Вересень 9, 2020 0 1088 Переглядів

Єпископ Віталій Яцюк: «Щоб бути політиком в правильному розумінні цього слова, потрібно бути людиною високого духу»

Старший пресвітер Тернопільського обласного об’єднання УЦХВЄ Віталій Яцюк поділився зі слухачами місцевого радіо своїми роздумами на тему моралі й політики. Передача була присвячена старту виборчої кампанії до місцевих рад. До вашої уваги уривки програми. 

«Вітаю вас дорогі слухачі любов’ю Господа нашого Ісуса Христа, мир Вам!

Україна є однією з молодих держав, яка будує свою політику і визначає напрямки, пріоритети свого розвитку. Це у великій мірі буде залежати від того, які політики прийдуть до влади. Тож, яким має бути сучасний політик? Які цінності він повинен сповідувати? За якими принципами моралі він повинен жити? Від цього залежить благословіння України.

 Досить часто у програмах політиків, особливо перед виборами, можна прочитати про наміри їх діяльності та про їхній підхід до справ. І завжди на перше місце одні ставили професіоналізм, інші патріотизм, міняли їх місцями, але порядність, як вимога для політика, була на третьому місці. Час показав, що непорядні професіонали та непорядні патріоти нічого доброго для держави й народу не робили. Свята Біблія ці поняття, як вимоги для політика  розміщує в наступному порядку:
– порядність;
– патріотизм;
– професіоналізм.

Легше навчити професіоналізму, важче переконати в патріотизмі, але ще важче закласти порядність, як спосіб життя та спосіб ведення політики.

Перед сьогоднішнім світом відкривається мораль різних часів. Кожен вибирає ту, яка найбільше йому підходить і відповідає його способу життя. Але недолік усіх моралей, які ідеалізують людину, конкретну особу або групу людей, є один – вони не мають твердої основи. Як показує нам історія людина може помилятись і лідери, які були ідеалами моралі, чинили помилки. Єдина мораль, яка від свого початку і до теперішнього часу залишилась незмінною і немає їй рівних це – Божа мораль. Вона відрізняється від усіх інших – у ній є все, що потрібно людині.

Якщо дивитись на історію через Біблію, то ми бачимо одну цікаву річ – політики (саме політики!) того часу теж сповідували різні моралі. І від вибору правителем моралі, способу життя залежить успіх держави. Розглянемо декілька прикладів з Біблії.

«Так говорить Господь про Свого помазаника Кіра: Я міцно тримаю тебе за правицю, щоб перед обличчям твоїм повалити народи, і з стегон царів розв’яжу пояси, щоб відчинити двері перед тобою, а брами не будуть замикані. Я перед тобою піду й повирівнюю висунене, двері мідні зламаю і порозбиваю залізні засуви. І дам тобі скарби, що в темряві, та багатства заховані, щоб пізнав ти, що Я то Господь, Який кличе тебе за йменням твоїм, Бог Ізраїлів» (Ісаї 45:1). Пророк Ісая пророкував щодо царювання Кіра приблизно за 200 років до того, як той прийшов до влади. Історик Йосиф Флавій пише, що Кір отримав одкровення, читаючи книгу пророка Ісаї. Вивчаючи писання цар Кір вирішив, що мова йде про нього. Це вплинуло на хід історії. Повіривши Божому Слову, Кір видав указ про відбудову Єрусалиму і храму Божого, що був зруйнований. У Кіра вистачило мудрості, щоб виразити Богу свою пошану і послухатися Його. Кір прийняв мораль Божу, тому його політика була успішна. Його царство процвітало.

