Червень 18, 2019 0 2166 Переглядів

Унікальна історія багатодітної сім’ї Володимира Савочки: як діють Божі благословення у поколіннях

Селище міського типу Степань, що розташоване на річці Горинь, належить до найдревніших поселень Полісся. На початку XIX століття тут, на Рівненщині, розгорівся потужний вогонь п’ятидесятницького пробудження, були проведені важливі з’їзди та конференції.

Коли відвідуєш церкву ХВЄ у смт. Степань, одразу впадає в око велика кількість дітей та молоді. Активне життя християнських сімей позитивно впливає на благополуччя селища. У загальноосвітній школі нараховується понад тисячу дітей, до 30% з яких – діти з віруючих сімей. Директор школи є членом місцевої церкви. Окрім цього існує ще й дошкільний заклад, музична школа, яку в основному відвідують також діти віруючих батьків.

Познайомившись ближче із пастором цієї церкви Володимиром Савочкою, розумієш у чому причина успіху як окремих сімей, так і місцевості загалом. Вона у здоровій науці, яка проповідується у місцевій церкві та особистому прикладі зразкового, богобійного життя її членів.

Володимир Васильович  разом з дружиною Тетяною виховують 17 дітей. Історія його родини – це унікальний приклад того, як Боже благословення діє у поколіннях! Сьогодні спільними зусиллями церква ХВЄ м. Степань випускає навіть власну християнську газету «Промінь Надії». Ми вирішили поспілкуватися з пастором, аби він детальніше поділився з нами секретами успіху щасливої сім’ї, активної та живої Церкви.

– Володимире Васильовичу, вперше ми познайомилися з Вами у 2018 році, коли виникла ідея створити власну газету. Але сьогодні хотілося б поговорити не про справи, а про ваше життя як християнина. Розкажіть, які яскраві спогади залишилися у Вас про дитинство?

– Приємно ділитись спогадами. Вже сам факт того, що я народився і був вихований у багатодітній християнській сім’ї є великим благословінням. Мій батько Савочка Василь Олексійович народився в 1930 році у сім’ї пресвітера. Добрий приклад батьків, правильна наука та гарячі молитви допомогли батькові ще тоді в дитинстві обрати правильний шлях та йти ним за Господом все своє життя. Дідусь Олексій Павлович був дуже приємною людиною, завжди привітний, радісний, любив пожартувати з нами. В останні роки життя він зовсім перестав бачити.

Перший пресвітер Степанської церкви Савочка Олексій із сім’єю

Невеличка дідова хатина з маленькими віконцями стояла над самісіньким берегом річки Горинь. На широкій призьбі, яка була зроблена навколо хати любили сидіти сусіди, ділитись новинами чи співати народних пісень. Дід Олексій не втрачав можливості розказати людям про новий шлях, який відкрив йому Бог.

Нам в дитинстві було дуже цікаво дізнатися, чи впізнає нас незрячий дід, коли ми прибігали до нього. Інколи навіть підбирали інший голос. Тоді, пам’ятаю, дід прикликає кожного до себе, долонею поміряє нас, і називає наші імена. А далі кладе свою руку на голову і благословляє. Бабуся Текля завжди пригощала нас чимось смачненьким, особливо запам’ятались соковиті яблука «білий налив», які впавши з яблуні, що росла біля самого порогу, котилися з гори аж до річки, де був прив’язаний дідусів човен, майстерно витесаний із суцільної деревини.

Хорошим рибаком був дід Олексій, про це свідчила смачна бабусина юшка із сушених грибів та риби. А яким приємним і смачним був чай із різнотрав’я! Все це залишилось приємними спогадами з дитинства…

– Ви виросли в багатодітній сім’ї. Як це? Чи відчували в чомусь нестачу? В яких умовах жила сім’я?

– Важко уявити собі, яких неймовірних зусиль потрібно було докладати нашим батькам, щоб забезпечити таку багатодітну сім’ю. Адже не було у той час таких умов для проживання, які ми маємо зараз: ні пральної машини, ні газу. Транспорт взагалі рідко хто мав, хіба що велосипед. Ніякої соціальної чи гуманітарної допомоги – розраховувати людям залишалось лише на власні сили.

Великим благом було те, що мої батьки щиро любили Господа, молилися до Нього і Він посилав своє благословіння. Всі ми, дванадцять дітей, були і ситі, і одягнені – ще й іншим допомагали. Пригадую, як сусіди не раз казали батькові: «Як же Василь збирається прокормити стільки дітей?». Та коли попідростали – мова стала зовсім іншою: «А що тобі, Василю, сіно погребти такою бригадою, чи картоплю викопати?..»

