«Я іду в Небо…» – капелан із Слов’янська Ярослав Павенко загинув під час обстрілу, виконуючи служіння

5 лютого  українські ЗМІ облетіла  сумна звістка про загибель військового капелана  Ярослава Павенка. Від імені Комітету та усієї Української Церкви Християн Віри Євангельської приносимо щирі співчуття родині пастора Олександра Павенка, побратимам-капеланам та церкві «Преображення Господнє» м. Слов’янськ.

У суботу 4 лютого 2023 року команда капеланів (троє братів Павенків – Ярослав, Володимир і Артур, Дмитро Гошка та  Володимир Стрельцов) несли служіння поблизу селища Зарічного, що біля Лиману на Донеччині. Їхня група потрапила під обстріл реактивної системи залпового вогню.

«Ми потрапили під «Смерч». Так сталося, що осколок влетів Ярославу під бронежилет (екіпіровані ми були як належить, у касці та «броніку»).  Кинулися до нього, всі молилися. Деякий час, на початку і вже  потім, дорогою до лікарні, він був притомний, молився разом із нами. Ніколи не забуду той момент, як Артур, тримаючи голову брата, молився як капелан. Думаю, нам Бог дав цей час… Останнє, що сказав Ярослав: «Я іду в Небо!» І відійшов», – ділиться координатор служіння військових капеланів УЦХВЄ Володимир Стрельцов.

З 2015 року Ярослав Павенко був капеланом 26-ї артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. Своє волонтерське служіння розпочав ще у 14-му.  Оскільки для УЦХВЄ у лавах ЗСУ виділено тільки одну офіційну посаду військового капелана, яку займає Володимир Стрельцов, десятки та сотні чинних капеланів з п’ятидесятницьких церков віддано служать військовим на волонтерських засадах. Таким був і Ярослав Павенко. Служитель, люблячий чоловік і батько маленької донечки.

Ярослав не перший, кого родина пастора церкви «Преображення Господнє»  Олександра Павенка втратила у війні з Росією.  Ще у 2014 році під час окупації Слов’янська, проросійські бойовики захопили двох його синів – Рувима та Альберта, разом з двома дияконами Володимиром Величком і Віктором Брадарським. Просто під час богослужіння… Тільки через  місяць стало  відомо, що служителів допитували, катували та вбили 9 червня 2014 року, поховавши тіла у братській могилі.

«У 2014 році після усіх тих подій я запитав Славу: «Що будемо робити далі?» Пам’ятаю, як він обняв мене і промовив: «Тато сказав – ми не мстимось». Думаю, саме з цьому і почалося наше капеланське служіння», – говорить  Володимир Стрельцов.

Щиро співчуваємо та молимося про Господню втіху для всіх засмучених загибеллю нашого брата.