Січень 10, 2020 5 3421 Переглядів

«Якщо віриш Богу, то служиш всім серцем!» – свідчення місіонера Сергія Секана

«Я вдячний Господу Ісусу Христу, який спас мене! Насамперед, дякую за своїх батьків, які з дитинства прищепили мені і ще сімом моїм братам та сестрам віру в живого Бога, оточили нас з усіх боків  благословеннями й молитвами. Батьки трималися здорової євангельської науки і їхнє життя було прикладом для нас.

 Трохи історії

Наша родина мешкала у селі Довговоля Володимирецького району на Рівненщині, де церква була заснована ще у 1932 р., навіть був  свій невеличкий Дім молитви. Батько Степан був проповідником Євангелія, а першим у родині увірував дід Пархім, який повернувся з Першої світової війни. Так само й дід моєї дружини Марко був одним із перших євангельських християн. Саме у його хаті проводили зібрання, де Дух Святий проговорив: «Я тут творю Церкву Свою!» Благовісники, які принесли в Довговолю Слово Боже були з Волині, вони бачили, що в цьому селі є люди, призначені Богом на спасіння. Так і утворилася церква.

Часто приходили в зібрання представники від влади й робили клопіт християнам. Дід Пархім був впливовою людиною в селі й нерідко відстоював християн перед владою. А дід Марко відбув вісім років у сталінських таборах із 12-и присуджених. Складний був тоді час, але так само благословенний Господом. Церква зростала і в умовах жорстокого гоніння.

Ревність про хрещення Духом Святим

У Діях апостолів записано, як утворилася перша церква послідовників Ісуса Христа. Це відбулося, коли учні отримали хрещення Духом Святим. Записано так: «Усі наповнилися Святим Духом і почали говорити іншими мовами, — так, як Дух велів їм говорити» (Дії, 2:4). Мої батьки так само молилися на мовах і, пам’ятаю, як ми, підлітки, сильно ревнували про той дар. Адже розуміли, що без сили Духа Святого не зможемо правильно пройти дорогу життя.

Згуртувалася група моїх ровесників, і ми щоденно молилися про духовне хрещення. Коли ж Бог почав декотрих хрестити, моя ревність по Богу подвоїлась і це було чудово.

Випробування в армії

Закінчивши школу, я пішов навчатись у ПТУ, де здобув професію електрика. На практику мене направили аж у Луганськ, а звідти призвали в армію. У церкві зробили прощальне зібрання й поблагословили.

Хоча в особистій справі було вказано, що я віруючий, коли постало питання прийняття присяги, мене тричі викликали, примушуючи скласти військову присягу. Оскільки я був вихований на основах євангельського віровчення і вірив, що християнину не можна брати зброю до рук, кожного разу відмовлявся. Це був 1989-й рік і все могло б скінчитися дуже погано, але Господь вивів мене із цього глухого кута. У військовій частині, де я служив (на Далекому Сході), так само переконували приймати присягу, навіть написали листа пресвітеру церкви, щоб той дав згоду, але з України прийшла відповідь, що я вже повнолітній і це рішення повинен приймати сам. Відтоді мені дали спокій.

В армії завжди відчував, що Господь близько зі мною. Я шукав Божої присутності й розумів важливість усамітнення з Богом, часто молився. Так минуло два роки, я повернувся додому й пішов працювати будівельником у Рівному.

Рішення служити Богу

Весною 1991 р. подав заяву у церкві до водного хрещення. У цей час я вже усвідомив, що Господь мене викупив для Себе і я повинен щось робити для Бога. Працювати на Його ниві – це найкраще, що може бути на землі! Тож після водного хрещення я з радістю прийняв запрошення брата Анатолія Мурзи й поїхав в Карелію.

Нас була невеличка група: три брата і п’ятеро сестер. Я їхав туди усього на два тижні, а залишився на шість років…

 Місіонерське покликання

У Карелії ми зупинились у Петрозаводську. У кожному районі краю проводили два-три зібрання в школах, лікарнях, а в неділю – в Будинках культури. Тоді мені був 21 рік і ця поїздка радикально змінила моє ставлення до служіння та подальше життя.

