Пастор Віталій Яцюк: «Ми завезли допомогу на блокпост, а наступного дня його обстріляли з «Градів». Хлопці, яким ми свідчили, загинули…»

     Ця розмова  із старшим пресвітером Тернопільської області Віталієм Яцюком відбулася в канцелярії братерства у Києві, через кілька днів після того, як він повернувся із зони АТО. Разом зі своїм першим заступником Петром Стельмащуком вони побували під Горлівкою, де відвідували солдатів Тернопільщини, роздавали допомогу та проповідували Слово Боже.

     – Віталій Олексійович, розкажіть детальніше про свою останню поїздку на Схід.

     – Дорогою на Донеччину ми заїхали у Дніпропетровськ до військового госпіталю, де залишили вантаж з медичною допомогою, яку нам переслали брати і сестри з Америки (стерильні рукавички, халати, різні хірургічні інструменти). Після того направились у бік Горлівки, де потрапили просто на передову: тут українські військові, а на відстані 700 метрів вже бойовики. Як тільки ми заїхали, це було у середу раненько, позиції українських військових почали обстрілювати з мінометів та снайпери. Ми встигли сховатися у бліндаж.  Обстріл тривав недовго – хвилин 15. З нашого боку хвилин десять не відповідали, а потім, почали відстрілювались та незабаром все затихло. За час тиші, ми розвантажили допомогу: взуття, термобілизну, одяг, спальні мішки, що здатні витримувати мороз до -20 С. Також буржуйки і продукти харчування. Трішки поспілкувалися з солдатами, і в супроводі військового поїхали до Дзержинська. А наступного дня, у четвер, той блокпост, де ми були, обстріляли з «Градів». Чимало хлопців, яким ми свідчили – загинули, 12  чоловік потрапили в госпіталь і зараз знаходяться у Красноармійську.

     – Тобто, Бог вас врятував?

     – Так. Ми бачили волонтерські машини, розстріляні на блокпосту, але нас, дяка Богу, ніде не зачепило. Дорогою назад навідались в Слов’янськ, треба було забрати речі для сім’ї переселенців…

     – А скільки загалом допомоги ви вже направили на схід України?

     – Від Тернопільщини ми відправили в зону АТО чотири фури – це близько 120 тонн гуманітарної допомоги. Також, на різні потреби, зібрали фінансову допомогу близько 200 тис. грн.

     – Усе це пожертвували християни?

     – Не тільки вони. Дякуємо Богу і за світських бізнесменів. До речі, цю поїздку частково оплатив один з них – дав гроші на дорогу, багато продуктів. Він каже, що довіряє церкві, віруючим, бо знає, що їхня допомога надійте за призначенням.

     – Як реагує населення східних областей на таку активну добродійну діяльність людей із Західної України?

     – По-різному. Багато людей вдячні. А цього разу був прикрий випадок у Дніпропетровську:  провідний хірург військового госпіталю побачив нашу допомогу, і сказав розвантажуватися в аптеці. Це мене сильно обурило: як то – гуманітарну допомогу продавати?! Тоді Бог дав мені на думку, щоб зібрати лікарів та медсестер і публічно усе роздати по відділеннях.

     У Дзержинську, дорогою до Горлівки, ми зайшли в магазин, купити хліба для наших хлопців, які стояли на блокпосту. Коли продавець почула українську мову, одразу перемінилася: за 24 буханки нарахувала 547 гривень. На наше зауваження, що бути такого не може, почала кричати, показувала калькулятор, що «стільки вибило», а коли після багатьох аргументів усе-таки «перебила» (сума виявилася значно меншою), вона навіть не вибачилася…

     – Які духовні зміни  пережила Тернопільщина за останні місяці?

     – Я би не сказав,що прийшли якісь дуже помітні зміни. Принаймні я їх не спостерігаю. Можливо трішки більше людей стало приходити серед тижня на молитовні зібрання. Утім на допомогу східним областям багато віруючих жертвують досить щедро.