«Начальник колонії й уся адміністрація були здивовані, що в’язні так довго й уважно слухали Боже Слово» – пастор Павло Дегтярь

«Начальник колонії й уся адміністрація були здивовані, що в’язні так довго й уважно слухали Боже Слово» – пастор Павло Дегтярь

Ісус Христос залишаючи землю, дав повеління своїм послідовникам: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» Від тоді Євангелія проповідується в різних місцях і різними методами. Про благовістя у в’язницях та служіння реабілітації наша розмова з пастором Павлом Дегтярем.

– Павле Миколайовичу, розкажіть трохи про себе.

Я народився в християнській сім’ї на Дніпропетровщині. Маю вже 63 роки. Батьки з самого дитинства прищеплювали любов до Бога й церкви. Віруючий з дитинства. Одружений, маю трьох дорослих дочок і шість онуків. Я пастор церкви «Скеля спасіння» у Дніпрі з 1996 року. Нашій церкві вже 28 років. Крім того, займаюся служінням у місцях позбавлення волі, яке ми розпочали ще у 1989 році.

– Що спонукало вас служити у колоніях?

Було велике бажання служити Богу, так нас виховували батьки. Тоді ми працювали в місії «ДВІМ» і нам дозволили проводити служіння у колонії суворого режиму №94, хоча це ще було при Радянському Союзі та було непросто домовитись про таке.

Пам’ятаю, як нас запустили у колонію (команда 40 осіб). На служіння прийшло понад 700 ув’язнених. Половина команди у кімнаті молились, щоб Бог благословив євангелізацію, а інші на сцені проповідували та співали. Попри те, що начальник колонії казав, що нас ніхто не буде слухати, коли група почала співати – зал завмер від почутого, всі тихенько слухали. Служіння тривало понад дві години. Багато людей вийшло на покаяння. Начальник колонії та вся адміністрація були здивовані, що в’язні так довго й уважно слухали Боже Слово. Забігаючи наперед скажу, що і по цей день у цій колонії проходять богослужіння.

Після першого служіння минуло пару тижнів і в мене зародилось бажання продовжувати там служити, хоча гості із-за кордону які тоді були із нами, і частина команди роз’їхались. Я та Сергій Вінковський (тепер уже покійний) почали стабільно проводити в цій колонії служіння. Пізніше у колонії зорганізувалась група людей, які щиро покаялися, їх Бог похрестив Духом Святим і вони почали вливатись у служіння.

– У скількох колоніях ви проводите служіння сьогодні?

В основному в 94-й, буває ще відвідуємо колонію №45, де більше служать брати з церков Кривого Рогу. Більшість із них це колишні в’язні, а сьогодні вони проповідують Боже Слово у місцях позбавлення волі. Також ще служимо в колоніях №89 та №21.

– Скільки людей (ув’язнених або тих, хто звільнився) прийняли водне хрещення?

Був час ми рахували, то рахунок був близько 150 чоловік. Потім той рахунок загубився і ми перестали рахувати. Близько 20 людей вже і померли, які звільнилися віруючими. Люди, які виходять християнами з колонії ідуть у різні церкви – п’ятидесятницькі, баптистські, харизматичні, тому що сьогодні служіння в колонії проводять чотири різні церкви, і це дає можливість людям робити вибір, яку церкву відвідувати.

– Чи були випадки, що люди, які по життєво сидять у в’язниці покаялися?

Так, є такі. Один чоловік понад 20 років сидить у тюрмі, понад 10 років тому прийняв хрещення. Він написав книжку. Одружився. Дружина постійно приїжджає на побачення до нього.

– Як проходить служіння у в’язниці? Скільки людей у вашій команді?

Нам керівництво колонії дозволяє використовувати кімнату для проведення служінь. Формат служіння як і в церкві – пісні, проповідь, свідоцтва. Команди стабільної немає – 4-7 чоловік, залежно яка ситуація. Якщо це свято, Різдво, наприклад, може бути й більше людей. На сьогодні вже в цій колонії, де ми служимо довгий час є в’язні, які увірували і вони теж беруть участь, у них є гітари – співають, читають Боже Слово та свідкують. Мають можливість слухати служіння онлайн. Серед них є відповідальний за служіння, він не рукопокладений.

– Павло Миколайович, які зазвичай труднощі у служінні ув’язненим?

