Травень 25, 2019 7 536 Переглядів

Володимир Бобик: «Все частіше світогляд християн стає людиноцентричний, а потрібно щоб був христоцентричний»

Пастор-місіонер Володимир Бобик у вісімнадцятирічному віці покинув батьківську хату у Львові, щоб приїхати з проповіддю Євангелії на Полтавщину. Тут він служить уже двадцять  сім років, з 1992-го, шістнадцять з яких – у місті Пирятині. Наша розмова про долю та будні місіонера, а також духовні орієнтири, які допомагають жити і служити.

— Брат Володя, розкажи про свою родину, як ти увірував у Бога.

—  Я народився у Львові в сім’ї священнослужителя, тож змалку батьки направляли на євангельську дорогу. Під час літніх канікул виховувався у маминих батьків, дід теж був пастором церкви. Тож не дивно, що за мене постійно молилися і благословляли іменем Господнім, власним життям рідні показували любов Христа. Ще з юності моє серце наповнилося цією Божою благодаттю, я увірував і пережив особисте прощення гріхів. Почав шукати себе у служінні: співав у церковному хорі, розповсюджував духовну літературу, а у 18-ть став проповідувати Євангелію і так вийшло, що цілком посвятив цьому своє життя.

Після розпаду СРСР, коли відкрилися двері для проповіді, церкви Західної України почали служити жителям Сходу України та Росії. У 1992 році мене (разом з кількома ровесниками) Львівська церква (адреса дому молитви: м. Львів, вул. Папарівка, 1) благословила на євангелізаційну поїздку в Миргород.

—  Чому ж ти залишився на Полтавщині? 

— Ми планували пробути на Полтавщині усього місяць. Але після Львова, де наша церква нараховувала майже тисячу членів, тут побачили велику духовну бідність. Навіть православні  храми були зруйновані, священиків загнано до Сибіру, а євангельські церкви узагалі знищені. Колись співуча Полтавщина була в мовчанні і це справляло гнітюче враження. Тому вирішив залишитися ще на час, потім іще, і так спливали роки. Я був разом з львів’янином Павлом Ковалишиним, який до цього часу є пастором у церкві м. Миргород.

— А, були моменти коли хотілося все кинути і поїхати до Львова?

— Я відганяв такі думки, бо зрозумів, що Бог мене тут поставив. Кинути все означало стати всупереч волі Божої, зробити так, як колись Іона (читайте в Біблії книгу пророка Іони). До Львова їжджу в гості, відвідую маму, братів, сестру, їхні сім’ї. Тата дев’ять років тому Бог покликав у вічні оселі. Він раніше часто приїжджав до Миргорода, ревно служив Богу і щиро проповідував Євангелію, не жалів себе.

Перші декілька років у Полтавській області постійно була ціла група християнської молоді зі Львова. Спочатку ми всі жили у Миргороді, звідки їздили в інші міста і села Полтавщини з євангелізаціями. Звичайно, попервах було нелегко: часто міняли орендовані квартири, їздили на велосипедах. Якби Львівська церква не підтримувала, навряд чи в перші роки ми змогли б тут витримати. Майже щомісяця хтось приїжджав: привозили кошти і надавали духовну підтримку. Ми були молоді й недосвідчені, але мали запал, бажання послужити людям. Хоч нерідко натикалися на  насмішки, відкритий спротив. Тоді утвердився в розумінні, що в Євангелії Ісуса Христа є відповіді на всі питання – на біль, крик та сльози людської душі.

— Можна сказати, що завдяки праці кількох 18-20-річних християн на сьогодні у Миргороді сформувалася церква.

