Рік чудес під час війни –  свідоцтво Мирослави Євпат з Рівненщини

2022 рік для мене був роком приголомшливих новин, спантеличення, незрозумілості, розчарування і несприйняття того, що відбувалося в моєму житті. З першого дня війни мого сина Євпатія забрали на війну прямо з армії. Потім повісткою забрали чоловіка Володимира…

Переживаючи тяжкі моменти життя, чула у свою адресу засудження: «Чому не відкупила сина, навіщо відпустила чоловіка на війну, хай би переховувався…» Інші говорили, що мій чоловік грошей захотів, тому й пішов на війну. Не було з ким поділитись, що насправді переживала у своєму серці, тому просто відкривала свою душу Богові. Рік проходив, і я все більше відкривалась Богові.

Перед новим 2023 роком я молилась і просила чудес від Бога. Бо так буває тяжко, що не передати словами. Мене зрозуміють ті, хто має близьких на війні. І я прийняла думку від Бога, що 2023 рік – це буде рік чудес в моєму житті. Молилась і проголошувала це упродовж цілого року.

І чудеса почались. Мій чоловік лікувався від пневмонії в лікарні, нікого звідти на Новий рік із військових не відпускали – війна бо… Але лікар дозволив йому приїхати додому на 1,5 доби. Він приїхав на ніч – саме на Новий рік! І це було для мене чудо від Господа.

Омріяні 10 днів

Через деякий час, узимку чоловік проходив лікування спини, що нестерпно боліла. Оскільки військові лікарні були переповнені, він лікувався в санаторії в м. Хмільник. Скажу, що мріє всього мого шлюбного життя було відпочити з чоловіком десь хоча б декілька днів. Але народження п’ятьох діток, непрості фінансові моменти… Завжди не виходило вирватись на відпочинок. А тепер діти вже дорослі, вони зібрали кошти й оплатили мені поїздку в санаторій на 10 днів до чоловіка. Для мене це було справжнім чудом, бо моя мрія збулася.

Коли чоловіка довго нема поряд, то будь-які хвилини разом – це чудо!

Так склалося, що до самого червня чоловіка відпускали додому на декілька днів кожен місяць-півтора. Можливо моє свідчення дивакувате, але коли ти живеш постійно в напрузі, що твій чоловік і син на війні, то приїзд чоловіка на один день – це чудо.

Війна – це тяжкий період життя. Все, що пов’язано з війною, не приносить радості. Але написано: завжди прославляйте Бога (Еф.5:20, 1Сол.5:18). Це значить, що й у тяжкі часи важливо дякувати Богові за все, що з нами стається.

Бог потурбувався про фінанси

Люди, які думають, що військові мають багато грошей, помиляються. Вони не знають, скільки військові віддають грошей, щоб вижити там. Я також, як залишилася вдома сама з дітьми, по-своєму переживала фінансову скруту. І Бог піклувався й не залишав.

Через інтернет мене знайшла сусідка мого дитинства, яка зараз проживає в США, переслала мені 400 доларів. На день народження приїхали друзі, які благословили мене продуктами та засобами для прання. Приїхали мої рідні сестри, які далеко від мене… Чудеса проявляються й через людей, які допомагають нам!

Найбільше чудо – це життя!

Потім чоловіка відправили на передову, звідки не приїдеш на деньок. Тому потрібно чекати тільки заслуженої відпустки – на 10 днів. Але й ці відпустки – це також чудо! А найбільше чудо від Бога – життя! Я дякую Богові за життя мого чоловіка!

Восени я мала роботу, а це трохи відвертає від нудьги, також в цей період (аж до нового року) мене благословляли люди – хто фінансами, хто подарунками, хто харчами…

Квіти, які присилає чоловік з війни..

Цей рік супроводжувався чудесами від Бога, через людей, через обставини, які сталися. За все дякуйте Богові! І я вдячна, що можу триматись за Нього і вірити в чудеса!

А ще хочу подякувати Богові за збережене життя сина! За цей проміжок часу під час війни було багато шокових моментів. Їхня бригада встигла зібратись за 15 хвилин і від’їхати, і одразу місце їхньої попередньої дислокації обсипали фосфорними боєприпасами… Ще був приліт і осколками було пошкоджено станцію, але люди залишилися живі. Ще був момент, коли їх вирахували, але вони знову встигли переїхати на інше місце… А ще багато такого, що я не знаю, бо син не розповідає, щоб я не хвилювалась.

Здавалося, мовби дрібниця: миші не дають спати, вже двічі миша вкусила сина за вухо. Військові дуже потерпають там через цих гризунів. Один військовий розповідав, що одного бійця вкусила миша, у нього піднялася висока температура, і хлопець помер…

Сказати, що я маю спокій, на жаль, це не так, напруга залишається… Я вчуся щодня як життя моїх близьких – чоловіка, сина, довіряти Богові. Тому, коли приходять хвилини радості після тривалої напруги, то такі хвилини – справжні Божі чудеса в нашому житті.

Мирослава Євпат, Рівненщина.

Записав Геннадій Андросов.