Семінар з нагоди 450-річчя Пересопницького Євангелія у Рівному

«Ми щасливі, бо отримали Слово від Бога, – відзначив диякон церкви Віталій Зозуля. – Згадую корейців, з якими доводилося зустрічатися під час місіонерських поїздок. Лиш 100 років тому вони дізналися про Євангеліє. Помічаю, що християнські країни, країни, які прийняли євангельське слово, є більш економічно розвиненими, ніж інші».

У переривах між проповідями своїм співом та грою на бандурі усіх порадував Андрій Коренівський з Києва.

Основною частиною служіння став семінар, приурочений до 450-річчя Пересопницького Євангелія. В якості спікера було запрошено пастора ЦХВЄ у м. Нєтішині (Хмельницька обл.) та викладача «Острозької академії» – Олександра Колабського.

На прикладі ідеї соборності та індивідуалізму він показав проблему протистояння країн Сходу та Заходу. Люди, які люблять бути частинкою колективу і не виділятися з-поміж інших, більше тяжіють до соборності. Православна церква виховувала у своїх прихожанах соборність, колективізм. Іншими словами, не стільки важливо, чи справді твоє життя відповідає уставам певної спільноти, як важливо те, що ти належиш до цієї спільноти. Протестантизм як гілка християнства у своїй основі тяжіє до індивідуалізму як до безпосереднього відродження кожної людини, а не просто приналежності до певної спільноти. «Ідеальний варіант, коли індивідуалізм побудований на повазі до церкви, до колективізму, а церква як соборність не придушує проявів індивідуалізму, бо вони одне без одного існувати не можуть», – зауважив Олександр Калабський.

Під час семінару він розповів про історію виникнення Пересопницького Євангелія. Так, працю над цією Книгою було розпочато 15 серпня 1556 року у Заславському Святотроїцькому монастирі. Цікаво, що фундаторкою перекладу та оформлення Книги була волинська княжна Анастасія Заславська. Саме у XVI ст. в силу реформаційних процесів на Україні створювалися школи, у яких окрім звичайних предметів, посилено навчали народної мови. Цим займалися протестанти. На фоні збереження культурної спадщини виникла потреба перекладу релігійних книг. Ось чому Пересопницьке Євангеліє – це не лише джерело духовності, але і вираження української самобутності. «Мешканці Волині та Поділля завдячують вивченню української мови саме Анастасії Заславській, адже вона утвердила староукраїнську мову, – відмітив лектор. – Тепер можна вважати, що основоположником української мови є не тільки Тарас Шевченко та Іван Котляревський, але й Пересопницьке Євангеліє». Слушна думка викладача і про те, що варто було б трішки змінити назву з Пересопницького Євангелія на Дворецько-Пересопницьке, оскільки роботу над Книгою розпочато у с. Двірці, а закінчено у Пересопниці.

По закінченню служіння пастор церкви Олександр Попчук нагадав усім, що Слово Боже є світлом, а чим більше ми його поглинаємо, тим більше воно освітлює наше серце. «Читайте Слово і зближайтеся з Богом, щоб від Христового світла у ваших серцях зростали любов і милосердя», – закликав служитель.

Ірина НАУМЕЦЬ