«Усі отримані кошти пускали на Божу справу, саме тому гурт зберігся» – Ростислав Боришкевич про історію гурту «Авен-Єзер»

Понад півстоліття вони співають про Христа, а сьогодні, попри поважний вік, знову вирушають у місця, де люди особливо потребують надії. На запрошення служителів Полтавщини в середині червня керівник гурту «Авен-Єзер» та директор місії «Добрий самарянин» Ростислав Боришкевич разом із братами звершив євангелізаційне служіння в області (репортаж про поїздку тут).  

Під час цього візиту наш кореспондент Геннадій Андросов провів  інтерв’ю з Ростиславом Антоновичем, в якому дізнався не тільки про історію легендарного гурту, його перші євангелізації в період здобуття Україною незалежності, а й про служіння під час війни та секрет багаторічної вірності Господу.

– Ростиславе Антоновичу, скільки Вам зараз років? Ви приїхали на Полтавщину разом зі старшим складом гурту «Авен-Єзер», як вдалося зібратися разом?

– Мені буде 65 років. Роки беруть своє, але коли є посвята Господу, тоді знаходяться і сили, і можливості для служіння. Ми з братами завжди усвідомлювали, що є боржниками Господу. Апостол Павло писав: «Я боржник і гелленам, і варварам, і мудрим, і неукам» (Рим. 1:14). Усе своє життя ми трудимося на Божій ниві й розуміємо, що ніколи не зможемо віддячити Господу навіть за малу частину того, що Він зробив для нас. Тому до кінця життя хочемо служити Йому й проповідувати Євангеліє.

– Розкажіть про початок вашого служіння. Як виник гурт «Авен-Єзер»?

– Для цього потрібно повернутися в нашу молодість. У селі Перетоки на Рівненщині був Дім молитви, який перебудували на місці звичайної хати. Молоді люди збиралися там настільки тісно, що часто стояли один біля одного.

На молодіжному зібранні був девіз: «Для Бога жити – це обов’язок душі».

Під час одного із зібрань Господь промовив через сестру (вона вже відійшла у вічність), такі слова: «Із цього молодого виноградника Я виберу Собі служителів, які понесуть Мою звістку по всьому світу».

Чесно кажучи, тоді було важко повірити в це. Ми жили за «залізною завісою» Радянського Союзу. Були обмеження для віруючих, ніхто не міг уявити вільної проповіді по всьому світу. Але Господь говорить: «Я пильную над Своїм словом, щоб його виконати» (Єр. 1:12). І Бог виконав Свою обітницю.

– Ви чекали цього часу?

– Дуже чекали. Пам’ятаю, як у 1985 році повернувся з Іркутська і, йдучи на роботу, постійно молився: «Господи, Ти ж обіцяв, що ми будемо проповідувати Твоє Слово». Також було слово про те, що відкриються стадіони, площі, заводи, парки, навіть військові частини для проповіді Євангелія.

Хоч здавалося, що це неможливо, вже у 1989 році на рівненському стадіоні «Авангард» відбулася велика євангелізація. Стадіон був переповнений, люди стояли всюди, де було місце.

Коли прозвучала перша пісня «Почуй мене, Боже», я сидів із великим магнітофоном і записував усе, що відбувалося. Магнітофон був мокрий від моїх сліз. Я плакав і казав: «Боже, настав той час, про який Ти говорив».

Тоді дуже багато людей прийняли Христа. Саме після цього ми ще більше загорілися бажанням проповідувати Євангеліє.

– Чи існував уже тоді гурт «Авен-Єзер»?

– Спочатку ми співали чоловічим акапельним складом. Ще в 1970-х роках почали використовувати музичні інструменти, купували гітари та апаратуру, але згодом передали все молодшим братам, а самі продовжували співати акапельно.

Пізніше почали регулярно збиратися для молитви та обговорення служіння. Часто вечорами я приїжджав до Рівного, де жив Славік Радчук, і ми планували майбутні поїздки та євангелізаційні служіння.

Маючи сім’ї, не маючи достатньо коштів, але було велике бажання служити Господу, тому йшли вперед. І Бог відкривав двері, давав фінанси та благословляв працю.

– На початку служіння церкви підтримували вашу діяльність?

– Не завжди. Багато хто не розумів такого формату служіння. Дехто казав: «Ще не час». Нас не завжди благословляли, не завжди молилися за нас, часто ми їздили на євангелізації за власні кошти. Але завжди бачили Божу руку, адже Господь відкривав нові можливості для проповіді по всій Україні.

Коли записували перший альбом, домовилися між собою, що все, що буде надходити від реалізації записів, використовуватиметься виключно для Божої справи. Спочатку це були аудіокасети, потім відеокасети, CD, DVD, а сьогодні флеш-носії та інтернет-ресурси.

Саме тому гурт зберігся до сьогодні. Ми не ставили на перше місце фінанси. Усі кошти використовувалися для розвитку служіння, будівництва Домів молитви, придбання транспорту, апаратури та підтримки нужденних сімей.

Багато колективів розпадаються через фінансові питання або амбіції. Але коли основою є Христос, тоді Господь зберігає.

– Що означає назва «Авен-Єзер»?

– Це біблійна назва. Після перемоги над филистимлянами пророк Самуїл поставив камінь між Міцпою та Шеном і назвав його Авен-Єзер, сказавши: «Аж до цього місця помагав нам Господь» (1 Сам. 7:12).