— Сам Ісус Христос формує свою церкву, а ми згідно Писання, як ті раби, що зробили лише те, що повинні були зробити!  (читайте Лук. 17:10). Праці ще багато, є стільки людей, які хоч і чули про Христа, але ще не зробили до Нього рішучого кроку віри. Я не вірю, що пекло буде більше, ніж рай, тому хочу використати кожну мить для того, щоб кликати людей до покаяння, до спасіння у Христі. Повір, дорогий друже, якщо ти сьогодні у своєму місті побачиш місіонера, євангеліста, котрий з лагідністю свідчитиме тобі Добру новину про Ісуса Христа, то прийми те слово як від самого Бога. Бо написано, що Богові було до вподоби, щоб спасати людей саме через проповідь Євангелії (читайте 1 Кор. 1:21).

Для мене велика честь бути придатним для виконання Божої волі. Це те, що піде з тобою у вічність. Неперевершений мудрець сказав, що все в світі марнота: «Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе! Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?» (Екл. 1:2). Але саме праця на ниві Божій не є марною: «Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!» (1 Кор. 15:58). Я щодня керуюся саме цими словами апостола Павла.

— Ти розпочинав у Миргороді, але зараз живеш у Пирятині…

— Я дякую Богові, що Полтавщина зараз духовно пробуджується, змінюється на краще. Тут відкриваються нові церкви. Щодо Пирятина, хотів би згадати відомого євангеліста та радіопроповідника Івана Дем’яновича Зінчика, який родом з Полтавщини. Вже проживаючи в Канаді, він переживав  за свій край. Це Зінчик попросив нас, молодих християн, звернути увагу на Чорнухи та Пирятин. Був час, коли ми (Павло Ковалишин і я) щотижня за сто кілометрів їздили туди з Миргорода. З 2003 року я вже живу в Пирятині. Ми маємо гарний, капітально реконструйований Дім молитви в центрі міста (це колишній магазин меблів). Тепер працюємо над тим, щоб у кожному селі Пирятинського району були місіонери. То так склалося, що в Миргороді залишився Павло Ковалишин, я поїхав у Пирятин, а в Чорнухах і Гребінці Бог поставив місцевих служителів, які вже покаялися при нас. У Чорнухах це Сергій Андрущенко, а в Гребінку переїхав з Пирятина на служіння в церкві Андрій Загірний.

— То скільки місіонерів на сьогодні трудяться у Пирятинському районі?

— 25 місіонерів. У нас склалися добрі стосунки із місією з Рівного «Добрий Самарянин», де щороку проходить тримісячна місіонерська школа. Директор місії Ростислав Боришкевич постійно направляє на Полтавщину для праці декількох випускників школи. А також тут служать і місіонери від місії «Голос надії» з Луцька. Є студенти і випускники місіонерської школи «Ковчег спасіння», де ректором Ростислав Шкіндер (м. Київ). Останнім часом мене запрошують в біблійні школи викладати студентам практичне Євангеліє.

Також у нас вже давно трудяться сестри-місіонерки, які приїхали сюди по направленню з церков західної України. Це сестри Галя Батюк (Львів), Жанна Величко (Кам’янка, Буковина). Нещодавно приїхали на місію молоді брати Олександр Остапчук (з Волині), Тарас Остапів (Бережани, Тернопільщина). За ці роки Бог прикликав до праці (крім вище згаданих) місцевих братів і сестер, зокрема Костянтина та Олю Овдієнків, Миколу Тарасюка, Вадима Семенія, Валентина Кийко.

Ми постійно провадимо зустрічі з жителями сіл, намагаємося їм показувати Божу любов нашими добрими справами. На Різдвяні та Пасхальні свята постійно маємо зустрічі в школах, домах престарілих,  інтернатах, дитячих садочках. Ось на Пасху були у селищі Нові Мартиновичі, де живуть переселенці з Чорнобильської зони. Раніше нас не хотіли там приймати, а тепер побачили, що для них і їхніх дітей наші відвідини сприяють тільки на краще, то вже запрошують приїжджати ще.

— Який на твою думку головний підхід до людських сердець?

— Любов Божа розтоплює лід. Але потрібно її мати у своєму серці. Не варто сперечатися про духовні речі, доводити, яка церква чи конфесія правильніша, а показати любов на ділі. На жаль, люди не завжди розуміють, що не традиції і не обряди можуть змінити нашу долю на краще, а лише особисте богошукання.

