«Бог дивиться на серце» 51 поїздка до України заради Євангелія і допомоги

Інтерв’ю з Даніелом Русом – служителем церкви із Румунії, який від початку повномасштабної війни регулярно приїжджає в Україну, поєднуючи гуманітарну допомогу з проповіддю Євангелія.

– З якого часу почалися ці поїздки?

– Перша поїздка була 28 лютого 2022 року. Тоді ми приїхали до Чернівців.

– Як ви відреагували на початок війни? Що стало поштовхом для служіння українцям?

– 25 лютого 2022 року я був у кафе з друзями в Румунії. По телевізорі показували новини про те, що в Україні почалася війна і що українці масово прибувають до Румунії. Тоді ми з друзями сказали: «Давайте поїдемо до кордону й подивимося, чим можемо допомогти». Я живу неподалік від Закарпаття, до кордону нам приблизно година дороги. Ми купили бутерброди, продукти й поїхали.

Коли прибули на кордон, перше, що я побачив, – жінка з трьома дітьми, яка переходила кордон пішки. Однією рукою вона везла дитячий візок, другою – тягнула валізу. Двоє дітей також несли свої речі. На її обличчі був страх. Я тоді задумався: що ця людина переживає в серці? Вона приїхала в країну, де не розуміє мови, не може прочитати вказівники, не знає, що буде далі. І я подумав: якби війна почалася в моїй країні й моя дружина з дітьми мусила тікати до Сербії чи Чорногорії, наскільки б це було важко.

Саме тоді Бог торкнувся мого серця. Я вперше у своєму житті записав прямий ефір у Facebook. Просто показав людям, що відбувається на кордоні. Реакція була неймовірною: люди почали писати, телефонувати, запитуючи, чим можуть допомогти. Упродовж наступних чотирьох днів ми зібрали кошти на мікроавтобус, на гуманітарну допомогу, щоб мати змогу підтримувати українців. Ми закуповували продукти, необхідні речі та почали регулярно їздити в Україну.

– Ви вже тоді мали знайомих в Україні?

– Так. Із 2019 року я був знайомий із Костянтином Кучуряном із фонду «Руки милості» в Чернівцях. Ми зателефонували йому та запитали, чим можемо бути корисними. Ми завантажили гуманітарну допомогу й вирушили в Україну. Після цього ще більше людей захотіли долучитися до служіння. Тому ми відкрили місію в Румунії, щоб офіційно організувати допомогу для України.

Ми служили українським біженцям у Румунії та продовжували приїжджати в Україну з гуманітарними вантажами.

– Ви сімейна людина?

– Так, маю дружину, у нас двоє дітей.

– Ви є офіційно рукопокладеним служителем церкви?

– Я служу Господу в церкві, але не маю офіційного рукопокладення.

– Тобто ви звичайна людина, яка просто відгукнулася на Божий поклик?

– Так. Для Бога немає значення, чи ти пастор, чи проста людина. Він дивиться на серце, посвячене Йому.

– І саме таке посвячення Господь побачив у вас: «Бо Господь дивиться не так, як дивиться людина; бо людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Самуїла 16:7). Спочатку це був гуманітарний напрямок служіння?

– Так, на початку ми хотіли просто допомагати людям. Але гуманітарне служіння ми одразу поєднували з євангелізацією. Ми віримо, що гуманітарна допомога дуже потрібна людям, але також розуміємо, що вона може бути інструментом для поширення Євангелія.

Разом із фондом «Руки милості» ми їздили в місця, де мало проповідується Євангеліє. Ми не лише роздавали допомогу, а й проводили євангелізаційні зустрічі, молилися за людей, свідчили про Ісуса Христа.

– За ці 51 поїздку було щось особливе, що найбільше вас вразило?

– Ми багато разів бачили, як Бог діє через цю працю. Наприклад, пастор Станіслав Фалій із Миколаєва розповів нам, що після початку війни вони відкрили вісім церков. Для мене це стало великим підбадьоренням продовжувати служіння. Ми бачимо, що люди чують Євангеліє, каються, повертаються до Бога, а в різних місцях народжуються нові церкви.

Також ми проводимо євангелізаційні зустрічі для українських переселенців у Румунії. Ми запрошуємо людей у спеціально орендований ресторан, де вони можуть поспілкуватися, отримати підтримку й почути Євангеліє.

– Чи з’явилися в Румунії нові українські церкви через велику кількість переселенців?

– Так, завдяки українцям у Румунії почали відкриватися нові церкви.

Ми були на служінні в Констанці, де проводилася євангелізаційна зустріч для українців. Також у Клужі зараз є група українців, яка відкрила церкву.

– Тобто сьогодні в Румунії є велика потреба саме в українських служителях і місіонерах?

– Так, ми дуже потребуємо українських місіонерів, які могли б служити українцям у Румунії. Наприклад, у Бая-Маре, де ми живемо, ми проводили зустрічі для українців, але не було людей, які могли б займатися учнівством українською мовою. Навіть нещодавно, приблизно місяць тому, ми мали служіння й не могли знайти жодного перекладача. У результаті нам допомагала людина, яка не є віруючою і якій було важко перекладати духовні теми та біблійні істини.

– Виходить, що війна відкрила не лише багато болю, а й нові можливості для проповіді Євангелія?

– Так. Сьогодні є дуже багато праці для Божого Царства. Люди стали відкритими, більше шукають Бога, ставлять важливі запитання про сенс життя, вічність і спасіння.

– Скільки вам років, якщо не секрет?

– 52 роки.

– Я думав, менше.

– О, Геннадію, ти мій друг! (усміхається)

– І надалі маєте бажання служити Господу та допомагати Україні?

– Амінь! Слава Богу! Поки Господь дає сили й здоров’я – хочу трудитися для Нього далі.

Розмовляв Геннадій АНДРОСОВ.