Ахмат Жабіров: «Моє щастя і задоволення – посвячення Богові!»

У місті Кременчук, що на Полтавщині, по вулиці Якова Петруся, 104, розташована церква ХВЄ «Віфанія». 30 серпня на подвір’ї Дому молитви відбулося святкове зібрання з нагоди святого водного хрещення. Для цього був встановлений басейн, вода в якому була з головної артерії України – річки Дніпро. 12 сестер обіцяли служити Богу добрим сумлінням. Наш кореспондент взяв інтерв’ю у пастора Ахмата Жабірова.

– Ахмате, скажіть, як досягти успіху у праці пастора та будівництві церкви?

– Коли харчуєшся від першоджерела Божого, коли Бог Духом Святим у мені, тоді в мені будуть ті самі відчуття, що й у Христа Ісуса, як написано: «Бо у вас мають бути ті самі відчуття, які й у Христі Ісусі!» (Флп 2:5). Тоді брата та сестру по вірі обіймаєш, як рідних – такими дорогоцінними ти їх бачиш. Без присутності Бога ти так не зможеш зробити.

– Скільки років ви служите на полтавській Божій ниві?

– Вже понад тридцять років.

– Чи можете сказати, що за ці роки не втратили, а навпаки ще більше набули ревності в ділі Божому?

– Моє благословення – щодня наближатися до Бога. Коли буде близькість з Богом, керівництво від Духа Святого, тоді буде успіх у праці. Якщо пастор робить багато праці, але не має керівництва Духа Божого, він зробить багато помилок і не матиме успіху. Щастя і задоволення служителя (скільки б він не служив) присвячувати себе Богові.

– За 64 роки ви пережили багато фізичних випробувань, зокрема тяжку хворобу. Але людей дивує свіжість, що від вас віє. Скажімо так: молодечий запал у вас не зменшився.

– Якщо це так, то тільки завдяки Господу, Його милості та благословенню. Якщо Бог почав, то Бог і продовжить. Написано так: «Він змученому дає силу, а безсилому міцність. І помучаться хлопці й потомляться, і юнаки спіткнуться, а ті, хто надію складають на Господа, силу відновлять, крила піднімуть, мов орлі, будуть бігати і не потомляться, будуть ходити і не помучаться!» (Іс.40: 29-31).

– Роблю висновок з Ваших слів, що головне – не втратити особистого тісного спілкування з Богом, щоб не зробити помилок в прийнятті рішень під час праці в церкві.

– Саме так. Насамперед потрібно мати постійне спілкування з Богом, треба сподіватися на Бога, що Він людей приведе до церкви, дасть їм покаяння. І Бог дасть мені серце любляче, яке буде з ними няньчитися, терпіти, любити.

Коли Бог робитиме, тоді ти сам утішаєшся, і люди знаходять спокій. А якщо це я збираюся робити від людського розуму, і моєї присутності буде більше, а Божої – менше, тоді буде моя поразка. «Боже, Ти скажи, Ти торкнися, Ти об’єднай, Ти напої благодаттю!» І ми будемо входити до Його спокою, бо Він будує Церкву, не я.

– Нині ваша церковна громада щотижня проводить богослужіння і водночас роздає невеликі продуктові набори. Чи є це позитивний результат з духовної точки зору?

– Така праця у Кременчуці організована вже не вперше. Пригадую, як розпочинали подібне служіння ще у Семенівці. Там також людей запрошували, ділилися з ними шматком хліба. Тоді ще вдома дружина готувала обіди, ділилися з нужденними. Говорить Христос: «Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви… Поправді говорю вам: що тільки одному з найменших цих ви вчинили, Мені вчинили!» (Мт. 25:35, 45).

Бачивши успіх цієї праці, нам допомагали продуктами церкви з Рівненщини. Через таке (суто матеріальне) служіння люди покаялися у своїх гріхах і приєдналися до Церкви. Пам’ятаю випадок, як у Семенівці до мене прийшов дільничний, просив допомоги, казав, як він прийшов додому, а батько та мати п’яні, а діти голодні. Ми допомогли продуктами, він плакав від вдячності…

І в Кременчуці я бачу руку Божу у цій праці. У неділю на служіння приходять кілька десятків нових людей, вже не для того, щоб отримати продукти, а щоб послухати Слово Боже.

