«Моє Різдво» почалося з табору» – історія десятикласниці Олександри Горбачук (СВІДОЦТВО НА КОНКУРС)

Років так 9 тому, в літку, до нас в село приїхав християнський табір. Тоді я була ще мала, тому мене туди не пустили. Але коли підросла, почала відвідувати табори. Мені дуже сподобалось: класні наставники, хороше спілкування, приємні люди.

З часом команда з церкви купила в нашому селі хату і всі стали там збиратися. Пізніше і я почала туди ходити. З часом зрозуміла що знайшла своє! Мені комфортно проводити свій вільний час з такими ж людьми як і я.

Також полюбляю читати Біблію, недавно чула, що багато людей, хто пробував її читати, заплутуються в іменах і зупиняються, напевно тому, що навіть не старається зрозуміти. Дехто із молоді з мого села нормально спілкуються з віруючими, але коли виходять за поріг хати, то вони стають такими як були раніше.

Радію, що приходжу до християн не просто поїсти та поспілкуватися, а, тому що хочу дізнатися щось нове про Бога.

Зараз я навчаюсь у школі, в 10 класі, і в мене є однокласниця атеїстка. Але на мою думку кожен вірить в Бога, бо якщо щось стається, то завжди звертаються до Нього.

З моєї родини я одна, можна так сказати, «прилипла» до Бога. Не знаю як правильно пояснити це відчуття, але це настільки приносить мені задоволення. Я настільки часто стала ходити на зібрання в хату, що забула як і жила до цього. Моя душа відпочиває там. Багато знайомих думають, що я збожеволіла, але, попри їхню думку, я іду за Богом.

Дуже вдячна команді з церкви «Віфанія», що вони направили мене на правильний шлях. Завдяки Богу я знайшла нових друзів, вони як моя друга сім’я. Тепер не можу без зібрань, без зустрічі з усіма.

Ну от якось так Бог неочікувано прийшов в моє життя. Я ні краплі про це не шкодую. У майбутньому, звісно, планую приймати водне хрещення.

Не можу передати словами свої емоції, коли приходжу в зібрання, навіть коли я сумна, зібрання завжди підіймає мій настрій.

Саша Горбачук.