Коли ми повернулися в Україну, на серці не було спокою: згадував людей з якими розмовляв, як вони плакали й каялися у своїх гріхах… Це був період, коли майже на кожному зібранні люди каялись і приймали усвідомлене рішення слідувати за Господом. Я все це згадував, і в серці точилася боротьба, що вибрати – скористатися можливістю заробити гроші, чи посвятити себе місіонерській праці. Однак усі мої вагання розвіяв один дзвінок Анатолія Мурзи, який запрошував мене повернутися до Карелії та наголосив, що я потрібен Господу.

Церква в Лоухах, Карелія

Усім, хто був з першої групи в Карелії, Дух Святий не давав спокою. І всі потихеньку поверталися туди. Одні поїхали в Петрозаводськ, а я і дві сестри зупинились у Лоухах. Це невеличке місто за 500 км на північ від Петрозаводська. Анатолій Мурза побув з нами ще декілька днів і поїхав в Україну, а ми проводили служіння в Будинку культури і їздили в сусіднє село проповідувати. Завжди відчували Боже благословення та керівництво. Сам собі дивувався, як Господь рясно благословляє, а через місяць я з’їздив в Україну, щоб остаточно розрахуватися з роботи…

У Лоухах люди почали каятися і Анатолію Мурзі прийшла думка будувати там Дім молитви. Нам дали дозвіл викупили старе приміщення, яке хтось з ворогів новоутвореної церкви на свято Трійці підпалив і воно згоріло. «Якщо так сталося, то Бог має для нас інше місце», – зробив висновок брат Анатолій. І справді, міська рада виділила нам нове місце під Дім молитви, цього разу – в центрі міста!

Однак коли його побачили, дехто засумнівався: ну як на тому болоті Дім молитви будувати? А пастор Анатолій ні – 150 самоскидів ґрунту туди привіз, і незабаром на тому місці ми з допомогою братів будівельників з України побудували гарний Дім молитви на 200 сидячих місць. Тоді у церкві було тільки 46 членів.

При будівництві ми мали можливість спілкуватися з чиновниками і проповідували їм про Ісуса Христа. Узагалі, то був особливий час, для євангелізації – люди були відкриті для слухання Слова Божого. У Лоухах не було навіть православної церкви, люди не знали різних віровчень, а ми були першими, хто в той час приїхав туди з проповіддю, тож  щедро посіяли істину Слова Божого в їхніх серцях. Правда, місцеві жителі були дуже обтяжені ворожбитством і п’янством, ми буквально ступили на територію диявола і він кидав свої сили щоб нас здолати, але не міг.

 Бог повертає ворожі наміри на добро

До нас на зібрання часто приходили люди з наміром зробити зло, але Бог усе повертав на добро. Пам’ятаю, як одного разу до церкви прийшов чоловік, щось тримаючи за пазухою. Ми, помітивши це, почали молитися про Божий захист, і раптом він вийняв з-за пазухи великого ножа та з усього маху загнав його у підлогу, а сам упав на коліна, заливаючись сльозами покаяння.

Одна жінка почала відвідувати зібрання, через що її чоловік дуже розлютився, він прийшов до церкви, голосно кричав і брудно лаявся. На щастя, саме того дня була група братів з Волині, які будували Дім молитви. Один з них підійшов до розлюченого чоловіка, обійняв його і той раптом заспокоївся. Потім той чоловік свідчив як його вразив такий несподіваний вияв любові, йому стало соромно за свою поведінку, так, що хотілося скрізь землю провалитись.

Людям, які каялись і приймали рішення служити Богу, нерідко намагалися зробити зло чи вдома, чи в дорозі або на роботі. Ми вчили новонавернених як правильно  протистояти ворожим намірам, як забороняти ворогу іменем Ісуса Христа. І чули багато чудових  свідчень: ті хто хотіли вчинити зло дітям Божим не могли нічого зробити, бо відчували, що перед нами мовби якась стіна стоїть. Бог у силі показував людям цього світу, що є особливий народ Божий, який служить Йому.