Батько все життя працював столяром, люди знали його як хорошого майстра. Мати справлялась, як то кажуть, на два фронти: і сім’ю нагодувати, і в колгоспі відпрацювати.

– Пригадуючи життя батьків, що найбільше вплинуло на Ваше виховання чи послужило прикладом для наслідування?

– У церкві батько ніс служіння диякона, проповідував і співав у хорі. Особливо дбав про молитовні зібрання, любив відвідувати сусідні церкви. Ще й зараз віруючі пригадують його полум’яні проповіді. Напевно, це передалося йому від діда Олексія, який дуже багато подорожував, проповідуючи Євангеліє. Подорожував разом із такими братами, як Юхим Стрєлка, Ксенофонт Ширко, Павло Ярема. Часто мандрівки тривали по декілька місяців, а їхнім результатом були нові спасенні душі та відкриті церкви.

Цікаво було дізнатися, як наші брати поєднували проповідь із професією. Мій дідусь та інші степанські брати за професією були шевцями, шили шкіряні чоботи, які на той час далеко не всі могли собі дозволити. Майже всі люди ходили в постолах, а хто мав взуття із натуральної шкіри, вважався заможною людиною. Отак йшли наші брати із села в село, зупиняючись де на тиждень, де на довше, доки не обують всіх хто бажає. При цьому засівали людські серця Словом правди.

Отож, вчинки мого батька, його ревність та щирі молитви, а інколи й ремінь, позитивно впливали на моє виховання.

Хрещення в Степані. Хрестить Зуб-Золотарєв (1936 р.)

 – Чи доводилося сім’ї терпіти переслідування за віру в Бога?

– З великим захопленням ми слухали батькові розповіді про те, які не легкі моменти йому доводилося переживати в тюрмі. Батько був два рази засуджений на п’ятирічні терміни. Любив я ходити з батьком на роботу у цех, особливо коли він працював у другу зміну. Я знав, що після зміни прийде дядько Михайло, мій дядько, який також не один термін відсидів у в’язниці. Він працював нічним сторожем. І коли вже зустрінуться вдвох – починають згадувати пригоди, які траплялися на зоні, і як чудово рятував їх Бог. Я слухав їх залюбки! Це дорогоцінні хвилини, проведені в спілкуванні, в сімейній атмосфері, в розмові про Бога!

Я помню отца молодым в счастливом, далёком детстве,

Мы пели в кругу семьи, мы пели о счастье вечном.

Учились хвалить Христа, спокойным быть в час тревоги,

Убегать от греха, всем сердцем держаться Бога.

Ці приклади гартували мою, тоді ще дитячу, віру. Опісля я й сам не раз переконувався, особливо під час проходження служби в армії, наскільки близько до нас Господь, коли нам важко.

Про один з випадів хочу засвідчити. Служити нам доводилося із багатьма братами з Рівненської та Волинської областей в містечку Тихоокеанський під Находкою. По декілька чоловік нас розформували в різні військові частини. Впродовж служби використовували будь-яку можливість, щоб зустрітися і разом помолитися, разом провести зібрання. В одній частині зі мною служив ще один брат Юрій Конько з Полян. Наш комбат вдавався до різних методів, щоб перевиховати нас. Він не раз повторював: «Либо я вас перевоспитаю, либо посажу, иначе я не офицер Советской армии». Дуже зручним моментом непомітно покинути частину в неділю був час перегляду кінофільмів. Всі солдати і офіцери з охотою після обіду йшли в клуб, а ми мали декілька вільних годин.

Одного разу командир, дізнавшись, що нас немає, вирішив провчити нас. Він дав вказівку, щоб всі солдати стали строєм біля клубу. І стали чекати нас, «поки богомоли всі гріхи відмолять». Погода була холодна, почався дощ. До того часу поки нас сповістили, пройшло більше години. Як тільки ми зайняли свої місця в строю, комбат наказав зайти всім в клуб. Та ми залишились стояти на місці. Тоді він знову вернув всіх на майданчик. Так повторювалося декілька разів. Атмосфера загострювалася, в очах солдат горів вогонь ненависті. На третій раз він поставив нас перед строєм і дав волю своїм емоціям. Висказавши все, що хотів, він почав лихословити Бога. Тоді я відчув у серці, що Господь заступиться за нас. Було очевидно й для інших, що командир перейшов межу. Буквально на другий день він йшов по тому ж асфальтовому майданчику, впав і зламав ногу у стегні. Довгих три місяці лежав на витяжці у травматології. Через цей випадок прославилося ім’я Господа.

Багато подібних моментів довелося пережити в житті, коли Бог явно втручався і являв Свою милість.

