Липень 2, 2019 0 3319 Переглядів

Олександр Коток: «Молюся про те, щоб кожна церква зберігала єдність – як всередині громади, так і в братерстві»

Рівненщина багата віруючими людьми, тут діє найбільше в Україні п’ятидесятницьких громад – на сьогодні їх уже 309. Старшим пресвітером обласного об’єднання УЦХВЄ з грудня 2017 року служить Олександр Коток. Наш кореспондент Олександр Геніш поспілкувався з Олександром Адамовичем про його життя і служіння.  А також торкнувся актуальних тем життя Рівненщини. 

– Олександре Адамовичу, як відбувалося ваше навернення до Бога?

До армії я був формальним християнином. Вже під час служби почав розуміти, що мене по-особливому беріг Господь. Опісля відкрилися великі перспективи, було немало цікавих пропозицій на роботу, а в 1994 році надійшла одна пропозиція, яка вселила певний страх у серце. Я взяв тиждень на роздуми і за цей час раптом переосмислив усе своє життя. Думаю, саме тоді я став по-справжньому віруючою людиною. Бог дав тверезі думки, щоб відповісти на пропозицію правильно. Вірю, що велику роль у цьому  відіграли молитви та поради моєї мами.

– Яким чином Господь покликав вас до служіння?

Коли я переосмислив своє життя, Бог почав кликати мене до служіння. Спочатку це була проповідь Божого Слова, дияконське служіння, а згодом – пресвітерське, обрання старшим у районі, заступником і т. д.

– Розкажіть про церкву ХВЄ в с. Тинне, де ви звершуєте служіння пресвітера.

Церква нараховує 465 членів. Чимало людей емігрували в США, чимало відійшли у вічність, але Бог продовжує наповняти громаду новими людьми. Щороку хрестимо близько 30 осіб. Маємо багато дітей та молоді, яка задіяна у різних служіннях.

– Що змінилося для вас з того моменту, як очолили Рівненське обласне об’єднання ХВЄ?

Став рідше бувати вдома. Одна зі складностей мого служіння у тому, що сім’я наразі проживає в Тинному, а мені доводиться щотижня їздити до обласного центру у відрядження на чотири-п’ять днів. У церкві Тинного ми обрали ще одного пресвітера, тому із цим служінням уже легше, але я ще продовжую опікуватись церквою у місті Березне, яку ми відкрили три роки тому.

– Згідно з одним опитуванням, 33% пасторів скаржаться, що їхнє служіння шкодить сім’ям. Якою є реакція дружини та дітей на вашу велику зайнятість?

Ще до того, як мою кандидатуру запропонували на виборах старшого пресвітера ми мали боротьбу, запитуючи себе, чи варто погоджуватись на це служіння. І прийняли спільне рішення – йти тим шляхом, яким поведе Господь. Дружина завжди підтримувала й допомагала мені, а зараз цю допомогу відчуваю ще й від дітей, які активно задіяні в служінні.

Звичайно, обрання мене старшим пресвітером області примусило дружину похвилюватись, але вона прийняла це як волю Божу. Коли я від’їжджаю на декілька днів до Рівного, вона завжди готує все необхідне, благословляє. Якихось великих амбіцій на цій посаді не маю, молюся так: «Боже, дай бути вірним Тобі на той період, на який мене обрали».

– Близько 75% опитаних служителів переживають стреси, що породжують душевні страждання, занепокоєння, розгубленість, гнів, депресії, страх і відчуження. Як ви справляєтеся з негативними емоціями?

Кожен служитель має подібні переживання, адже доводиться працювати з людьми, вирішувати різного роду конфлікти. Скажу чесно, що в молоді роки я всіляко намагався уникати такої роботи. Але оскільки Бог скерував життя так, що доводиться розв’язувати людські проблеми, брати відповідальність за рішення, то стараюсь вірно виконувати свою службу. Щоб зняти напругу, час від часу роблю зупинки, проводжу сімейні бесіди, на яких вирішуємо як жити далі. Прошу вибачення у сім’ї, ділюсь переживаннями, запитую поради, разом плачемо та молимось перед Богом.

Деякі переживання є надто особистими, які долаю лише в спілкуванні з Богом. Проаналізувавши рік мого служіння на посаді старшого пресвітера області, я помітив, що жодної ночі не спав нормально. Чим більший набуваю досвід служіння, тим більше приходжу до розуміння, що мені потрібен Бог. А це провадить у стан блаженства «вбогих духом» – людей, які розуміють, що без Бога вони не можуть робити нічого.

– Чи відчуваєте духовну підтримку від людей? З ким ви ділитеся сокровенним, молитеся разом, запитуєте поради? Чи вдалось сформувати сильну, ефективну  команду?

Ми всі потребуємо підтримки людей. Коли залишаєшся на самоті, починаєш цінувати спілкування. Повертаючись додому, я не раз спостерігаю як моя шестирічна донечка сідає мені на руки і каже: «Тату, я тебе люблю». Тоді забуваються всі негаразди, проблеми і переживання. Найважливіша підтримка найближчих людей – дружини та дітей. Бог благословив тим, що ще жива моя мама, яка постійно молиться за мене. Є люди в церкві Тинного, які згадують мене в молитвах. Маю духовну підтримку й серед пресвітерів та членів інших церков.

Від сильної та ефективної команди багато що залежить. Такою командою на Рівненщині є кожний пресвітер, диякон та брати і сестри, які активно задіяні у служінні. Всі хороші результати, яких вдалося досягти – це наша спільна праця, і всі недоліки, які маємо – теж наші спільні. У нас при обласному об’єднанні церков ХВЄ працюють відділи, маю четверо заступників. Досить сильною ланкою є районні пресвітери. Одним словом, структура об’єднання вибудувана доволі непогано, але є ще над чим працювати. Усі важливі рішення приймаємо на обласній раді, в яку входять заступники старшого пресвітера, пресвітери районів та великих церков, керівники відділів.

