«Я обіцяла Богу: якщо онук повернеться живим, прийму хрещення», — історія 83-річної сестри Валентини

«Тож ідіть і навчіть усі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Матвія 28:19).

Ці слова залишив Своїм учням Сам Ісус Христос. І вже понад дві тисячі років Його послідовники виконують цю заповідь — заповідь святого водного хрещення.

Хрещення — це не просто обряд. Це свідомий крок віри, посвята Богу, відречення від гріха та прийняття Ісуса Христа як особистого Спасителя. Занурення у воду символізує смерть для старого життя та воскресіння в Христі, а сама подія є відкритим визнанням віри перед людьми та небом.

Цього літа 2025 року на Житомирщині понад тридцять людей вступили у завіт із Господом через святе водне хрещення. У кожного з них — своя дорога, своя історія зустрічі з Богом. Але одна з них запам’яталася особливо. Це історія сестри Валентини з села Федорівка, що біля Малина.

За чашкою чаю 83-річна сестричка Валя відкрила своє серце:
«Моє життя було нелегким. Ще з дитинства доводилося тяжко працювати, допомагати батькам з молодшими дітьми. Потім вийшла заміж, народила п’ять донечок, але сімейне життя не було щасливим — чоловік бив мене. Щоб мої дівчатка не бачили цього, я втекла від нього. Працювала, як могла, та все ж дівчата здобули освіту, створили свої сім’ї. А потім прийшла війна. Коли почалася повномасштабна, в Ірпені під час окупації загинув мій зять. Ми довго не могли забрати його тіло… Згодом ще один зять загинув на фронті. На війну пішов і мій онук Кирил — син убитого зятя. Я молилася, щоб він повернувся живим…»

Під час цієї розмови у сестрички котилися сльози, і я сама не могла їх стримати.

«Рік тому я почала ходити в Дім молитви. Там, серед віруючих, мені ставало легше. Я пообіцяла Богу: якщо Кирил повернеться живим, я вступлю в завіт із Ним», — продовжила Валентина.

І тут я згадала, як 20 років тому у Федорівці церква «Ковчег» із Малина проводила євангелізації. Діти охоче приходили на недільну школу. Серед них був і маленький Кирил. Тоді він щиро молився за спасіння своїх рідних. І ось тепер, через стільки років, я слухала свідчення його бабусі.

Валя зітхнула: «Я думала, що Кирила відпустять після тяжкого поранення, але цього не сталося. Тепер я тільки молюся: якщо йому не допоможе Господь, то вже ніхто не допоможе».

Вона сказала ці слова за кілька тижнів до 31 серпня — дня хрещення. Але 24 серпня, коли ми знову приїхали на служіння у Федорівку, в очах сестрички світилася радість: «Мого Кирилчика комісували, — крізь сльози сказала вона. А потім додала: Я хочу бути в завіті з Богом, бо я ж Йому обіцяла».

Для жінки це був момент слави Божої, Його милості.

І ось сестра Валентина вступила у завіт із Господом через святе водне хрещення. Її історія стала нагадуванням: Господь вірний! Його чудеса сяють особливо яскраво навіть у темні часи війни.

Сьогодні ми молимося разом із нею — за її рідних, за Україну, за справедливий мир і перемогу, яка неодмінно прийде.
Олена КУЗНЄЦОВА.