Саме це значення ми вклали в назву гурту. І сьогодні, у 2026 році, можемо сказати те саме: до цього дня Господь допомагав нам.

– Хто входив до першого складу гурту?

– У різні роки склад змінювався, але основою були брати Боришкевичі та Левчики. Сьогодні разом служать Ростислав Боришкевич, Володимир Боришкевич, Анатолій Боришкевич, його брат Володимир та Ігор Левчик. Раніше також служили брати Левчики (Петро та Василь) та Степчуки (Олександр та Віктор), які нині проживають за кордоном.

– Коли ви вперше приїхали на Полтавщину?

– Полтавщина займає особливе місце в нашому житті. На початку 1990-х років ми були одними з перших, хто проводив тут євангелізації. Пирятин, Чорнухи, Березова Рудка, Харсіки, Малютинці та багато інших сіл – усі ці місця нам добре знайомі.

Тоді нас було вісім братів. Господь могутньо благословляв служіння: люди каялися, наверталися до Бога. Сьогодні особливо радісно бачити плоди тієї праці – церкви, служителів і врятовані душі.

– Саме тому ви погодилися приїхати до Чорнух?

– Так. Сергій, який покаявся на одній із наших євангелізацій ще на початку 1990-х років, сьогодні є пастором церкви в Чорнухах. Він багато разів запрошував нас приїхати.

Ми постійно проїжджали повз, прямуючи далі на схід України. Але цього разу вирішили виконати обіцянку. І Господь усе влаштував: організацію, місце проведення й навіть погоду.

– Війна не зупиняє вас у служінні?

– Навпаки. Ми регулярно їздимо навіть у прифронтові райони Херсонської області. Буває, проводимо по три-чотири служіння на день. Коли довіряєш себе Господу, Він береже.

Нашою метою є не лише гуманітарна допомога, а й насамперед донесення людям Євангелія на спасіння.

Одного разу я запитав людей: «Якби ми не привезли продуктових наборів, ви прийшли б?» Вони відповіли: «Так, ми прийшли б почути Боже Слово».

Під час останньої поїздки на Херсонщину ми взагалі не брали гуманітарної допомоги. Хотіли побачити, чи прийдуть люди. І людей було не менше, а подекуди навіть більше. Вони приходили, щоб слухати проповідь, співати псалми й молитися.

– Нещодавно ви проводили служіння в Кривому Розі. Яким воно було?

– Кілька тижнів тому ми були на великому молодіжному зібранні в Кривому Розі. У великому наметі зібралося близько тисячі людей. Попри загрозу обстрілів люди приїхали. Зібрання тривало понад три години. Це було велике благословення.

– Вам і сьогодні вистачає сил для такого навантаження?

– За одне служіння можемо виконати вісім–десять пісень, а між ними звучить проповідь Божого Слова. Звичайно, ми вже не такі молоді, як колись. Але написано: «А ті, хто надію покладає на Господа, відновлять силу, підіймуть крила, немов ті орли, будуть бігти й не втомляться, будуть ходити й не змучаться» (Іс. 40:31).

І ще сказано: «Вони й у старості будуть плодовиті, ситі та зелені, щоб звіщати, що Господь праведний» (Пс. 91:15–16). Тож ми ще не вважаємо себе старими. Просимо Господа дати сили й надалі трудитися для Нього.

– У чому секрет довголіття в служінні?

– У Книзі Йова сказано: «Ось страх Господній – це мудрість, а віддалятися від зла – то розум» (Йов 28:28). Якщо Слово Боже щодня перебуває в нашому серці та розумі, воно буде нас зберігати.

Давид писав: «У серці своїм я заховав Твоє слово, щоб мені не грішити проти Тебе» (Пс. 118:11). Як людина не може жити без фізичного хліба, так і душа вмирає без Божого Слова. Тому всім раджу: хочете бути успішними у своєму християнському житті – перебувайте в Божому Слові.

Саме так Господь сказав Ісусові Навину: «Нехай книга цього Закону не відходить від уст твоїх, але роздумуй про неї вдень та вночі… тоді будеш щасливий у своїх ділах, і буде тобі вестися» (Іс. Нав. 1:8).

– З якого року Ви очолюєте місію «Добрий самарянин»?

– З 2002 року.

– Уже майже чверть століття. Які принципи залишаються незмінними у вашій праці?

– Коли мене запросили на це служіння, думав, що лише на один рік. Але Господь розширив працю місії, і сьогодні обсяг служіння тільки зростає.

Одним із головних принципів є молитва та читання Святого Письма.

Щоранку ми маємо спільну молитву. Працівники читають Біблію вдома, а потім на роботі ми обговорюємо прочитане. Таким чином, за рік проходимо Святе Письмо двічі. І ми не пропускаємо жодного дня.

Коли я починав служіння в місії, Господь особливо поклав на серце слова: «Вогонь на жертовнику нехай горить на ньому, не згасне» (Лев. 6:13).

Саме тому ми прагнемо, щоб вогонь молитви та Божого Слова ніколи не згасав. Поки цей вогонь горить, Господь благословляє працю й дає успіх у служінні.

– Дякую за розмову.

– Слава Богові за все. Нехай Господь благословить Україну, наші церкви та кожного, хто служить Йому від щирого серця.

Розмовляв Геннадій Андросов.