«Заклик  прийти й допомогти, що колись привів Павла до Македонії, сьогодні веде нас на Херсонщину» –  пастор Олександр Худоба

Церква «Євангеліст» з невеликого міста Апостолове на Дніпропетровщині, вже тривалий час служать мешканцям Херсонщини – регіонові, що мужньо тримається перед викликами війни. Про те, як почалося служіння, і як воно розвинулось сьогодні розповідає  пастор апостолівської церкви  Олександр Худоба.

– Повномасштабне вторгнення змусило нас переформатувати життя і служіння більшості церков в Україні.  Перші кілька днів ми займались забезпеченням всього необхідного для приймання людей та логістикою.  Провели низку зустрічей: з братерською радою, радою протестантських церков міста та  міською владою. Взяли на себе допомогу місту у гуманітарних питаннях та прийманні вимушених переселенців. У перших числах березня розпочався ВПО з Донбасу, трішки пізніше – ВПО з Херсонщини.

А вже наприкінці березня ми розпочали свої поїздки в села на Херсонщині, які не були окуповані, але страждали  від постійних обстрілів. Люди там мали потребу в продуктах, побутових товарах. Заправляли балони газом, привозили паливо та інше. І, звісно, багато підтримки й допомоги надавали нашим військовим.

Що таке війна, ми знали й до 2022 року, адже приблизно з 2017 року зробили багато поїздок в райони бойових дій та на лінію розмежування в Луганській і Донецькій областях. Було таке, що за рік ми 6 разів відвідували одну й ту ж місцевість з гуманітарною допомогою та проповіддю Євангелія. Ці поїздки дали нам великий досвід служіння людям у таких умовах. Тому, коли звільнили окупований Херсон і навколишні села, ми були готові служити. Тривалий час наші команди щонеділі відвідували 9 деокупованих сіл Херсонщини, а саме: Високопілля, Архангельське, Нововоронцовка, Новомиколаївка, Новодмитрівка, Осокорівка, Хрещенівка, Дудчани, Петропавлівка.  Також ще 6 сіл на Дніпропетровщині: Велика Долина (Костромка), Усть-Кам’янка, Грушівка, Кам’янка, Мар’янське, Червоний Тік. Майже, у всіх цих селах і по сьогодні проходять богослужіння, люди каються і  приймають водне хрещення.

Дякувати Богу, у той час почався великий гуманітарний рух: наші та закордонні євангельські церкви, різні фонди забезпечували великою кількістю гуманітарної допомоги, різними ресурсами. Ми її приймали, брати і сестри, фасували і розповсюджували.

–         З якими складнощами ви зустрічаєтесь у цьому служінні? Чи всі вони пов’язані з війною?

– Особисто я здивований, наскільки Херсонщина відкрита для проповіді Євангелія, адже до війни ситуація була іншою. Тому великих складнощів або особливих перешкод для служіння майже не зустрічали. Те, що християни приїхали зі щирим серцем, любов’ю, з великою кількістю допомоги, відкрило серця людей і дало змогу проповідувати Боже Слово. Напевно, найбільші складнощі – це небезпека обстрілів.

Якщо говорити про питання побуту людей, їхніх потреб, то перед нами стояв ряд викликів – потрібно було ремонтувати вибиті вікна, двері, розбиті дахи, майно. Все ж треба визнати, що ці складнощі та ці проблеми дали можливість людям явити любов, підтримку, добро, зав’язати певні стосунки й до їхніх сердець донести дол їхніх сердець Добру Новину.

–  Можна сказати, що кожна поїздка туди для вірян – це наражання себе на небезпеку?

–  Якщо говорити про 2022 рік, то було саме так. Фронт був дуже близько. Якщо говорити про сьогодні, то є ряд селищ, які знаходяться на більш-менш безпечній відстані, де обстрілів і бойових дій майже не відбувається. Але є й декілька таких, де відбуваються інтенсивні обстріли щоня, але там ще живуть люди, які особливо потребують допомоги, і ми їх теж відвідуємо.
Зокрема, поки було можливим,  наші брати щосуботи відвідували села Козацьке та Веселе, що розташовані перед зруйнованою Каховською дамбою. Везли людям хліб та речі найпершої потреби. Пізніше, через постійні інтенсивні обстріли, кілька місяців не проводили служіння у селах: Осокорівка, Дудчани, Веселе та Козацьке.

