Тонни енергетичних батончиків та тисячі коробок печива для захисників приготувала жіноча команда у церкві ХВЄ в Підволочиську

У селищі Підволочиськ Тернопільської області місцева церква Християн Віри Євангельської під час війни стало справжнім центром допомоги. У ці складні часи служіння громади виявилося важливою підтримкою для місцевих мешканців та переселенців. Це служіння не обмежувалося лише продуктовими наборами чи гуманітарною допомогою – його серцем стали самі люди, які, пройшовши крізь біль, знайшли сили допомагати іншим.

Однією з них є Неоніла Клімаш – жінка, яка приїхала з селища Велика Новосілка Волноваського району Донецької області. Її будинок було зруйновано, селище перетворене на руїни. В березні 2022 року вона разом з сім’єю покинула рідні місця, а вже в липні опинилася у Підволочиську. Тут вона прийшла до церкви, шукаючи, де може бути корисною.

«Я вирішила, чим можу, тим допоможу, бо знаю, що мій край там дуже потерпає», – розповідає жінка. У церкві Неоніла одразу долучилася до приготування смаколиків для військових. Печиво, енергетичні батончики, пряники – усе готувалося з любов’ю, аби підбадьорити тих, хто на передовій.

Разом з іншими волонтерами вона регулярно брала участь у приготуванні та пакуванні продукції, яку згодом відправляли на фронт. За 2024 рік волонтери на базі помісної церкви випекли близько 900 коробок печива і виготовили 2 тонни енергетичних батончиків, а за перші місяці 2025-го – ще 160 коробок та 240 кілограмів. У кожну посилку вкладали не лише домашню випічку, а й дитячі малюнки, що стали для воїнів особливою розрадою.

Поруч із Неонілою служить і Галина Стригун, переселенка з Херсонщини. Її дорога до Підволочиська була важкою, але тут вона також знайшла прихисток. Разом з іншими жінками вона пече для військових, вважаючи це своїм обов’язком. «Мені здається, це обов’язок кожного громадянина України – допомогти нашим хлопцям, принести їм хоч крапельку чогось домашнього», – каже вона. Це прості слова, але за ними – кропітка праця.

Галина Пеняга, адміністраторка служіння, вірянка помісної громади ХВЄ, згадує: «Я дуже люблю, щоб усе було гарно, і смачно, і акуратно. А коли приходить 20 жінок — важко все встигнути прослідкувати». Але вона не зупиняється. Навпаки — пояснює, показує, надихає. У її простих словах — глибока віра: «Найважливіше – це що ми працюємо найперше для Бога і для наших захисників».

У служінні об’єдналися різні люди з різними долями, але спільним бажанням служити. Війна змінила всіх, і, як каже Неоніла: «Друзі стали ворогами, а ті, хто були чужі – стали друзями».

Неоніла Клімаш — одна з багатьох, але її історія показує: церква жива тоді, коли вона служить. І найчастіше — руками жінок, які не говорять багато, але роблять неймовірне. Сьогодні помісна церква Християн Віри Євангельської в Підволочиську – це жива громада, де молитва й допомога стали способом життя.

Юрій ПРИТИКА.