– Дорога ложка до обіду. Це хист від Бога вчасно побачити потребу та надати своєчасну допомогу.

– Потреби у народі були і є завжди. Головне побачити їх, відгукнутися, надати допомогу. Ми намагаємося рухатися саме в цьому річищі Божої праці. А коли розпочалася повномасштабна війна, Кременчук прийняв дуже багато переселенців, потреб у народі побільшало.

Коли ми будували Дім молитви, спочатку план був робити його меншим, але Бог відкрив мені, що потрібно будувати більший будинок і Він наповнить його. Я прийняв це вірою, сьогодні бачу, як це пророцтво справджується. Ми приймали багато біженців, які жили у Домі молитви. Ось одна з цих жінок, що мешкала у нас, сьогодні вже прийняла водне хрещення.

У церкві Кременчука 30 серпня прийняли водне хрещення 12 сестер, ще є охочі, ми проводитимемо з ними заняття, і дасть Бог ще буде водне хрещення цього року.+

– Ви маєте сміливість молитися за зцілення людей…

– Так. Я покладаюся на Слово Боже, обітницю Ісуса Христа, щоб молитися за хворих, за їхнє зцілення. І Бог зцілює, слава Йому! Буває, що черги вишиковуються, щоб помолитися за їхнє зцілення. Через чудо зцілення також багато хто приєднався до церкви. Бог зцілює як членів церкви, так і мирських людей. Потім вони каються, віддають Богові славу і служать Йому.

Багато до мене звертаються за порадою. Якщо я не матиму відання від Духа Божого, як зможу дати правильну пораду? Ніяк. Також важливо у всьому покладатися на Слово Боже, як радить Писання, і виходячи з цього, давати відповідну Писанню пораду. Через це люди також переконуються, що Бог є реальним, живим. Я молюся і за сім’ї, які мають проблеми, розлучаються і Бог розв’язує проблему, сім’ї відновлюються та живуть разом. Благодать Божа багатогранна.

– Коли ви служили у Семенівці, чи були думки про те, що далі працюватимите ще й в місті Кременчуці?

– Спочатку не було. Але ще тоді Бог відкривав через пророцтва, що Він розширить працю. У Кременчуці була одна сім’я, яка мала дачу у Семенівському районі. Ми мали тісне спілкування з дружиною, вона віруюча, а чоловік – ні. Якось вони звернулися до мене, їхня старенька мати лежала паралізованою понад рік. Я мав сміливість молитися за її зцілення. Пам’ятаю, як молився, взяв її за руки, і вона тоді стала на ноги. Чоловік побачив це, плакав, покаявся. Тоді багато хто з Кременчука почав їздити до Семенівки на служіння. Таким чином я отримав явне знання від Духа Святого, що треба розпочинати працю у Кременчуці. До речі, ця сестра досі жива, їй уже 97 років, вона молиться за мене.

– До будівництва скількох Домів молитви на Полтавщині ви були залучені?

– Сім Домів молитви починав з нуля, а всього – дев’ять. Це величезна і відповідальна праця, вона можлива лише завдяки Богу, Його благословенню.

– Коли кажуть брат Ахмат, завжди мають на увазі й сестру Єву.

– Так, дружина – моя перша помічниця. Дякую Богові за дружину Єву. Бог керує її серцем, розумом. Вона постійно, протягом багатьох років підтримує мене, щоб мої руки не опускалися. Вдячний Богу і за дітей, вони вже мають свої сім’ї, і також дуже допомагають у служінні.

– Ви молитесь за зцілення інших але маєте немочі?

– Так, Бог тим самим упокорює мене, щоб я більше тримався Його благодаті. І як сказав Господь: «Бо сила Моя здійснюється в немочі» (2 Кор. 12:9). А апостол Павло каже: «Якщо я слабкий, тоді – сильний!» (2Кор. 12:10).

Спілкувався Геннадій Андросов.