнити тільки Божа присутність, ніщо інше не принесе сердечного миру.

— Наскільки гострою ви вважаєте проблему пасивності християн щодо служіння? Як мотивувати людей? Як створити в церкві атмосферу, де кожен відчував би себе потрібним і не боявся проявити власні здібності?
— Створити таку атмосферу — це обов’язок служителів, які поставлені в Церкві, «щоб приготувати святих на діло служби». Людей без таланту немає. І тих, кого Бог привів у церкву, але не хоче задіяти, також бути не може. Якщо Бог покликав людину, то Він має і працю для неї.

Як мотивувати? Просто навчати та наголошувати, що кожен потрібний для Церкви та Христа й повинен знайти себе в Господній праці. А також — показувати особистий приклад у служінні.

— На Волині пожвавилося дитяче служіння, зокрема літні табори, а також відкрилися нові місіонерські точки. Які методи благовістя ви вважаєте найефективнішими?
— Ми тепер особливу увагу приділяємо розвитку дитячого служіння, про це багато говоримо на конференціях і бесідах зі служителями. Дуже важливо, щоб діти до 12 років визначилися щодо служіння Богові. Потім їм буде зробити це набагато важче. Я хотів би, щоб ми не перекладали це служіння лише на молодь. Необхідно, щоб пастор, братерська рада були зацікавленими цим служінням.

Щодо місіонерів, то я щиро вдячний Богові за них, що вони сіють Слово, служать людям. Я дякую всім батькам, хто благословляє на цю почесну працю своїх дітей. Оскільки працювати туди пішли переважно молоді й не дуже досвідчені люди, а справа перед ними дуже відповідальна, то, звичайно, хотілося б, щоб вони не впали в якусь крайність. Хочеться, щоб служителі й молитвами, і словом, і ділом підтримували цю працю.

Щодо методів, то тепер найбільш ефективна, як на мене, персональна євангелізація, коли спасенна людина бере під свою опіку іншу, яка ще далеко від Бога, і поступово приводить її до Христа — молитвами, добрим ділом, словом. А також — праця з дітьми та доброчинність.

— Як складаються міжконфесійні стосунки на Волині?
— Зі свого боку, ми намагаємося налагоджувати мирні взаємостосунки з різними конфесіями. На Волині є Рада церков, куди входять дев’ять голів основних конфесій. Ми час від часу маємо можливість сидіти за одним столом, обговорювати різні питання щодо суспільства, щодо нашого впливу на процеси, які відбуваються у владі. На цих зустрічах, де присутні й представники влади, ми завжди наголошуємо, що від нас, старших служителів, залежить те, як один до одного будуть ставитися члени церков, яких ми представляємо. Тому коли виникають спірні питання, а вони, на жаль, є, то намагаємося їх вирішувати.

— На Донбасі йде війна. Віруючі Волині відправили туди багато тонн гуманітарних вантажів. Горе, з одного боку, об’єднало людей, а з іншого — підштовхнуло церкву до активнішої взаємодії із суспільством. Чи плануються в майбутньому певні соціальні проекти з участю церкви?
— З нашої області зусиллями церков відправлено 500 тонн вантажів. Ми відгукувалися на потреби людей, заохочували членів церкви до цієї справи. І досі контактуємо зі служителями, які відповідають за Луганську й Донецьку області. Якщо буде потреба, наші люди знову відгукнуться.

— До обласного об’єднання входять церкви з різними традиціями та поглядами. Під час спільних заходів між ними можуть проявлятися певні протиріччя. Та й всередині деяких церков не завжди мирно. Що, на вашу думку, є запорукою єдності християн, і як її досягнути?
— Ми проводимо конференції, регіональні бесіди — у нас немає протиріч. А якщо форма служінь десь у чомусь і відрізняється, то не настільки, щоб робити нас чужими. Серед служителів об’єднання немає несприйняття один одного.