Перед Перською імперією існувала інша – Вавилонська. На той час з її могутністю не могло зрівнятись жодне царство. Нею правив Навуходоносор – сильна, авторитетна людина, успішний стратег із прогресивним мисленням. Бог неодноразово являв Йому Свою могутність у чудах і знаменах, і Навуходоносор добре знав – хто є Головним. Це були його слова: «Які великі Його знаки, й потужні Його чуда! Царство Його – царство вічне, а Його панування з покоління в покоління!» (книга пророка Даниїла 3:33). Час минав, а могутність Вавилону посилювалась з кожним днем, і в серце Навуходоносора прийшла гордість: «…проходжувався він по царському палацу у Вавилоні. Цар заговорив та й сказав: Чи ж це не величний Вавилон, що я його збудував на дім царства міццю потуги своєї та на славу моєї пишноти?» (книга пророка Даниїла 4:26-27). Але Бог був іншої думки. «Ще це слово було в устах царських, коли з неба впав голос: Тобі говорять, царю Навуходоносоре: Ось царство відходить від тебе! І від людей тебе відлучать, і з польовою звіриною буде пробування твоє, тобі дадуть на їжу траву, як волам, і сім часів перейдуть над тобою, аж поки не пізнаєш, що над людським царством панує Всевишній, і дає його тому, кому хоче. Тієї хвилини виконалось це слово над Навуходоносором» (Дан. 4:28-30).

Що ж відбулося? Навуходоносор ще не встиг договорити до кінця, як розум його помутився… Є Божа милість над людьми. Але є й межі дозволеного, які не можна переступати нікому. Немає значення, хто ти – простий чи знатний, бідний чи багатий. Навуходоносор перейшов ці межі, дозволивши собі говорити більше, ніж потрібно. Він зазіхнув на Божий авторитет, і через кілька хвилин уже стояв на колінах та їв траву! Він просто збожеволів – великий цар могутньої імперії… Уявіть собі всіх його чиновників: усе його оточення було шоковане тим, що відбулося! Намагаючись якось допомогти цареві, вони не могли нічого зробити – він став таким шаленим, що його довелося ізолювати: «і він був відлучений від людей, і їв траву, як воли, і його тіло зрошувалося з небесної роси, аж його волос став великий, як пір’я орлине, а його пазурі як в птахів» (Дан. 4:30). Відомі психологи, лікарі, екстрасенси, кращі спеціалісти країни не могли щось змінити!

У житті Навуходоносора Бог показав Свою могутність і Свою владу. Він довів, що все – в Його руці. «А на кінці днів я, Навуходоносор, звів свої очі до неба, і мій розум вернувся до мене, й я поблагословив Всевишнього, і вічно Живого хвалив я та славив, що Його панування – панування вічне, а царство Його з покоління в покоління!» (Дан. 4:31) Навуходоносор визнавши Бога над собою отримав ще більшу владу, ніж раніше. Дивно те, що під час його хвороби ніхто не зазіхнув на його трон (як звичайно це трапляється, навіть в наш час!) Бог повністю контролював ситуацію.

Син Навуходоносора, Валтасар, який прийшов на трон, не зробив для себе жодних висновків з життя свого батька. «Цар Валтасар справив велике прийняття для тисячі своїх вельмож, і на очах тієї тисячі пив вино. Коли вино опанувало розум, Валтасар наказав принести золотий і срібний посуд, який виніс був його батько із храму в Єрусалимі, щоб із нього пили цар та вельможі його, його жінки та його наложниці. Тоді принесли з храму Божого дому, що в Єрусалимі, і пили з них цар та вельможі його, жінки його та його наложниці» (Дан. 5:1-3). Коли Валтасар простяг свою руку до Божих цінностей, посуду із храму, щоб пити із нього вино, славлячи при цьому своїх ідолів, – це було викликом, неповагою до Бога! Валтасар перейшов усі межі. Це і є найстрашніше для всіх політиків різних часів – зазіхання на Божий авторитет.

«Тієї ж ночі був забитий Валтасар, цар халдейський» (Дан. 5:18-30). Це не було грандіозною битвою. З Вавилоном було покінчено дуже швидко, незважаючи на його значні на той час розміри. Велика Вавилонська імперія впала за одну ніч. Причина була одна: НЕПОВАГА ДО БОГА – ПОРУШЕННЯ БОЖОЇ МОРАЛІ.

Бачимо, що від правильно вибраної моралі, залежить політичне становище суспільства і самого політика. В теперішній час сумісність моралі і політики можлива, але стоїть питання: яку мораль вибере політика? Хто є ідеалом для теперішніх політиків? Які моральні принципи вони хочуть сповідувати? Історія дає нам уроки, що ніяка мораль світська не стояла довго, про неї швидко забували. Лише одна, правдива мораль – Божа мораль. Вона  була, є і завжди буде, оскільки має тверду, міцну основу, якою є Ісус Христос, який цю мораль не тільки приніс, але й виконав і тепер дає силу виконувати її тим, хто пішов слідом за Ним, бо Він є Живий Бог.