* * *

У Карелії був утворений осередок п’ятидесятницьких церков, єпископом якого  обрали Василя Бутова. У Костомукші за участю християн-фінів відбулася конференція, під час якої постало питання про Лоухи. Мене і брата Ростислава Пашко благословили на благовісників з правом священнодійства. Відтоді щороку ми проводили водне хрещення на річках Карелії. На другий план відійшло особисте життя. Був запал проповідувати й трудитись для Господа. На місії я пробув шість років. Потім повернувся додому.

Бог благословив шлюб

Я молився, щоб Бог благословив моє особисте життя. Розумів так: коли я труджуся для Господа, Він обов’язково попіклується за мене. Навіть пророцтво мені було: «Ти роби  Мою справу, а Я буду піклуватись про тебе». У 27-річному віці я одружився з Надею, дівчиною з сусіднього села. Дуже вдячний Господу за мою дружину, за те, що Він благословив мій шлюб.

Ми були знайомі ще раніше, бо часто спілкувалися із молоддю з Надіного села. Одного разу я приїхав туди, щоб поговорити з братом, який мав їхати в Карелію. Стояв і чекав його на вулиці, а Надя йшла стежкою додому. Як розповіла потім, того дня вона зовсім не планувала їхати з райцентру додому (там вона жила на квартирі), та щось ніби примусило її змінити свої плани. Здавалось би, випадкова зустріч… але вона була спланована Богом. Ми поговорили, після чого я вже чекав повернення із місії додому. У 1998 році ми справили весілля. Моя місія в Карелії була завершена. Сьогодні у нас 11 дітей.

Місія на Полтавщині

Пастор Петро Федорчук запросив мене послужити місіонером на Полтавщині й Чернігівщині. Ми тоді не знали, що в Україні були такі області, де є справжня духовна пустел

я. Виявилось, що наш український народ має ту ж саму духовну потребу, що й жителі Карелії, то ж почали проповідувати Слово Боже з таким же запалом, що і на півночі Росії. До місіонерської роботи залучали молодь з церков Рівненщини.  Певний час я був керівником молоді, потім був обраний дияконом, а у 2003 році в Довговолі мене обрали пресвітером церкви. Роки пройшли, і той талант, який Бог дав мені, примножився, за що і дякую Господу.

Звернення до молоді

Наостанок хочеться побажати християнській молоді  Божого запалу – їхати й проповідувати Добру Новину людям. Наше життя швидко минає, і щасливий той, хто присвятить його Ісусу Христу. На цій землі ми так чи інакше комусь служимо, тому краще послужити Богові. Ми можемо читати історію про когось, також можемо самі її творити, ставши тією посудиною, яку використає Бог.

Підготував текст Геннадій Андросов

Попередня Звітна річна конференція на Рівненщині вкотре підтвердила: нині час великих можливостей для праці на Божій ниві
Наступна «Ти потрібен для Господа!» - Молодіжна конференція  відбулася на Волині

Вам також може сподобатися

Новини братерства

Найбільша церква Волині влаштувала свято для сотень вимушених  переселенців

З першого дня війни в Україні євангельські громади активно долучилися

Новини братерства

Анатолій Козачок: «Давайте цей тиждень проведемо в пості і молитві»

  У неділю 2 березня на Майдані Незалежності відбулося Народне віче, основною темою якого стало збереження територіальної цілісності України. До присутніх звернувся старший пресвітер об’єднання ЦХВЄУ в м. Києві, пастор церкви «Філадельфія» Анатолій Козачок.

Новини братерства

Понад 11 мільйонів гривень та більше 2,5 тисячі тон продуктів зібрали і доставили на схід України наші церкви – Комітет ЦХВЄУ

      18 лютого відбулося перше у 2015 році засідання Комітету ЦХВЄУ. Керівники обласних об’єднань приїхали до Києва  аби…