«Сучасні діти — не гірші, вони просто інші, і це нормально» – інтерв’ю з Оксаною Рощук 

На каналі Рівненського обласного об’єднання УЦХВЄ вийшло інтерв’ю з відповідальною за дитяче служіння в Рівненській області  Оксаною Рощук, в якому вона розповідає про те, як Господь діє в її житті, як відкриває Свою волю та зміцнює у служінні через особисті свідчення й пережитий досвід. 

Учасники програми говорять про особливості праці служіння дітям та підліткам, виклики сучасності, навчальні програми для Недільних шкіл і головне завдання християнського виховання. Чи змінилися діти сьогодні? На кому лежить відповідальність за духовне навчання — батьках чи вчителях? Якою є мрія людини, яка присвятила своє життя служінню дітям?

– Ми знаходимося на одній із локацій Рівненщини, де відбувається зустріч служителів дітям і підліткам. Скажіть, як часто проходять такі заходи і яка їхня мета?

– Сьогодні ми зібралися для того, щоб зрозуміти, наскільки ми важливі одне одному, коли працюємо разом у дитячому служінні. Для цього необхідні часті зустрічі, відпочинок, навчання, обмін досвідом. І щороку ми намагаємося зібратися разом у різних локаціях.

– Я знаю, що ви вже давно очолюєте цей відділ (ось уже виповнюється 20 років). Давайте почнемо з витоків: яким був ваш шлях до Бога та до служіння?

– Мені було шість років, коли мій тато покаявся і прийняв Господа Ісуса Христа. З того часу він розпочав наше навчання — як нам, дітям, жити, щоб пізнати Господа. Потім покаялась мама, і ми всі разом (я і сестра) багато молилися. Тато вчив нас читати Біблію, і з дитинства я почала розуміти: без Бога я нічого не досягну.

Яскравим моментом, коли я відчула, що маю повністю довіритись Христу, став мій від’їзд на навчання до Латвії. На пероні, чекаючи на потяг, тато сказав: «Пам’ятай, що Бог буде завжди з тобою». Коли потяг рушив, я відчула: саме Бог може бути зі мною завжди, коли поруч немає тата й мами. Тоді я зрозуміла, що стовідсотково хочу довірити Йому своє життя.

– А як ви прийшли саме до дитячого служіння?

– Це, можливо, дуже інтимна річ, але ми з чоловіком живемо вдвох, і в нас немає діток. Я завжди мріяла бути серед дітей, дуже їх люблю. Я почала молитися: «Господи, я хочу, щоб навколо мене були діти». Господь почув ці молитви. Коли в церкві мені запропонували займатись із недільною групою, я не вагалась ні хвилини. Так я прийшла до того, що служу діткам разом з моєю командою.

– Як Бог відкривається вам у житті? Як ви дізнаєтесь Його волю, черпаєте натхнення?

– Найперше, молячись «Отче наш», я кажу: «Боже, нехай буде воля Твоя». Ці слова реально діють у моєму житті. Ось той приклад, що ми без дітей… Це було нелегко, коли виходиш на вулицю і бачиш мам із візочками. Одного разу я просто плакала і сказала: «Господи, ось моя доля, я перед Тобою. Нехай буде Твоя воля». І в той момент на серці стало так мирно. Я зрозуміла: якщо Ти хочеш, щоб було так, то нехай. Це розуміння прийшло через молитву і читання Слова. Так Господь дав мені втіху — і послав багато діток, з якими я тепер працюю.

– Скільки часу ви очолюєте відділ? Розкажіть, як він працює, хто допомагає, скільки дітей налічується?

– Брати доручили мені цю справу в далекому 2006 році. Я навчалась у семінарії, і один брат-служитель запропонував це служіння. Я молилась і просила Господа, щоб усе було згідно з Його волею. І відповіла: «Я робитиму все, що від мене залежить, а Ти допоможи, бо я сама — ніщо». З того часу я очолюю відділ.

Наша єдина мета — привести дітей до Христа, зробити їх Його послідовниками. Для цього ми щороку готуємо нових працівників, проводимо навчальні курси, співпрацюємо з Рівненською духовною семінарією. Ми постійно закликаємо служителів церков молитися за нас і мотивувати членів церкви йти вчитись, щоб праця не зупинялась. Також намагаємось створювати методичні програми та активно співпрацювати з батьками.

– А яка приблизно кількість дітей у недільних школах на Рівненщині?

– Кількість дітей — приблизно 20 000. В умовах сьогодення важко сказати точно, але близько 100 вчителів та їхніх помічників. Роботи дуже багато.

– За якими програмами ви радите навчати? Як проходить типове заняття?

– Я пропоную обирати ту програму, яку вчителі вважають кращою для себе. Сьогодні їх багато: є гарні програми Еріка Мурзи, у братів-баптистів — «Люблю Ісуса» Оксани Петрик та Олени Медведєєвої, «Крокуємо в небо за Ісусом». Багато хто використовує програму «Фавор». Головне, щоб недільна школа не зупинялась.

Особисто мені дуже подобається програма нашого Всеукраїнського об’єднання — «Методичка» (жовтенька). Вона хороша тим, що там є мета уроку та золотий вірш, а далі вчитель має сам розробити тему. Мені здається, це чудово, коли вчитель сидить, думає, молиться і готується. Коли він переживає це сам — урок буде найкращим.

– Хто несе основну відповідальність за духовне виховання — батьки чи вчителі недільних шкіл?

– Я скажу так: недільна школа допомагає батькам і церкві направити дитину до Христа. Найперше і найголовніше завдання — це батьківське. Вони мають виховати дитину в християнському дусі вдома, щоб дитина розуміла важливість довіри Ісусу. А ми, церква, лише допомагаємо в цьому.

– Часто чути фразу: «Діти тепер не такі, як колись». Ви згодні? Які особливості сучасних дітей?

– Нове покоління завжди не таке, як попереднє. Сучасні діти — не ті, якими були ми, вони не бачили того, що бачать теперішні. Вони дуже швидко зростають і розвиваються. І не секрет, що в цьому їм допомагає інтернет. Вони поглинуті в ньому. З одного боку, вони беруть звідти хороші речі, але якщо намагаються взяти щось нехороше — це знову ж таки відповідальність батьків: навчити, де добро, а де зло.

Сьогоднішні діти дуже вразливі. Вони не люблять, коли їм роблять зауваження в негативному плані. Іноді навіть на похвалу реагують байдуже. Але я думаю, що в кожному поколінні є свої плюси. І наші діти, яким ми розповідаємо про Господа, виправляться, якщо десь помилились. Ми молимось за них — і все буде добре.

– Ваше служіння — одне з найвідповідальніших, адже ви малюєте на «чистому аркуші». Бажаю вам мудрості й натхнення. І на останок: яка ваша мрія?

– Дякую за підбадьорення. Окрім головної мрії — дійти до неба, є в мене одна «земна» мрія. Я хочу, якщо Бог дасть, видати збірку своїх життєвих роздумів. Зараз я веду щоденник, і хотіла б скласти це все в одну збірочку під назвою «Буяють мальви». Чому саме так? Можливо, розкажу, коли вона вже вийде. Сподіваюсь, Господь дозволить, щоб ця мрія здійснилась.

– Я вірю, що у вас вийде. Традиційне запитання: опинившись перед Богом, що ви Йому скажете?

– (Замислено) Хочу… обійми мене.

– Дуже зворушливо. Дякую вам за розмову. Нехай Бог вас провадить, і ви бачите результат своєї праці — дітей, які стають служителями й поширюють Боже Царство.

Повний випуск:

Олександр ГЕНІШ.