– Яким шляхом, на вашу думку, зараз має рухатися Церква? Які основні виклики стоять перед Рівненським обласним Об’єднанням?

Відповім на прикладі церкви в Тинному, адже аналог можна проводити й з іншими церквами. Бачу потребу у навчанні членів церкви з метою приведення їх до глибшого пізнання Бога. У нас нашарувалось багато інертних, традиційних речей, які перешкоджають віруючим глибоко пізнавати Ісуса. Одна справа проповідувати про те, як треба служити Ісусу, а зовсім інша – проповідувати хто такий Ісус. Поверхневе знання про Бога породжує поверхневе християнство.

Бачення таке: підвищити якість життя по вірі тих християн, які є в наших церква, а потім, зміцнившись, разом докласти зусиль для виконання Великого доручення Ісуса, проповідуючи людям як на Рівненщині, так і поза її межами. Хочу, щоб Рівненське обласне об’єднання, зі своїм потужним ресурсом, було благословінням не тільки для України, але й для Європи.

–  Час від часу ви здійснюєте службові поїздки закордон? Яка мета цих поїздок?

Раніше я намагався поєднувати цілі поїздок: щось надбати для помісної церкви і церков регіону та дещо покращити матеріальний стан сім’ї. Однак поїздки, які були здійснені вже за час мого перебування на посаді старшого пресвітера області, мали виключно службову мету. Під час першої такої поїдки нам вдалося консолідувати діаспору рівненчан, затвердити ряд спільних проектів. Остання поїздка була організована на рівні УЦХВЄ. Її метою було перейняття досвіду в Асамблеї Божої.

– Які маєте плани на майбутнє.

Молюся про те, щоб кожна церква зберігала єдність – як всередині громади, так і в братерстві. Консолідуватися варто навколо тих речей, які нас об’єднують. Є певні плани у напрямку місіонерської роботи. Ми вже розпочали відкриття нових церков, підготовку місіонерів, побудову модульних молитовних будинків.

– Як часто читаєте книги? Які саме?

Я любив читати, мав насолоду від навчання та певні успіхи. Свого часу багато читав книг Філіпа Янсі. Проте зараз, на жаль, не вистачає часу, щоб читати так активно, як раніше. Читаю більше стихійно, коли виникає така необхідність у підготовці до проповіді чи при вивченні певного питання. Обираючи автора чи книгу, часто керуюсь порадами друзів.

– Улюблений вірш з Біблії, пісня.

Вірші змінюються в залежності від того, які маю переживання. Був час, коли улюбленим місцем із Писання був 22-й Псалом: «Господь то мій Пастир, тому в недостатку не буду» (Пс.23:1). Коли проходив випробування, долав важкі обставини, я часто роздумував над словами: «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені» (Пс.23:4).

З того часу як став на служіння старшого пресвітера, люблю повторювати слова: «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі» (Фил.4:6,7). Важливо, щоб мир Божий беріг думки в Христі Ісусі.

Пісень гарних і змістовних є багато. Знову ж таки, близькість пісні залежить від стану душі, серця. Наприклад, на початку мого увірування любив співати: «Коли Дух Господній наповняє мене…»

– Дякую за розмову!

Спілкувався Олександр Геніш

Біографічна довідка

Коток Олександр Адамович народився 1 вересня 1970 року в с. Тинне Сарненського р-ну Рівненської області у віруючій сім’ї в четвертому поколінні, де виховувалось шестеро дітей. Закінчивши середню школу, вступив до Мирогощанського радгоспу-технікуму, де здобув спеціальність техніка-механіка. Отримав диплом з відзнакою.

Упродовж 1989-91 рр. проходив службу в армії (м. Самарканд, Узбекистан). Після повернення дому влаштувався працювати у споживчу корпорацію та паралельно поступив на заочну форму навчання до Львівського торгово-економічного університету.

У 1994 році одружився. Разом з дружиною виховує семеро дітей.

У 1999 році був обраний, а через рік рукопокладений на пресвітера церкви ХВЄ с. Тинне. Впродовж 2010-14 рр. ніс служіння старшого пресвітера Сарненського р-ну.

У 2009 році в Київському Біблійному Інституті здобув ступінь бакалавра пасторського служіння.

Впродовж 2010-2013 рр. навчався у Львівській Богословській Семінарії за освітньо-кваліфікаційною програмою «Магістр богослов’я».

У 2014 році став заступником старшого єпископа по регіону. Через два роки паралельно був призначений відповідальним за утворення церкви в м. Березне.

23 грудня 2017 року був обраний старшим пресвітером Рівненського обласного об’єднання ХВЄ.

Попередня «Ті, що через долину плачу переходять...» - під такою назвою на Херсонщині відбулася сестринська конференція
Наступна 6 запитань Всеукраїнської Ради Церков до кандидатів у депутати

Вам також може сподобатися

Актуальне інтерв'ю

«Якщо ми не є байдужі, Бог допоможе!» – Сергій Швед виконувач обов’язків старшого пресвітера Тернопільщини (ВІДЕО)

Після обрання єпископа Віталія Яцюка на служіння першого заступника старшого

Актуальне інтерв'ю

Ілюзія щасливого життя без Бога в часи радянщини – Володимир Комар (ВІДЕО)

Вододимир Комар – чоловік, який народився, виховувався і здобував карʼєру

Новини

Євгенія Паночко: «Для мене найбільша романтика — коли ми вечеряємо разом…»

Зазвичай із нагоди ювілею ми беремо інтерв’ю в самого ювіляра.