Молодь і діти біля Молитовного Будинку (1935 р.)

– Розкажіть про свою сім’ю та родину. Наскільки я знаю, вона у вас дуже велика, і зараз знаходиться, як кажуть, по всьому світу?

– Так. Я маю велике благословіння від Господа – чудову дружину Тетяну, сімнадцять дітей (9 синів та 8 доньок) та 6 внучат. З ласки Божої ми маємо все необхідне як для фізичного, так і для духовного життя – усе посилає нам небесний Отець. В родині моїх батьків 12 дітей, 95 внуків і 61 правнук.  На даний час проживають у різних країнах: Америці, Німеччині, Білорусії та Україні, несуть різні служіння. Намагаємось з усіма підтримувати спілкування.

– Чому вирішили продовжувати традицію багатодітної сім’ї?

– Народження дітей, як на мене, це не зовсім традиція, адже традиції бувають і хороші, і не зовсім, вони залежать від нас. Але народження дітей залежить не лише від нас. Є такі сім’ї, що хотіли б бодай одну дитинку, але не мають. «Діти спадщина Господнє, плід утроби нагорода!» (Пс.127:3).

Ми з дружиною у цьому питанні керуємось Божими порадами. Пригадую, нас люди благословляли, щоб Господь послав нам 16 дітей. А Він поблагословив ще більше!

– Що ви порадили б людям, молодим сім’ям, які бажали б мати дітей, але їх стримує страх перед завтрашнім днем, політична та економічна нестабільність в країні?

– Незаперечним фактом є те, що ми живемо в останній дні. Люди в наш час стають самолюбиві, грошолюбні, егоїстичні, – як про це писав Апостол Павло (2Тим.3:2). Багато пророцтв збуваються на наших очах. З’явилось багато лжевчителів, неправдивої легкодоступної інформації. В результаті, людям важко зорієнтуватися, де ж насправді істина.

Сьогодні можна почути багато семінарів на тему «планування сім’ї». Інколи на них звучать доктрини, на які ми не знаходимо підтвердження в Біблії. Коли Бог створив перших людей, Він поблагословив їх і сказав: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею» (Бут.1:28). Ці слова звучать як заповіді, як пряме повеління Боже. Зауважте, що тут не ставляться умови про політичну чи економічну стабільність, культурні традиції окремих місцевостей і т. д. В питанні народженні дітей ми маємо довіряти Богові і надіятися на Нього. Христос сказав: «Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?  Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?» (Матв.6:25,26). Тобто Господь бере на Себе зобов’язання піклуватися про Своїх дітей.

Для тих, хто боїться за завтрашній день, я хотів би сказати, що ваше бачення скоро зміниться, як воно змінилося в інших людей, які з часом шкодували, що не довірилися Богові і відкинули Його благословення.

Благословляючи Авраама, Господь поклявся в двох незмінних речах, які йдуть поруч одна біля одної – це благословіння і розмноження. Без благословіння не можна ані народити дітей, ані виховати. Господь пообіцяв, що не залишить нас, а буде піклуватися як добрий Батько. Отож, довіримо свої сім’ї в руки Господні і будемо надіятися на Нього. Як приємно в Божому Царстві буде побачити свою велику родину!

– Ворог намагається знищити сім’ю, йде боротьба за сімейні цінності. Яким чином християнам потрібно захищати сім’ю?

– Сьогодні на захист сімейних цінностей, на захист сім’ї проводяться різні заходи, семінари. Християни розуміють, що цінності сім’ї потребують певної підтримки, особливо духовної, моральної. Найперше, така підтримка має бути в Церкві, в родині. Найкращим «семінаром» є власний приклад життя багатодітних сімей. Коли батьки приносять новонароджених діток в зібрання, щоб Церква звершила молитву за їхнє благословіння, служителі і проповідники нагадують обітниці, які даровані від самого Господа, наводять багато життєвих прикладів про Божу турботу. Це дає свій результат. Нехай будуть благословенні сім’ї народу Божого! Нехай будуть благословенні наші діти!

– Якою зараз є церква ХВЄ в смт. Степань?

– На даний час церква нараховує 340 членів, близько 400 дітей, 80 молоді. Діють основний,  молодіжний, підлітковий та дитячий хори, функціонує Недільна школа, струнний та духовий оркестри.  Церква проводить богослужіння в семи навколишніх селах, а також у Катеринівській тюрмі. На базі нашої Церкви проходять регентські курси.

 – Скільки в церкві багатодітних сімей? Яка кількість дітей вважається нормою?

