10 Січня, 2021 0 1533 Переглядів

Тарас Антошевський: «Стало більше якісної інформації про діяльність церков»

Складаючи плани на 2021 рік, більшість служителів, уже за звичкою, зробили поправку на карантинні обмеження. Церква живе і діє, хоч частина заходів перейшли в онлайн, а під час богослужінь дотримуємось суворіших санітарних норм. З іншого боку, карантин підштовхнув служителів до освоєння інтернет-простору, що добре позначилося на медіаактивності. Про це, а також про діяльність протестантських церков протягом року – наша розмова із шеф-редактором Релігійно-інформаційної служби України (РІСУ) Тарасом Антошевським.

— Тарасе, яку подію в житті євангельських і протестантських церков ви назвали б знаковою у 2020 році?

— Минулого року, на жаль, не було таких голосних подій як, скажімо, ювілей Реформації, котрий відзначали кілька років тому. Тоді багато говорилося про протестантське середовище, про роль, яку відіграють євангельські християни в житті України. Також попередні роки ми мали святкування Дня подяки у Києві. Хоча увагу привертала не стільки сама подія, скільки активне обговорення того, що свято висвітилось не так, якби цього хотілося. Таким чином, основна подія 2020 – це карантин і виклики, перед якими він поставив церкви: потреба в організації онлайн-трансляції богослужінь, уникання масового скупчення людей тощо.

Активною була позиція протестантів у суспільно-політичному житті країни. На нещодавніх виборах до місцевих рад балотувалася велика кількість віруючих кандидатів. Як відомо, у Рівному мером став ректор місцевої духовної семінарії Олександр Третяк. Скажу, що для мене це не було чимось дивним, адже Рівненщина насправді є одним з осередків активного євангельського життя, де церкви не закриті у своєму середовищі, а впливають на суспільство. Там діє волонтерський рух, соціальне служіння, гарне музичне служіння, розвивається освіта. Дуже люблю Рівне, і маю там багато друзів.

— А якщо взяти ширше, на рівні Всеукраїнської Ради Церков, які події року варто відзначити?

— Певно, що це позиція ВРЦіРО щодо відстоювання сімейних цінностей, або, скажу точніше, біблійних цінностей у сім᾽ї. Таким чином, члени Ради активно протистоять сучасним секулярним та ліберальним викликам, виступаючи на законодавчому полі.

Принагідно хочу зазначити, що на місцях подібна діяльність вірян окрім позитиву (коли церкви разом активно захищають свої погляди), має також певні небезпеки. Проблема у тому, що в цій сфері є надзвичайно велика кількість маніпуляцій і певні дії можуть спеціально продукуватися радикальними групами, за якими стоять зацікавлені політичні сили, насамперед закордонні. Я не раз констатував, що представники різних конфесій поширювали «темники», сформовані в Кремлі. Християнам треба бути обережними, щоб захищаючи свої погляди, не стати союзником політичних сил, які є відверто ворожими та нехристиянськими.

З дружиною Іриною, перший виїзд на природу карантинною весною 2020 р.

— Як ви оцінюєте інформаційну діяльність євангельських церков в Україні?

— У 20-му ми, знову-таки, не мали таких гучних інформприводів як Малинфест (молодіжний з’їзд у Малині, на мій погляд, – одна з головних подій року). Не було Дня подяки на Хрещатику. Попри це, останнім часом стало з’являтися більше якісної інформації продукованої християнами, оскільки більше протестантів вчиться працювати з медіа. З’явилися нові та розвинулись наявні сайти, які досить якісно працюють. Наприклад, «Слово про слово», «Світогляд», «Собор», деякі інші.

Питання у тім, що більшість з них працює на своє, зручне середовище: для людей, які в контексті, і немає потреби подавати вичерпну інформацію. На мій погляд, сьогодні бракує якісної інформації, що може доходити із церковних пресслужб до світських видань. Недостатньо і відповідних інформаційних приводів. Тому важливо працювати з такими сайтами як РІСУ, оскільки ми є тим містком, який з’єднує церковні пресслужби зі світськими виданнями.