Пригадую випадок, що трапився зі мною одного вечора у Миргороді по вулиці Панаса Мирного, де ми орендували однокімнатну квартиру. Я поставив велосипед до підвалу і біля під’їзду зустрів сусідів напідпитку, які почали закидати, що я є трутнем для суспільства. Пам’ятаю, що їм відповів: «Батьки мої, скажіть, будь ласка, чи може бути бджолиний вулик без трутнів?» Вони розсміялися і закивали головами, мовляв, добре відповів.  Хоча, якщо відверто, не пам’ятаю, щоб у мене був хоч один день, коли міг би подумати: «Ой, як мені скучно, чим би то мені зайнятися?» Щодня купа роботи і постійні прохання від інших людей допомогти їм чи в фізичній праці чи в духовній. Намагаюся нікому не відмовляти, служити кожному, як для Ісуса Христа. Так само заохочую інших місіонерів.

— А як складаються твої, як пастора, стосунки з представниками інших церков, місцевою владою?

— Добре. Намагаюся знаходити контакти з усіма. Священик православної церкви минулого літа запросив нас провести на території їхнього храму дитячий наметовий християнський табір, що ми охоче й з успіхом зробили. Періодично у Пирятині (спільно з представниками інших церков) ми провадимо молитви за місто, країну, за мир. І Бог благословляє. Наші місіонерки-сестри налагодили дружні стосунки з членами Пирятинської районної організації інвалідів «Союзу організацій інвалідів України», проводять там регулярні зустрічі. Керівники міста запрошують мене, як служителя церкви, на святкові заходи для вітального слова, молитви. Місцеве телебачення охоче транслює святкові заходи нашої церкви в місті і районі. Вважаю, що місцева церква повинна йти до людей, а не чекати, що люди прийдуть до неї.

— Які твої побажання жителям України, Полтавщини?

— Найперше, що я бажаю людям – миру. Христос, коли воскрес, сказав учням: «Мир вам!» Наші серця потребують Божого миру, і країна теж. І друге: я бажаю кожному, хто читає ці рядки, повірити, що Пасха – це факт воскресіння Ісуса Христа, засвідчення того, що кожну людину також чекає воскресіння. Я бажаю усім читачам бути в єднанні з Богом і служити Йому в чистій і добрій совісті. Саме це є найголовнішим для кожного християнина.

За останні роки спостерігаю, що на християнство має сильний вплив язичництво. Все частіше світогляд християн стає людиноцентричний, а потрібно щоб був христоцентричний. Важливо себе підладжувати під Євангеліє, а не навпаки. Вже багато років Євангеліє проповідується в Україні, але більшість людей залишаються без належної євангельської просвіти. І моє побажання місіонерам: донести усю євангельську правду жителям України. Ще є для цього час і нагода.

Спілкувався Геннадій Андросов.

Попередня «Ми щасливі, коли наші діти розумні, але краще, коли і слухняні. Тому моє побажання - навчіться слухати!» - Михайло Паночко учасникам Молитовного сніданку у Львові
Наступна Конференція для регентів та музикантів Рівненщини зібрала понад 100 учасників

Вам також може сподобатися

Новини регіонів

У селі Бортків на Львівщині відсвяткували  90-річчя церкви (ФОТО)

Осінь – час збирання врожаю та підведення підсумків. 2 вересня

Новини братерства

Михайло Паночко виступив з доповіддю на круглому столі до річниці хрещення Київської Русі

       23 липня представники влади, духовенства та науковці столиці зібралися за круглим столом з нагоди відзначення 1025-річчя Хрещення Київської Русі. Під час заходу йшлося про вплив християнства на розвиток і роль церкви у становленні українського суспільства, формування інституту сім’ї.

Новини братерства

На Івано-Франківщині, в селі Красному, відкрито новий дім молитви

8 січня 2014 року відбулося офіційне відкриття приміщення для зібрань Церкви ХВЄ в селі Красному Рожнятівського району Івано-Франківської області.