Пам’ятайте наставників ваших: пам’яті Анатолія Семенчука

Цими холодними вихідними днями у церква п’ятидесятників  міста Збаража, що на Тернопільщині, прощалася із щирим євангелістом, благовісником, полум’яним проповідником Слова Божого Анатолієм Івановичем Семенчуком, котрий проживши 81 рік, відійшов до небесних осель.

Народився Семенчук Віталій (Анатолій) Іванович 25 серпня 1940 року в селі Люлинці Лановецького району Тернопільської області у християнській сім’ї молитвеників Івана Михайловича та Ольги Іванівни. Він був другою дитиною у сім’ї, де згодом виховувалося семеро дітей, троє з яких померли.

Батьки Анатолія були ревними віруючими людьми, тому прищеплювали любов до Бога дітям змалку. Це стало для Анатолія поштовхом йти за Господом з юності.

Закінчив 8 класів сільської школи. Вчився на столяра в Ланівцях. Також працював на станції в Ланівцях і старався завжди допомагати та підтримувати фінансово своїх батьків та молодших брата і сестру.

В 1960 році переїхав у Збараж, оскільки у 20 років одружився з дівчиною Емілією, з якою разом прожив 55 років  у шлюбі до її смерті. Вони були гарним прикладом християнської сім’ї, де дружина завжди була хорошим тилом для чоловіка-служителя.  Виховали 4 дітей (Галю, Вітю, Оксану і Андрія), 10 онуків, Бог допоміг побачити 7 правнуків.

Працював у Збаражі у відділенні зв’язку водієм. Часто приїжджав в Добриводи у в’язницю по камінь. Там сиділи брати засуджені за Слово. Анатолій намагався передати їм хліба та продуктів.

Анатолій Іванович любив людей, вмів знайти підхід для розмови з будь-ким, в нього завжди були слова розради. Любив поговорити, цікавився життям багатьох, молився багато. Його дім завжди  був гостинним до всіх.

Був обраний на служіння диякона у помісній церкві, також був євангелістом по області.

Він був відчайдушним у служінні Богу! Не жалів ні фінансів, ні фізичних сил, щоб послужити іншим. Долаючи десятки й сотні кілометрів, їздив по всій Україні на молитовні служіння, знав численну кількість осель, де мешкали вдови, сироти, каліки, знедолені люди та ніколи не оминав їх.

Спішив поспівчувати тим, хто у горі. Похоронне служіння було його життям. Старався не пропустити ні одного похорону поки ще мав фізичних сил.  Їхав за багато десятків кілометрів, щоб підтримати тих, хто проходив долиною плачу і розлуки.

На 82 році життя Господь покликав його до небесних осель.

Сьогодні діти, внуки, правнуки, брат, сестра, племінники, численна родина, Церква сумують з причини  тимчасової розлуки. Ми вдячні Богу, що благословив нас потужним  мужем Божим – Анатолієм Семенчуком. Він залишив після себе добрий приклад для майбутніх поколінь. Він доповнив число тих героїв віри, про яких Євангелія говорить: «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» (Євреїв 13:7).

Оксана Гудзь