Жниво велике, та робітників мало – Анатолій Козачок (проповідь)

«І обходив Ісус усі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію Царства та оздоровлюючи всяку недугу й усяку неміч. А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха. Тоді Він казав Своїм учням: Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він вислав робітників» (Мт.9:35-38).

Ісус обходив навколишні міста та оселі. Він проповідував усюди — і до тисяч людей на відкритому просторі, і до невеликої групи, що зібралася в домі. Він був проповідником як для однієї людини, так і для багатьох. Ми читаємо про величезні натовпи, які слухали Його Нагірну проповідь, а також про п’ять тисяч людей, яких Він чудесно нагодував після того, як вони тривалий час слухали Його слова.

Проповідь, що супроводжується зціленням

Ісус обходив міста й оселі не просто так. Він навчав людей та оздоровлював усяку недугу й неміч. Тобто Він не лише проповідував, а й на практиці виявляв Божу велич. Він молився за хворих, які ставали свідками дії могутньої Божої руки.

Ми також не повинні боятися чинити так, як чинив Ісус. Не знаю, як у вашому житті, але я найбільше чудес бачив не в церкві, а під час проповіді невіруючим людям. Пригадую одну євангелізацію в Калинівці на Вінниччині. Там ми благовістили і відкривали нову церкву. Тоді було близько сотні слухачів, саме тоді я вперше у своєму житті побачив, як десятки людей після молитви піднімали руки і свідчили про своє оздоровлення. Не знаю, що саме відбувалося тоді в Калинівці, але Бог дивовижно торкався людей.

Милосердя як рушій служіння

Чому Ісус проповідував людям Євангеліє? Відповідь знаходимо у 36-му вірші: Він змилосерджувався над змученими й розгубленими людьми. Слово «змилосердився» зустрічається в Євангеліях багато разів. Наприклад, коли Ісус побачив сліпих, то «змилосердивсь Ісус, доторкнувся до їхніх очей, і зараз прозріли їм очі» (Мт.20:34). Коли Він зустрів удову з Наїна, то «змилосердивсь над нею і промовив до неї: Не плач!» (Лк.7:13), а згодом воскресив її сина. Він змилосердився над сестрами, які плакали за померлим Лазарем. Христос навіть заплакав, перейнявшись їхнім болем. І коли в’їжджав до Єрусалима, то, дивлячись на місто, також плакав. Практично всюди ми бачимо Ісуса чуйним, співчутливим і милосердним. Він бачив розпорошених людей, які були немов вівці без пастуха.

І сьогодні ми бачимо потребу людей у тих, хто міг би про них піклуватися: у Церкві, яка здатна підтримати, і в пасторах, які можуть наставити та спрямувати. Саме тому Ісус говорить: «Потреба велика, а працівників мало. Тож просіть Господа, щоб Він вислав Своїх робітників».

Перебуваючи у Божій волі

У цьому тексті глибоко розкривається сама ідея місіонерства: Бог посилає робітників на Своє жниво. Звичайно, ми усвідомлюємо, що місіонерське життя непросте, і власними силами нам важко досягнути успіху. Час від часу ми ставимо собі запитання: «Чи я там, де маю бути?» Ми прагнемо бути у Божій волі, хоча кожен вкладає в це поняття щось своє. Йосип бачив сни про те, що його брати поклоняться йому. Він розумів, що це Божий задум. Але сталося зовсім інакше: брати продали його в рабство. Поки він побачив здійснення Божої волі, йому довелося пройти через безліч випробувань. Зрештою, Йосип пробачив братам і сказав: «Це не ви, це Бог так учинив». Тобто він бачив своє життя в цілому. Він розумів, що Бог провів його саме таким шляхом, щоб урятувати не лише одну родину, а й увесь народ.

Наша місія буде ефективною тоді, коли бачення, дане Богом, залишатиметься перед нашими очима навіть у найважчі моменти життя. Я бачу, що в якомусь місці має бути відкрита церква. Можливо, у ній буде лише двадцять, тридцять чи п’ятдесят людей. Але я розумію, що через цю працю Господь у майбутньому звершить щось велике. Я часто відвідую церкви з багаторічною історією. Більшість із них починалася із домашнього зібрання. А сьогодні це громади, які виховали багато поколінь християн. Звичайно, ми пам’ятаємо не всі імена, але це були люди, які почули Божий поклик і залишалися в Божій волі попри труднощі, з якими їм доводилося стикатися. Вони йшли і проповідували Боже Слово попри дощ, грозу й вітер. Пригадую свідчення діда Гриця з Хопнева. Він розповідав, що одного разу йшов на зібрання до сусіднього села, коли почалася сильна злива. Дорогою він молився, і, за його словами, Бог ніби тримав над ним невидиму парасолю, бо, попри дощ і болото, він прийшов на зібрання сухим і чистим.

На місіонерській ниві ми неодноразово переживаємо Божі чудеса. Тому поряд із труднощами в житті місіонера є й особливі миті радості. Бути в Божій волі означає інколи проходити через долину випробувань, а інколи стояти на вершині. Але якщо ми навчимося дивитися на своє життя через призму Божої волі та розвитку Його Царства, тоді місія горітиме в нашому серці. Навіть якщо ми служимо пасторами в церквах, ми можемо проповідувати Євангелію у своєму регіоні й навчати громаду звіщати людям про Христа, допомагаючи їм перебувати в Божій волі.

Благаймо Господаря жнив

Місіонери — це ті люди, про яких Господь закликав молитися всю Церкву, щоб Він вислав їх на Свої ниви. І ось Бог бере таких людей, вас і мене, і говорить: «Про тебе молилися. Ти — Мій робітник». Слово «благайте» свідчить не про одноразову або періодичну молитву. Воно говорить про постійні, живі взаємини з Богом. Благати означає безупинно просити про щось важливе. Саме цього потрібно навчати церкви.

Я пригадую своє дитинство. Тоді про місію проповідували значно менше. Навіть прямий заклик до покаяння звучав не так часто. Проте після розпаду Радянського Союзу тисячі українських місіонерів вирушили в різні куточки світу з проповіддю Євангелія. Тоді ми не мали так багато сильних проповідників. Їх буквально можна було перелічити на пальцях. Більшість — просто читали Біблію, переказували почуте й додавали щось від себе. Так виглядало наше служіння. Але ми молилися й переживали присутність Святого Духа. Саме це принесло успіх місії.

Якщо ж до ревної молитви додати ще й сильну проповідь та постійне благання про те, щоб Господь вислав Своїх працівників, то це матиме надзвичайний вплив. Серця людей запаляться, і вони підуть проповідувати Євангеліє. Тому говорімо про це в церквах, заохочуймо людей молитися, закликаймо їх до праці та до виконання Божої волі у своєму житті. Я знаю, що нам, служителям, іноді шкода відпускати обдарованих людей із громад. Але вчімося радіти, бачачи, як шириться Боже Царство, як Господь діє та звершує Свою волю.

Анатолій Козачок

Джерело: https://voice.org.ua/