Січень 20, 2021 3 185 Переглядів

Історія про автобус, місіонерську подорож і життя молодих волонтерів

«11 січня увечері отримав телефонний дзвінок від пастора з Диканьки, який повідомив, що біля Миргорода зламався бус, де було  дев’ятеро молодих людей, котрі  поверталися з місіонерської поїздки на Харківщину додому в Рівненську область.  Я сприйняв це, як знак від Бога,  – розповідає журналіст, служитель Геннадій Андросов. – Наша церква у Миргороді зустріла молодь і розмістила на нічліг. Поки бус був на СТО, молоді християни не сиділи на місці, а пішли співати різдвяних пісень на центральну площу Миргорода. Того ж дня вони вирушили в дорогу і вже увечері прибули додому».
Користуючись нагодою, Геннадій  поспілкувався з молодими людьми, щоб дізнатись чим живуть і про що мріють сучасні місіонери.

 24-річний Федір ТОРЧИЛО проживає з батьками в селі Будимля Дубровицького району Рівненської області, за 20 км від кордону з Білоруссю.

– Федоре, коли ти прийняв рішення активно служити Богу?

– Ще змалку батьки постійно брали мене з собою до церкви. Мої діди (і по матері, і по батьку) були пресвітерами євангельських церков, тато Володимир – диякон церкви, маму звуть Тамара. Нас у сім’ї тринадцятеро дітей (дев’ять братів і чотири сестри), усі віруючі. У мене є брат-близнюк, його  назвали Павлом – на честь діда по батьку, а мене Федором, в честь мого діда по матері.

Звичайно, що кожна людина (незалежно від того, в якій сім’ї народилася) повинна самостійно прийняти рішення: служити Богу чи ні. Таке рішення прийняв і я, хоч у мене навіть думок не було, що варто спрямувати своє життя якось інакше. Батьки для мене були гідним прикладом. Діди розповідали про той час, коли їх переслідували за віру в Бога, а вони залишалися твердими у вірі. Та й у власному житті я постійно переконувався, що є живий Бог.

Я не задовольнявся тільки тим, що ходжу до церкви щотижня, тому молився, щоб ефективніше служити Богу. І Бог дав відповідь: християнська молодь церков нашого району активізувалася, ми почали збиратися щомісяця, визначили напрямок нашої подальшої праці на ниві Божій. Тепер я щороку їжджу з групою по Україні, проводимо дитячі табори, а також на запрошення церков та місіонерів проводимо євангелізації на Різдво та Пасху.

– Що треба робити батькам, щоб усі їхні діти стали віруючими?

– Мої батьки завжди стараються робити щось корисне в церкві. Тато, якому зараз 53 роки, завжди знаходив час, щоб робити добрі справи, наприклад, заготовити дрова немічній бабусі. Я не бачив у своїх батьків якихось хитрощів, лицемірства, корисливих мотивів, підробки чи фальші. Вони жертовні і стараються все робити щиро, як для Бога. Мій тато завжди поступає чесно, якщо треба – він зменшиться, відступить, аби не сперечатися. Батьки постійно моляться за нас. Щира молитва праведників має велику силу.

– Чи маєш ти якусь мрію, цілі?

– Люди переважно ставлять цілі в розрізі земних потреб, наприклад, побудувати гарний дім, купити автомобіль, мати сім’ю, гарну професію, бізнес. Це важливі речі, але я не ставлю цілі, щоб рухатися саме в такому напрямку. Бачу, як багато моїх ровесників буквально загрузнули в цій суєті. Земне життя швидко минає, я хочу щось зробити для Бога, щоб життя тут не пройшло даремно. Мій девіз, щоб в усьому в мене Бог був на першому місці. Я вірю, що тоді все інше буде на потрібному місці. Як мій батько, також хочу бути прикладом іншим людям.

Чи ти хочеш одружитися?

– Звичайно, це нормальна потреба молодих людей. Я молюся, щоб Бог дав мені дружину у свій час, але це не є самоціллю. Бог дає нам право вибору нареченої. То тільки Адаму Бог привів жінку (Буття, 2:22). А для нас важливі такі біблійні вірші: «Хто жінку чеснотну (добру) знайшов, знайшов той добро, і милість отримав від Господа» (Пр.18:22); «Хто жінку чеснотну знайде? А ціна її більша від перлів: довіряє їй серце її чоловіка, і йому не забракне прибутку!» (Пр.18:22). Тому я молюся, щоб Бог дав мені мудрості побачити саме ту, яку визначив для мене Христос, щоб я зробив правильний вибір, який на все життя.