А запорукою єдності християн є Сам Христос. І якщо ми дивилися б один на одного з позиції Христа, Який прийшов, щоб усіх прийняти, нікого не відкинути, не відвернутися, не принизити, то ми б ніколи не роз’єднувалися, а навпаки — служили один одному. Тому дуже важливо впроваджувати традиції та переконання не свої, а Христові, підтверджені Євангелією, — це ніколи не поділить християн. З іншого боку — дерево, яке посадив не Бог, як сказав Христос, буде викорінене. Якщо людина не народжена згори чи втратила це, а називає себе християнином, служителем, то вона рано чи пізно відокремиться від Церкви.

— Що ви назвали б найбільшим Божим втручанням у ваше життя? Наприклад, особлива відповідь на молитву, випробування, яке довелося перенести, тощо.
— Кожен день життя для мене — це Божа милість. Я живу за правилом апостола Павла: забуваючи те, що в минулому, прагну до того, що попереду. Я свідок, як Бог відповідає на молитви, уздоровлює, хрестить Святим Духом, спасає, захищає та підтримує в житті, дає Свої поради. Свої спогади, якщо буде до вподоби Господу, напишу тоді, як закінчуватиму земну дорогу. Нехай свідчать про Божу милість ті, хто її отримав. А ми, служителі, лише зробили те, що повинні були зробити.

— Що ви хочете побажати українській Церкві?
— Будьмо вірними Ісусу Христу. І збережімо цю вірність за всіх обставин нашого життя.
Хочу, щоб ми змогли зрозуміти й виконати волю Божу. Для кожного з нас Бог визначив мету — і потрібно її досягати. Пізнаймо, чого хоче від нас Бог, і робімо це, знаючи, що особливо велика нагорода чекає нас у небесах.

Служителям бажаю, щоб були взірцем у всьому, зберігали єдність, любов до Церкви, до народу Божого.
Членам Церкви бажаю, щоб поважали служителів, молилися за них, підтримували їх, дякували їм. Служителям теж приємно знати, що їхню працю цінують, що вони потрібні.

Дітям бажаю, щоб шанували своїх батьків. Молодь сильна, коли пробуває в Слові Божому, тому не залишайте Писання, перебувайте в молитвах. Найцінніше в житті не вимірюється грошима.

Хай Господь збагатить вас усякими благами — земними й небесними, які в Нього ніколи не закінчуються!

Розмовляв Василь Мартинюк

Делегація з Волинської області на цьогорічній звітній конференції

Статистика Волинського обласного об’єднання церков ХВЄ
(на 1 січня 2019 року)

Зареєстрованих церков — 213 (у них членів — 20 000)
Рукопокладених пасторів — 181
Рукопокладених дияконів — 336
Домів молитви — 178
Будуються — 21
Хорів — 151
Музичних гуртів — 91
Оркестрів — 13
Диригентів — 306
Недільних шкіл — 154 (при церкві — 140; поза церквою — 14)
Учнів недільних шкіл — 8200
Учителів недільних шкіл — 908
Молоді в церквах — 5050
Молодіжних лідерів — 150
Місіонерів, направлених церквами — 103 (в Україні — 93; в Непалі — 10)
Притулків для дітей-сиріт — 2 (у них вихованців — 35)
Притулків для людей похилого віку — 3 (у них людей — 63)
Реабілітаційних центрів — 17 (у них людей — 140)
Служіння в тюрмах — 4

“Благовісник”, 2,2019

Попередня Географія щастя
Наступна «Ви світло для світу і сіль для землі» - під таким гаслом проходить  молодіжний з’їзд Малинфест-2019

Вам також може сподобатися

Новини регіонів

У Тернополі відсвяткували День подяки (відео)

9 вересня 2018 р. на Театральному майдані міста Тернопіль відбулося

Новини регіонів

Святкування 450-ліття Пересопницького Євангелія

14 серпня 2011 року церкви м. Дніпропетровська провели урочисте служіння з нагоди святкування 450-річння Пересопницького Євангелія у приміщенні церкви “Світло Євангелія”.

Новини братерства