–         Чи помітили ви різницю в служінні людям на рідній Дніпропетровщині та в деокупованій Херсонщині?

–         На мою думку, люди на Херсонщині та Дніпропетровщині дуже схожі, великої різниці між служінням в цих областях я не помітив. У селах обох областей, де ми змогли бути вчасно — підтримали людей, надали допомогу, — розпочалась дуже гарна праця благовістя і там  регулярно проходять служіння.

–         Розкажіть про методи євангелізації, які ви найчастіше використовуєте на деокупованих територіях.

– Найперше, що побачили люди в селах, які пережили окупацію, – це була людяність християн. Ми просто вислуховували людей, намагались зрозуміти, підтримати психологічно й духовно. Привозили продукти, побутову хімію, одяг, різні господарські товари, а наприкінці зустрічей завжди пропонували помолитися за присутніх, за Україну, за припинення війни, за військових. Не можу пригадати жодного випадку, коли люди відмовлялись від молитви.

Поступово, як ставало безпечніше, ми почали приїжджати з молоддю, яка чудово співала псалми, ми читали Боже Слово. Ніхто від такої пропозиції не відмовлявся. Пройшов час, і це служіння переросло в те, що в кожному селі є місце, де проходять богослужіння,  люди вступають у заповіт з Господом через водне хрещення.

На сьогодні в більшості цих селищ проходять стаціонарні богослужіння,  переважно євангелізаційного характеру. Періодично приїжджають друзі з інших церков, здебільшого із Заходу України, які привозять підтримку для людей і беруть участь у богослужіннях. У теплий період року молодь нашої та інших церков проводить євангелізаційні табори для дітей та підлітків.

–           Чи актуальне питання місіонерського служіння в регіонах, в яких служите? Чи долучились за цей час нові працівники до вашої команди?

–         Як і в часи Ісуса Христа, на сьогодні праці багато, а працівників мало. Тому місіонерське питання для Херсонщини дуже актуальне і відкрите. Не вистачає якісного людського ресурсу для того, щоб охопити всі можливості для служіння. У книзі Дії Апостолів апостол Павло свідчив, що йому у сні з’явився муж з Македонії й просив, щоби той прийшов і допоміг їм. Я вважаю, що сьогодні цей заклик до людей, які люблять Бога, звучить з Херсонщини: прийдіть і допоможіть! Дякую Богові, що дві родини почули цей заклик та відгукнулися і приїхали на Херсонщину служити в селах.

–         Розкажіть  трохи про ці родини?

–         Місіонери Петро та Ілона Поліщуки родом зі Львова. Приїхали й допомагали нам у селах Високопілля, Архангельське і Новодмитрівці.  Але зовсім недавно брата Петра призвали в ЗСУ і тепер він служить там.

Михайло і Наталія Михалюки також з Львівської області. Раніше служили в Херсоні на острові, про них були гарні відгуки. Одного разу Михайло їхав на зібрання на автомобілі й потрапив під атаку ворожого дрона, був поранений. Потім було лікування, понад рік проходив реабілітацію. Після одужання вже не повернулися в Херсон, а  приїхали на північ Херсонщини та служать в селах Новомиколаївка та Петропавлівка. 1 листопада брата Михайла було рукопокладено на дияконське служіння.

– Як ви все це встигаєте: у вас турбта  і про родину, і про пасторське служіння, і виїзди в Херсонську область?

– На жаль, встигаю не все, є певні промахи, але попри це намагаємось йти вперед, виправляти помилки та служити. Великим благословенням для мене є дружина. Вона – мій надійний тил. На чолі з нею є команда сестер, які звершують велику працю: приймання гостей, питання з гуманітарною допомогою та багато іншого.

Варто зазначити, що на початку ми служили разом з пастором церкви «Добре Сім’я» села Олександрівка, що на Дніпропетровщині, Василем Василюком. Але, коли праці стало занадто багато, ми були змушені розподілити служіння у різних селах, і вже несемо служіння окремо. Брат Василь координував служіння в селищі Грушівка і Мар’янське, що на Дніпропетровщині,  та на Херсонщині — Дудчани, Петропавлівка, Веселе, Козацьке, Трудолюбівка.

Я також маю сильну і гарну команду служителів нашої церкви, за якими закріплена частина сіл, де регулярно звершується служіння. Величезною підтримкою у служінні є молодь нашої церкви – це молоді проповідники, співаки та команда табірного служіння.

Анна КРАМСЬКА.