Вадим ЖАКУН, 29 років, с. Колки, керівник групи.

– Вадиме, розкажи як починалася ваша така активна праця молоді?

– Десь близько семи років назад одне подружжя почало проводити у нашій місцевості дитячі табори. На початках їм було складно набрати команду для допомоги в цьому служінні. Але з часом праця розширялася. Вже були обрані три директори, які вирішили ще більше розширити працю, організувати й залучити християнську молодь району упродовж усього року, а не тільки влітку.

 Так прийшла ідея організувати молодіжний хор. Молодь охоче відгукнулася, стала збиратися раз у місяць, у суботу, на зустрічі – разом молилися та проводити репетиції в Домах молитви Дубровицького району. А на наступний день, у неділю, ми всі разом їхали на служіння до якоїсь церкви. Спочатку у хорі було до 40 осіб, потім стало близько ста людей. Таку кількість хористів не кожна церква могла прийняти. Тому вирішили розділити хор на дві вікові групи: молодший районний хор з 15 до 18 років, старший районний хор з 18 років і старші. Молодший хор їздить на служіння в межах району, старший – поза межами району.

У нас є група у вайбері, яка називається «Територія добра». Туди можуть додаватися всі молоді люди, хто бажає працювати з дітьми у таборах та недільних школах. На сьогодні у нас сформовані чотири команди, які щоліта проводять табори в різних місцях. Одночасно працюють дві команди (одна в області, інша – за її межами), а через два тижні стають до праці інші дві команди. Це насамперед пов’язано із браком транспорту і табірної амуніції та інвентарю.

Наша спілка «Територія добра» готує різдвяні вистави, які щороку проводить в багатьох містах і селах.

– Що потрібно, щоб такий масштабний проєкт діяв?

– Потрібні люди, які все це організують і будуть самовіддано працювати. Потрібно бажання молоді послужити. У нашій церкві був час, коли молодь майже нічого не робила, а коли з’явилися табори, ми почали доводити думку, що для служіння потрібні всі. Молодь активно відгукнулася.

– Як ти потрапив у цю спілку? Як з’явилося бажання служити?

– Спочатку я був у церкві пасивним слухачем. Однак з дитинства був навчений, що служити Богу (не тільки в Домі молитви, але й поза йогом межами), має кожен, тому відчував деяку нереалізованість. Та одного разу молодіжний керівник нашої церкви запропонував мені поїхати на репетицію хору в район. Спочатку не хотів їхати, бо то нові люди, з якими не знайомий, але совість спонукала. Скажу, що був приємно вражений, як добре мене прийняли, мовби я вже давно був у цьому хорі.

Так вийшло, що в наступну неділю ми поїхали до нашої церкви і я побачив, що життя молоді може бути іншим – цікавим і активним (раніше я томився в церкві серед старших).  Відтоді почав щомісяця відвідувати репетиції хору, їздити на служіння в інші церкви.

Влітку запросили служити у табір в Київській області. Думав: мені вже 26 років, що я буду робити серед малих дітей? Крім того, чи відпустять з роботи аж на два тижні? Працюю на залізничній станції електромеханіком і умовою відпустки було зробити термінову роботу. З досвіду, бригада аж ніяк не змогла би впоратися з такою складною роботою до часу відкриття табору, тому і подумав, що, мабуть, нема Божої волі на це служіння. Але так склалося, що все було зроблено значно раніше, ніж я думав. І це я сприйняв, як знак від Бога, взяв відпустку і поїхав на табір. Для мене там знайшлося багато праці.

Щоранку ми пів години читали Біблію вголос (кожен по два вірші), якщо комусь щось не зрозуміло, спільно «докопувались» до істини. Потім молитва пів години. Я вперше побачив наскільки молодь ревна в молитвах, були навіть пророцтва. Побутує думка, що молоді люди  шукають більше розваг, але саме у таборі я побачив наскільки щиро молодь шукає та прагне Бога. Вона не пасивна, а активна, тільки треба її організувати і направляти у правильне русло.