– Майже всі сім’ї у нас є багатодітними. Є молоді сім’ї у яких тільки народжуються дітки, а є й немало таких, які мають вже більше десяти дітей. Ми не говоримо про те, скільки повинно бути дітей в сім’ї, ми проповідуємо лише здорову Божу науку, і стараємося своїм життям, вірним ходженням перед Господом, зразковими відносинами в сім’ї, повагою одне до одного підтверджувати правдивість Божої науки.

– З недавнього часу зусиллями Вашої помісної церкви видається християнська газета «Промінь Надії». Як виникла ідея її створити?

– У першу чергу хочеться подякувати всім, хто підтримав нас і допоміг започаткувати газету «Промінь Надії». Нехай Господь рясно поблагословить вас і, звичайно, дасть нагороду!

Ідею щодо створення газети дав брат Василь Михайлович Кінда, який тепер вже у Вічності. Він був відповідальним за нашу церковну бібліотеку, дуже любив читати християнську літературу, співпрацював з багатьма редакторами християнських видань, вів листування з ними, надсилав різні матеріали для друку. Таким піднесеним і радісним я його ще не бачив, як в той момент, коли повідомив йому про заснування газети. Він почав відкривати свої книжні шафи та й каже: «Поглянь, скільки тут матеріалу! Я готовий пожертвувати всім, аби тільки хтось вів цю справу!». Допоміг нам Василь матеріалами лише на три номери нашої газети – 2 травня ми прощалися з ним, провели похорон.

Ще одним поштовхом стала діяльність Сано Гукасяна. Однієї суботи він приїхав до нас на служіння із своєю газетою «Відвага». Я почав розпитувати у нього про газету, бо не знав які робити наступні кроки у цьому напрямку. Та й боязко трохи було, чи вийде у нас це… Вставши на проповідь, він каже: «У ваших братів є добре бажання друкувати газету. Але його можна п’ять років проносити, бо бажання – це ще не газета. Ви починайте, і все у вас вийде!». Після цих слів здавати назад не було вже морального права. І не можу не сказати про вашу, брате Олександр, допомогу у реєстрації, налагодженні верстки, друку та інших організаційних питаннях, дякую.

Головна наша мета – донести до людей через друковані засоби інформації істину. Адже ми роздаємо газету до кожної хати. У нашому містечку і по навколишніх селах маємо добру можливість засвідчити людям про милості Божі. Нехай славиться Ім’я Боже!

– Що хотіли б побажати нашим читачам?

– Ми створені Богом для вічного життя в Небесному Царстві, а земне наше життя у тілі швидкоплинне, часто трудне, порою незрозуміле. Хотілося б побажати усім читачам, розуміючи це, цінувати кожною хвилиною, використовувати всі можливості для того, щоб отримати спасіння і повну нагороду в Небесах. Будуйте свої відносини на євангельських принципах, і ваша сім’я буде успішною та благословенною, будуть щасливі ваші діти, внуки і правнуки.

Нехай життя ваше буде в міру трудним, але плідним і благословенним. Мій сусід любив казати, коли переглядав свою пасіку: «тяжка наставка та піднімати приємно». А коли вона була порожньою, говорив: «наставка легка та на душі тяжко». Отож, щоб нам було приємно на душі, в той день, коли ми зустрінемось з Ісусом, потрібно принести багато плоду. А Він дасть повну нагороду.

– Дякую за розмову!

Спілкувався Олександр Геніш

Попередня  Дорогі брати і сестри! Дозвольте привітати вас з днем П’ятидесятниці!
Наступна На Трійцю Михайло Паночко відвідав Львівщину і Волинь, де послужив на євангелізації, у ювілейному служінні та освяченні двох Домів молитви

Вам також може сподобатися

Новини братерства

Полку місіонерів прибуло

23 серпня відбувся випуск другої Міжнародної місіонерської школи, що проходила на базі Київського Біблійного інституту. Школа діє за програмою місії «Світло для народів», у співпраці з місіонерським та євангелізаційним відділами Церкви ХВЄ України.

Новини братерства

Біблійні курси для молоді 14-16 років проходять на базі місіонерської школи «Ковчег спасіння»

   3-24 липня 2016 у місіонерській школі «Ковчег спасіння», що діє при київській церкві «Ковчег» за адресою на вул. Брусилівській 28/33 тривають Біблійні курси для молоді 14-16 років «Самуїл».

Новини братерства

У Хмельницькому рукопокладено єпископа

   Звітно-виборна конференція обласного об’єднання  ЦХВЄУ відбулася 15  лютого у м.  Хмельницькому.  Ще на чотири роки старшим пресвітером області одноголосно було обрано Ростислава Мураха.