Започаткована в час війни церква в Узині продовжує зростати

В орендованому приміщенні ресторану за довгими столами, ще за двадцять хвилин до початку сидять люди та розмовляють. Розпочавши із молитви, беруть роздруковані пісенники та охоче співають під акомпанемент гітари. Проспівавши пісню, гітарист питає про те, яку пісню співатимуть наступною, а з залу лунають пропозиції: «Ісус, Ти найкращий друг», «Біля Ісуса радість»… 

Проте, все ж обрали до виконання: «Ти знаєш, Боже, моє бажання». Жіночка, яка запропонувала так голосно, немов виправдовуючись, кладе руку на груди та каже: «Ця пісня так за душу бере!», нащо інші кивають головами.

Співали трохи невлад, як вміли, проте щиро. Було видно, що слова для кожного мають особливий зміст. «Цей світ не рідний мені зробився, о Боже мій зі мною будь…». Проживши значну частину життя та побувавши за багатьма столами, нарешті дібралися до мелодії душі, яка йде із самого серця і до святих небес.

Пастор Василь Хижняк, який служить у Блощинцях, а тепер всупереч поганому здоров’ю започаткував церкву в Узині, представив гостей.

Проповідував Петро Савочка, пастор із Фастова про митника, життя якого змінилося після зустрічі з Христом. А пастор Іван Коханевич нагадав, що лише зі Спасителем ми будемо жити, а без Нього просто існуємо.

При закінченні зібрання присутнім нагадують коли буде проходити підготовка до водного хрещення. Посміхаючися та вітаючи один одного, щасливі люди виходять з-за «духовних столів», щоб почуте застосовувати в житті.

Таким чином, через святий неспокій пастора, який тяжко йде накульгуючи, прийшло спасіння для узинців.

Вадим Корольчук.