У тому таборі я відчув себе на своєму місці, чи точніше сказати – відчув себе на тому місці, що визначив для мене Бог. Там я отримав хрещення Духом Святим, ледь не літав на крилах від радості. Скажу, що молодь багато жертвує своїх фінансів на проведення таборів і місіонерських поїздок.

На сьогодні наша спілка «Територія добра» дуже добре зросла й охочих поїхати на табір чи на євангелізацію є більш ніж достатньо.

– Яке враження від поїздки в Харківську область на це Різдво?

– Насамперед, такі заходи значно укріпляють духовний стан учасників поїздки, також ми служимо Богу і людям. На Харківщині люди приймали дуже добре, загальна атмосфера була сприятливою для проповіді Євангелії. Це стало можливим не тільки через свято Різдва, а тому, що у тих містах і селах, де ми були, попередньо зроблена чимала духовна праця тамтешніми місіонерами. Скрізь, де ми вітали з Різдвом, люди уважно слухали, розчулено плакали. Звістка про нас швидко розповсюджувався по селу.

Ми приїхали на запрошення Сергія Тюрікова, місіонера в тій місцевості. Йому потелефонував знайомий фермер і попросив надіслати відео нашого співу, а ми запропонували приїхати та заспівати на живо. Коли дісталися до дому того чоловіка, в хаті зібралися не тільки сусіди, а ще й декілька його друзів з інших сіл – близько двадцяти людей. Ми провели повноцінне євангелізаційне служіння, простими словами передавали звістку про народження Ісуса Христа. Напевно настав час у тому селі організовувати євангельську церкву. Люди дуже запрошували нас приїжджати до них ще.

Коли вже збиралися їхати додому на Рівненщину, брат Сергій запропонував зайти привітати його сусідів. Ми були в дорозі, коли місіонер потелефонував і повідомив, що незабаром сусідка прибігла до нього і з радістю засвідчила, що раніше в її чоловіка дуже боліла нога, що тільки він не робив, ніякі процедури й мазі не допомагали. А після нашого  візиту з різдвяними привітаннями та благословеннями, нога чоловіка раптово перестала боліти, і він пішов надвір вигулювати собаку.

Розповім ще один випадок: ми приїхали в одну бідну сім’ю, яка живе майже як безхатченки. Там ще жодного разу до цього місіонери не були. Привітали їх, потім брат Сергій запропонував помолитися. Вони погодилися, але під час молитви у чоловіка почав проявлятися біс. Як почав він кричати, рикати, скавчати, конвульсивно рухатися, над ним рішуче помолився брат Сергій і той чоловік обм’якнув і затихнув. Він навіть потім дякував Богу.

Ми також відвідали Харків, поспівали там в парку Горького. Було багато людей.

– Твоє побажання молоді, яка вірує в Христа?

– Я з відповідальністю заявляю кожному християнину, а особливо молодим людям: ви потрібні Господу. Не сидіть на місці без діла, йдіть на Божу ниву. Вона широка і на ній життя дуже цікаве, наповнене позитивними враженнями. Якщо ти розумієш, що ти не тільки цікаво проводиш час, а ще й з користю для Божого царства, це будує духовно і укріпляє твій дух. Тому я бажаю кожному щиро працювати для Господа, в праці Богові – щастя, радість, спокій та мир.

Попередня Про ворогів і друзів молитви розмірковували учасниці сестринської  конференції у Тернополі
Наступна «Закликаймо людей до Христа» - Віталій Яцюк

Вам також може сподобатися

Новини братерства

Відбулась робоча зустріч редакторів та журналістів Церкви ХВЄУ

15 грудня 2011року у Києві відбулась робоча зустріч редакторів та журналістів Церкви ХВЄУ, на якій учасники ділились інформацією про стан справ у своїх виданнях та пропозиціями щодо розвитку сайту ЦХВЄУ та майбутньої роботи інформаційно-аналітичного відділу Церкви.

Новини братерства

В Полицях святкували 90 річницю Церкви

30 вересня 2012року церква християн віри євангельської села Полиці Володимирецького району на Рівненщині  святкувала 90 річницю Церкви і Свято Подяки.

Новини братерства

На часі – плани щодо відкриття церквами шкіл та формування нових служб (нотатки із засідання Комітету ЦХВЄУ)

   10 червня 2015 р. старші пресвітери обласних об’єднань Церкви ХВЄ України за традицією  зібралися у Києві на щоквартальне  засідання, аби звірити орієнтири служіння.