Якщо політик усвідомлює свою відповідальність, в першу чергу перед Богом, то він буде справжнім політиком, і йому не потрібно буде говорити, яким він повинен бути – він, обравши Божу мораль, буде знати це сам. Це йому покаже Господь. Він буде думати про суспільство не про людське око, а щиро, від серця, як для Бога.

Політик – людина, а кожна людина часто помиляється. Але є помилки, які можна виправити, а є ті, які не можливо. Політик – це та людина, яка не має права на надто великі помилки, адже від політика залежить доля цілого суспільства, а щоб таких помилок не робити, потрібно мати страх Божий, що є початком мудрості. Тоді людина буде допевнятися волі Божої, і роздумувати над своїми вчинками. А в такому стані важко наробити помилок. Це ми бачимо із вище наведених прикладів.

Отже, в наш час справжніх політиків дуже мало, які справді піклуються про народ. І для того, щоб вони були потрібно їх виховувати в молодому поколінні, навчаючи молитись до Бога за себе, свою державу, свій народ. В України великий потенціал, який потрібно спрямувати в правильне русло, навчити. А щоб їх вчити, потрібно самим знати, чого вчити. І ці знання про основи вічної моралі, яка має цінність завжди, ми знаходимо в Слові Божому.

Щоб бути політиком в правильному розумінні цього слова, потрібно бути людиною високого духу, а це можливо, коли політик своє життя, свої дії звіряє з Біблією і живе за її принципами.

Отже,  «якась» мораль присутня в політиці, але Божої моралі в ній ми ще не бачимо. Мораль політиків завжди випробовувалась наданою їм можливістю мати владу. І в більшості випадків політики не проходили цього тесту. Вони використовували владу, яку їм дав народ, для своїх корисливих цілей, підносячи своє «я», заставляли народ служити їм, забувши, що вони повинні бути слугами народу.

Слово Боже вчить, щоб народ молився за владу, за Президента, за уряд, за парламент, і не нарікав на них. А, отже, це молитва за політиків, за сумісність Божого Слова, Божої моралі в їхній діяльності. Тільки тоді вони будуть мати успіх і прийде благословіння в Україну. Ми в це віримо і за це молимось до Бога. Хай благословить нас усіх Господь. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Попередня Київські п’ятидесятницькі церкви  запроваджують  нові  освітні ініціативи
Наступна Церква «Віра, надія, любов» на Одещині поповнилася  молодими вірянамими

Вам також може сподобатися

Роздуми

«Він — Божий Син. Він небом обцілований»

  * * * Він — Божий Син. Він небом

Роздуми

«Легке» й «важке» християнство

 «Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах, і слава на висоті!» Ці слова вигукував натовп, адресуючи Ісусу Христу, що на осляті в’їжджав в Єрусалим (Ін.12:13). Йому, як царю Ізраїлю, простирали пальмове віття і одяг. Народ був на піку радості, в ейфорії очікування того, що Ісус сяде на царському троні в Єрусалимі. Але Він сказав: «Моє Царство не із світу цього». Христос не виправдав сподівання народу. Пройшло усього декілька днів і титул «цар Ізраїлю» так само був знову виголошений над Ісусом, але вже при кардинально інших обставинах: «Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: Це Цар Юдейський» (Лк. 23:38). 

Роздуми

Християнство без Христа

     «Бути людиною, а потім християнином…» Саме такі гасла останнім часом стали популярними в деяких висловах служителів церкви і в християнських ЗМІ. Ідея цих назв в тім, що можна бути хорошими і порядними людьми самими по собі, тобто без Христа. Я розумію, що автори подібних лозунгів заперечать і скажуть, що я все перекрутив (переплутав), або не так зрозумів. Я також розумію добрі наміри авторів таких гасел, що вони хотіли сказати наступне: деякі християни хваляться своєю вірою, а залишаються далекими від чисто людської порядності, людяності, світської культури, етики. У такому випадку треба виходити не з етичних міркувань. Бо по суті, якщо так, то з духом Христовим у таких християн не все в порядку (Рим. 8:9). А до чого тут культура?