«Сповідь блудного сина» – свідчення Ярослава Андрусика зі Львівщини

 «Мене звати Ярослав, і я б хотів розповісти про велику Божу милість у моєму житті. Народився та виріс я у християнській сім’ї. Ходив з батьками на служіння та відвідував недільну школу. Пам’ятаю, якою радістю для батьків була наша з братом участь у дитячих святкових програмах.

Роки ішли, і замість недільної школи я віддав перевагу дворовим друзям. Почав брехати мамі – ще ходив з нею на служіння, але вже робив багато зла і беззаконня.

Згодом усі зрозуміли, до якої трясовини я потрапив, тому рідні постійно молилися за мене і просили молитися Церкву. Одного разу, коли я опинився в реанімації, лікарі відмовились рятувати, сказали, що вже нічого не можуть вдіяти. Та рідні перевезли мене в іншу лікарню, де лікарі все-таки відкачали. Але тільки-но вийшов звідти, я знову взявся за старе.

Мій приклад став  згубним для молодшого брата. Я просив його не повторювати моїх помилок, але він не слухав. Брат зв’язався з кримінальним світом: наркотики та беззаконня привели його до в’язниці, де через погану поведінку він опинився в одиночній камері.

Саме ця обставина й допомогла йому схаменутися, як блудному сину з Ісусової притчі.

Отже, однієї ночі мені зателефонувала мама і повідомила дуже радісну новину: «Твій брат покаявся!» Я дуже зрадів за брата, хоча сам був ще далеко від Христа. Пам’ятаю, як став на коліна і подякував Богу, що дав покаяння моєму молодшому брату, адже він чотирнадцять років потопав у гріху.

Мама часто дзвонила мені та нагадувала, що мені теж потрібно повернутись до Бога. На той час я вже 16 років був пов’язаний залежностями. Хоч жив негідним життям, але маму поважав, завжди старався відповідати на її дзвінки. Так було і того разу, я підняв слухавку і вийшов до іншої кімнати, бо у квартирі було шумно. Вона повідомила, що в церкві на молитві  Бог відкрив їй, що дає мені останній шанс для покаяння. Якщо втрачу його, то більше такої нагоди не буде.

Тої миті всередині мене ніби пісочний годинник перевернувся: я почав плакати й просити Бога прощення. Страх Божий знову прийшов у життя.  Коли через деякий час повернувся до кімнати, то такі любі моєму серцю «друзі» раптом постали в реальному світлі. Я відчув сильну відразу до усього, що там відбувалося. Тому сказав усім піти геть.

Голос мами все звучав в моїй голові… і разом з ним в моє життя ніби поверталася присутність Бога.

Коли я нарешті прийшов на служіння, хор співав дуже гарну пісню. У той момент відчув, що тут є Бог і Він – то мій люблячий Батько. Хор співав, а я ридав. Усі проповіді цього дня були саме для мене. Ніби опинився на духовному рентгені. Бо було видно геть усі мої страшні гріхи та водночас Бог ніби перев’язував мої рани. Я – блудний син, який повернувся.

Коли йшов додому з богослужіння, здавалося, що Бог ніби тато веде мене за руку.

Вдома я почав читати Євангеліє, через яке Бог говорив до мого серця. Господь показав мені вихід у Христі. А з ним прийшла і радість спасіння та звільнення від залежностей.

Через деякий час вийшов на заклик до покаяння. Це був прекрасний момент у моєму житті. Бог назвав мене Своїм сином.

Ярослав АНДРУСИК, Львівська область