Важливо, щоб новини були регулярними й актуальними. Коли інформація про подію приходить за тиждень-півтора чи й пізніше… самі розумієте — це вже не новина. У наш час новини з’являються у ЗМІ за хвилини й години, або, якщо через два-три дні, то інформація має бути вичерпаною. Так само проблематично, коли сайти рідко оновлюються, на них нечасто заходиш, а тому хорошу новину можна просто пропустити.

— Чи з’явилися за останні роки молоді лідери, які заявили про себе в інформаційному просторі та можуть на експертному рівні коментувати події і явища?

— Серед вірян є багато дуже освічених людей, які можуть бути експертами. Поряд із такими “аксакалами” як Михайло Черенков, Тарас Дятлик, Роман Соловій, Денис Гореньков, Ярослав Лукасик (це надзвичайно розумні люди, з якими цікаво спілкуватися, і вони є експертами в багатьох галузях), сьогодні вже є і молодше покоління.

Скажу ще, коли іноді потрапляю на тренінги для молодих лідерів, завжди виникає питання: а як іде туди відбір? Лідер – це не те, що кожен може або мусить бути, має до цього талант. Бо «засвітися» в суспільстві, десь в якихось діалогах, цього замало. Треба продукувати думки, вести за собою.

Сьогодні є багато хороших випускників духовних (і не тільки) вишів, які займаються науковою діяльністю і зовсім не виходять в публічний простір. Є ті, хто здійснюють душпастирське служіння на місцевому рівні і також не є відомими на широкий загал, але на своєму місцевому рівні вони стали дуже крутими лідерами.

В Юдейській пустелі

— Що, на ваш погляд, допоможе таким лідерам піднятися?

— Вважаю, що випускники духовних вишів ставатимуть впливовими в суспільстві, коли вони матимуть майданчик, де зможуть себе показати. Це можуть бути як соціальні, так і звичайні медіа. Щоправда, якщо говорити про соцмережі, то вони мають свої обмеження: я, як користувач, бачу публікації переважно лише тих, хто є в моїх друзях. А щоб потрапити у більш широке коло, треба або вчинити скандал, або зробити щось надзвичайному мудре. Тобто це достатньо важко.

Отже, це є виклик як для церков, так і для навчальних закладів: чи можуть вони своїм здібним молодим кадрам створити свого роду «ліфт», який підніме їх у суспільному житті. Чому б, якщо випускник успішний, на нього можна покластися, не створити йому умови – хай пише докторську, давати можливість виступати там, де він може виявити себе публічно. Тобто тут уже питання до церковного середовища.

— Згідно з соцопитуванням, проведеним Центром Разумкова, у порівнянні з 2000 р. число людей, котрі вважають себе віруючими, зросло з 58% до 70%. Які чинники, на ваш погляд, вплинули на цей процес? І чи означає ріст кількості вірян також якісний їх ріст?

— Центр Разумкова понад 20-ть років проводить це дослідження, і дуже добре, що є динаміка. Але такий поверхневий аналіз дає можливість говорити про якість хіба що великих церковних середовищ — як православні або греко-католики. Щоб говорити про якість у протестантському середовищі (кількість цих церков порівняно невелика), треба здійснити своє якісне опитування. Воно має враховувати, наприклад, в якому середовищі людина виховувалась (у християнському чи світському). Якщо людина пришла зі світу, то цікаво було б дослідити, хто або що на неї вплинуло. Важливо врахувати також де відбувається опитування: на тій же Рівненщині, де значний відсоток віруючих (близько 18% всіх громад УЦХВЄ) буде одне середовище, а на сході або півдні України – вже зовсім інше. В той самий час, якщо в області, де небагато церков, кількість громад за десять років суттєво зросла, варто дослідити цей місцевий феномен: під впливом чого саме люди змінювались.

Повертаючись до базового запитання, скажу, що кількість віруючих зросла завдяки двом факторам: з одного боку це діяльність самих церков, а з іншого – певні суспільні потрясіння. Як каже українське прислів’я: «як тривога, то до Бога».

На релігійність людей, особливо тих, які не мають глибокого коріння, на жаль, сильно впливає (в першу чергу негативно) те, що про церкви пишуть в медіа.

— Тут, мабуть, слабо працює те, що називають «антикризовий піар»?