Легко працювати з людиною, коли вона відкрита і щира. Коли людина щира і проста, говорить правду – тоді легко. Труднощі в тому, що сьогодні важко залучати молоде покоління до служіння у в’язницях. У них вже інші цінності, пріоритети. Навіть у самій в’язниці сьогодні інше покоління – вони вже не так сприймають Боже Слово, як колись, умови стали кращими в колонії, і люди вже не так шукають Бога, хоча слухають проповідь. На служіння сьогодні в колонії приходять понад 20 людей. Були часи, коли ми проводили водні хрещення в колонії, хрестили то 5, то 10, а то і 15 людей.

– Чи є особливо яскраві свідчення про тих, хто покаявся?

У кінці 90-х багато людей в тюрмах хворіли. І після покаяння багатьох з них Бог зцілив. Сьогодні ці люди здебільшого активно служать Богу в різних церквах.

– Як ваші стосунки з керівництвом колонії?

Намагаємося підтримувати хороші взаємовідносини, тому що, в принципі, на хороших стосунках все і побудовано. Навіть і сьогодні, коли у нас в країні воєнний стан і нас могли б не пускати до колонії, але через хороші стосунки ми маємо можливість проводити служіння для в’язнів. Хоча бувають моменти, коли міняється керівництво, замполіти колонії й доводиться будувати нові стосунки, щоб без перешкод проводити служіння. Крім служінь у колонії ми ще надаємо допомогу одягом і продуктами для ув’язнених. Адміністрація час від часу просить зробити ремонт, де проживають ув’язнені, або допомогти будівельними матеріалами, коли потрібна фарба, цемент, пісок і т.д.

– Як відбувається робота з тими, хто звільнився?

По різному, – в багатьох з них нема ні документів, ніякого майна. Тому ми стараємося якось допомагати, відправляємо в реабілітаційні центри. У мене вдома на сьогодні живе чотири чоловіки, яким нема куди йти після в’язниці.

Усі віруючі люди, які закінчували свій термін, коли виходили на волю – жили у мене вдома. Хтось із них жив пів року, рік, хтось три, п’ять навіть сім років…

На сьогодні багато з них вже є зрілими християнами, служителями різних служінь у церкві.

Деякі з них повернулись у свої сім’ї, таких не багато. Є такі хлопці, які після звільнення відходять від Бога, порушують закон і знов попадають у тюрму. А є такі, хто тримається Господа, в смиренні служить у церкві, і Бог їх по-особливому благословив – мають свої сім’ю, дім, авто. У нас програма-мінімум – щоб людина після звільнення змогла працювати й заробляти собі на життя, повернулась в свою або створила нову сім’ю, а максимум – щоб людина увірувала в Бога і жила відповідно.

– Чи є серед таких людей ті, хто став служителем Церкви?

Так, є. У різних містах в церквах є служителі, які колись відбували покарання. Це і диякони, і пастори, і євангелісти, керівники різних соціальних проектів церковного чи регіонального рівня.

– Що потрібно, щоб люди не попадали у в’язницю? Побажання читачам.

Потрібно, щоб батьки з самого дитинства вчили дітей вибирати здоровий, християнський спосіб життя, любити Бога і Йому служити. Важливо, щоб у школах дітей навчали християнських принципів, високих моральних стандартів.

– Дякую вам за бесіду. Хай Господь через ваше служіння і надалі спасає людей.

 Розмовляла
Юлія Вакуленко.

Previous Капелани Херсонщини проходять навчання без відриву від служіння 
Next Делегати річної конференції УЦХВЄ утворили фінансовий комітет та затвердили стратегію на найближчі три роки

You might also like

100 років п’ятидесятницького руху

Михайло Мокієнко: «Ювілей п’ятидесятництва — це демонстрація справедливості» (частина 2)

Журнал «Благовісник» публікує другу частину інтерв’ю з Михайлом Мокієнко з

Актуальне інтерв’ю

Як розпізнати час у добу штучного інтелекту – інтерв’ю з єпископом Олександром Котком

Як не загубити себе в потоці інформації? Як почути Божий голос серед цифрового шуму? Про це ми поспілкувалися з єпископом, старшим пресвітером Рівненського обласного об’єднання УЦХВЄ Олександром Котком.