«Чим ближче до фронту, тим оптимістичніший настрій» – капелан з Тернопільщини Руслан Полікровський

Руслан Полікровський з Тернополя служить українським військовим від початку повномасштабного вторгнення. Спочатку він відвозив гуманітарну допомогу українським захисникам, потім вирішив стати капеланом. 

«Служіння почалося як реакція на події, точніше  потреби людей. Ми почали їздити на фронт, привозити гуманітарну допомогу, а також служити як капелани – військові священники. Перша моя поїздка, як капелана, була на Миколаївщину, – розповідає Руслан Полікровський. – Ми поїхали до друзів військових, помолилися за них, була хороша бесіда, тоді я відчув, що цей напрямок потрібно розвивати. Ми з братами запланували навчання, щоб отримати базу, розуміння того, як це – служити військовим. Скажу, що це доволі непросто, адже вони часто мають досвід, якого в нас немає».

За словами капелана, у військових священників є більше часу послужити, коли залишаються ночувати на позиціях та разом із захисниками переносять усі небезпеки.

«Ми їдемо вздовж лінії фронту, починаючи від Запоріжжя, завершуючи Харківщиною. Маємо до 25 локацій, де можемо переночувати. Військові відкриваються не з першого разу. Так, як і всі люди. Коли приїжджаємо вчергове, то на якийсь раз військові вже починають ставити запитання», – розповідає Руслан Полікровський.

Нині Руслан очолює відділ капеланства УЦХВЄ на Тернопільщині. У його команді – 32 капелани, які служать військовим на фронті, а також у лікарнях. «Служіння в обласному департаменті капеланства для мене перш за все – відповідальність. З людьми працювати нелегко, одночасно є відповідальність за підрозділ, потрібно мати бачення для команди, працювати в команді, розвивати нові сектори для праці капеланів. У нашій області від церкви УЦХВЄ навчання пройшли 32 капелани, хтось активно служить в госпіталі, хтось активно їздить вздовж лінії фронту і служить військовим, є помічники капеланів, які допомагають на волонтерських засадах. Часто потрібна фізична праця, коли готуємо буси для поїздки на фронт, також ми їздимо до цивільних людей вздовж лінії фронту і намагаємось служити їм також», – ділиться капелан.

Завдання капеланів – бути поруч, підтримувати, дбати про моральний стан військових. За словами Руслана Полікровського, капеланів на війні не вистачає. «Багато штатних вакансій ще незакриті.  Капелани на волонтерській основі, які їдуть, як волонтери, з покликання, закривають велику нішу цієї потреби. Серед військових є люди, які не були у відпустці. Зрозуміло, що вони виснажуються. Але скажу таке: чим ближче до лінії фронту, тим оптимістичніший настрій. Чим далі, тим все більш песимістично».

Руслан разом з іншими вірянами п’ятидесятницької церкви готує мобільну лазню для українських військових. Її облаштовують зі звичайної вантажної автівки. Там можна буде помитися та випрати одяг. «Ми придбали автомобіль, дякуючи друзям, які допомагають фінансово. Він буде облаштований пральними машинками, душовими. Там буде запас води, генератор. У машині будуть необхідні мийні засоби, пральні порошки. Таким чином ми зможемо служити військовим. Такі машини на фронті є, але їх дуже мало. Вже 80% роботи над нашою мобільною лазнею зроблено».

Руслан планує розвивати капеланське служіння у різних напрямках: у госпіталях, серед демобілізованих бійців, правоохоронців, а також безпосередньо на фронті.

Людмила Комінярська.