— Якщо певна негативна або скандальна інформація про членів церков сплила у ЗМІ, це означає, що вона маринувалася десь там на місцевому рівні. А оскільки не було належної реакції, вона пішла далі. Внутрішній церковний конфлікт може і не виплисти назовні, а якщо до нього залучені інші люди, то, скоріше за все, він випливе завдяки соціальним медіа. Зараз такий час, що будь-хто може винести якусь інформацію (нерідко неперевірену, неправдиву), і створити інформаційну хвилю.

Ми, як журналісти, у випадку зі скандалом отримуємо виклик: з одного боку не можемо приховувати певну інформацію, як воно є, а з іншого боку стараємось показати те, що не потрапило до світських медіа і допоможе прояснити ситуацію.

Утім, більш важливе питання для християнських ЗМІ – це активність церковного середовища, як воно відповідає на соціальні виклики. Наприклад, зараз зима, і ми починаємо говорити по людей, які живуть на вулиці, хтось активно відповідає на їхні потреби, а хтось обмежується молитвою у кращому разі.

Усі ми можемо кричати за сімейні цінності: «Ура! Проти абортів!» А чи багато у церквах є ініціатив, що допомагають тим жінкам, які опинилися перед вибором? Чоловік змушує її робити аборт, а вона не хоче, і для неї є вже небезпека залишатися з цим чоловіком, куди піти такій жінці?

— Таких центрів небагато, але вони є.

— Їх має бути більше. Насправді заборонити щось, не означає боротися з цим як явищем. Ми, звичайно, можемо виступати проти гей-парадів, але скажіть: чи готові наші пастори спілкуватися з людьми, які мають інші, нехристиянські погляди щодо статевості? Мені здається, що зараз у церковному середовищі, при таких секулярних викликах, дуже легко бути фарисеєм, засуджувати когось. А набагато важче бути добрим пастирем, що рятує загублену овечку, чи батьком, що готовий прийняти сина, що зійшов на манівці.

Церква має бути відкритою до найбільшого грішника, навіть, якщо той є войовничим атеїстом чи кимось іншим. Переконаний, що коли у християнських громадах на повну силу працюватимуть інституції, товариства та місії, які служать людям, незручним для суспільства, церкви почнуть рости як кількісно, так і якісно.

— Тарасе, що 2020 рік приніс особисто вам? Які побажання залишите нашим читачам?

— Бог послав трохи сімейних радостей: син закінчив школу і вступив до вишу, про який мріяв, мамі відзначили 70, а я побував на Святій Землі, де брав участь у семінарі Яд Вашем. Як для історика, для мене ця поїздка була дуже змістовна і цінна. Навіть виникла ідея створити проєкт, який буде висвітлювати тему українсько-єврейських стосунків в Україні, але карантин примусив відстрочити плани.

Утім, під час локдауну не довелося сидіти без діла – ми створили нову версію сайту risu.ua, який вийшов навіть потужнішим, ніж сподівалися. Над ним працювала одна з найкращих компаній в Україні, яка погодилась пролонгувати оплату за роботу, а це $14000, на цілий рік. Зараз ми продовжуємо збирати необхідну суму. Уперше за 20 років існування сайту ми увійшли в новий рік не маючи стабільного фінансування. Тому запрошуємо наших друзів і читачів приєднатися і підтримати сайт – хай не збідніє рука і кишеня того, хто жертвує.

Насамкінець хочу побажати усім читачам вашого сайту великої віри, надії й любові до Бога та один до одного. Щоб у цьому році попри усілякі виклики, ми залишилися християнами.

Спілкувалася
Ірина Боровкова

Попередня Агнець
Наступна Яким було жіноче служіння на Львівщині у 2020 році

Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/chve/chve.org.ua/www/wp-content/themes/trendyblog-theme/includes/single/post-tags-categories.php on line 7

Вам також може сподобатися

ЗМІ

Турбота про здоров’я: баланс віри та зусиль — тема журналу “Благовісник”

За два тижні до закінчення непростого та тривожного 2020 року

Новини

Атмосферу щасливого дитинства влаштували у міському дендропарку Хмельницького

Американська християнська команда IMOCE,  здійснюючи проїздку Україною, за підтримки громади

Новини

Юрій Веремій: «Українські церкви у Фінляндії гуртуються у братерство»

16-20 листопада 2023 року єпископ УЦХВЄ в Європі Юрій Веремій