«Кожне втрачене дитяче життя – це втрачені мрії» – свідчення Віри Панас

Мене звати Віра, я щаслива дружина і мама чотирьох дітей. Хочу поділитися свідченням про те, як пройшла свій непростий час. Не так давно ми чекали народження ще одного синочка, але він народився мертвим… «Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!» –  цитує  слова  Ісуса Христа євангеліст Іван. А початок цього вірша (16:33) такий: «Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені».

Я зауважила, що сьогодні чимало жінок стикаються з проблемою викиднів або завмирання плоду. Однак про це мало говорять. Вони переживають біль, тривогу, страх, боротьбу з думками: «Чи зможу ще завагітніти?» Тому потребують особливої підтримки.

Будьмо уважними до таких жінок, знаходячи слова підтримки, якщо зручно, просто обійнявши, проявляючи турботу. Бо кожне втрачене життя – це втрачені мрії.

Дуже часто у такій проблемі до жінки приходить відчуття провини, що не вберегла дитинку, роблячи щось не так, або не звернулася вчасно до лікарів. Як важливо у такий час допомогти, а не «заштовхати» жінку в глухий кут самозвинувачення і саможалю, як це трапилося у моєму випадку.

 Друзі (подруги) Йова

Окрім згаданої, у мене було ще три завмерлих вагітності, але на ранніх термінах до трьох місяців. Я трималася, але прийшли сестрички з церкви відвідати до лікарні й почали радити: «Перегляньте з чоловіком своє життя, бо діти – це благословення від Господа. І якщо Бог не хоче благословити – це означає, що є гріх!» Вони пішли, а мені на серці стало ще важче. Після цього я ще два місяці не могла нормально молитися. В голові був постійний пошук гріхів і покаяння. Я не ображаюсь на моїх сестер, бо і я за когось могла б так подумати.

Пізніше ми обговорили усе це з ними, але я для себе взяла певні уроки.

Якщо Бог вас не посилає як пророка Натана до Давида з чітким посланням, то краще просто плакати з тими, хто плаче. Бог не похвалив друзів Йова за те, що вони «допомагали» йому у пошуку гріхів. Хоча ми всі помиляємося, Бог люблячий Батько і не спішить карати за гріх.

Проходячи тяжке випробування, краще запитувати не «За що?», а «Для чого?»

Впродовж усього християнського життя Бог вчить мене не просто вірити, а й довіряти. При останній вагітності, коли зробила на УЗД лікарі сказали, що моя дитина, скоріш за все, народиться з синдромом Дауна. Я не плакала, але на серці стало дуже гірко. Приїхавши додому, почала читати про таких «сонячних дітей», у яких на одну хромосому більше. І що це хромосома любові. Але від цієї інформації легше не стало.

Тоді я взяла Біблію і попросила Бога, щоб Він потішив мене Своїм Словом. Прочитавши Псалом 138, зрозуміла як Бог проговорив до мене чітко: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це! І кості мої не сховались від Тебе, бо я вчинений був в укритті, я витканий був у глибинах землі! Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було…» (Псалом 138:13-16). І тоді прийшов у моє серце мир і спокій. Я подякувала Богу і сказала, що тепер знаю, що немає ніякої помилки чи збою в хромосомах, все в Бога під контролем. І я приймаю Його волю, якою б вона не була. Після цього було ще багато різних аналізів, діагнозів, але я була спокійна. Чоловік постив, ми всі молилася, рідні, друзі.

«Бог наче переніс на руках…»

Першого вересня я пішла до лікарні на плановий огляд, після чого ми планували поїхати всією сім’єю на вихідні в сімейний табір. Але лікар сказала, що частота серцебиття знизилася і потрібно їхати в пологовий будинок. Ми поїхали в Тернопіль, де зробили УЗД, яке показало, що дитинка вже мертва. Мене поклали в палату, де я залишилася сама зі своїми думками на цілий вечір і довгу-довгу ніч.

Я не була ображеною на Бога, але не могла зрозуміти, для чого мені було носити цю дитинку 9 місяців, щоб отримати такий результат. У такий момент важко читати чи молитися. Але яка цінність належати до Церкви Христової, мати велику молитовну підтримку! Скажу, що мене Бог наче переніс на Своїх руках в ці важкі моменти.

Також я відчувала велику підтримку від подруги, з якою дружимо ще з недільної школи. Склалося враження, що вона не спала, а була зі мною поруч. Приблизно щогодини вона мені присилала уривки з Біблії. Я просто читала і відкладала в бік.

На другий день, коли уже народила померлу дитинку, емоції почали накривати. Душили сльози від того, що дитятко не плаче і не дихає. Чоловік старався заспокоїти, дуже підтримував, але так як Бог уміє потішити, ніхто не може.

Мені згадався текст з послання до Євреїв 4:15-16 «Бо ми маємо не такого Первосвященника, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать». І раптом стало так добре, що я маю Первосвященика, до Якого можу прийти і знайти благодать для своєчасної допомоги. Я подзвонила подрузі, і сказала через яке Слово мене Бог дуже потішив. А вона відповіла: «Подивися в листуванні, я тобі висилала його». І з цієї ситуації я отримала урок.

Сфери нашої відповідальності

Як важливо не стояти осторонь, коли хтось проходить такі життєві долини, а щиро молитися, як за себе, та бути готовими підтримати Словом Божим. У той момент, коли подруга ділилася Писанням, той уривок залишився у розумі (хоча до цього я багато разів його читала), а потім Бог взяв і помістив це слово мені в самому серці.

Ще було багато думок-викликів. Як додому повернутися без дитини? Що робити з дитячим одягом, що приготували? Як виходити на вулицю чи на служіння, де всі будуть запитувати?

Але я зрозуміла, що, крім того, що Бог робить все зі свого боку, ще є декілька напрямків нашої відповідальності:

– Не закриватися в собі. Бо ворог може посилати думки, з якими самотужки важко справитися. Треба розповідати про свій стан чоловікові, служителеві церкви, мамі чи сестрі, та не давати ворогові місця.

Коли я поділилася з мамою, що мене мучить думка про те, що можливо я запізно звернулася до лікаря, вона відповіла: «Життя і дихання в руках Божих». І це повернуло мене до тями.

– Не займатися самооплакуванням, надмірно жаліти себе. Коли постійно говорити «як мені важко, через що я пройшла, яка я бідна, що втратила дитинку», ворог буде забирати радість. А ми маємо радіти в Господі завжди. При цьому пам’ятаючи, що для дитинки там вже краще, біля Ісуса, де немає болі, хвороби і сліз.

– Хвалити Господа, бо Він дійсно багато нам дав. Не тільки тоді, коли Він відповідає на усі наші молитви як того хочемо… Я спочатку думала, чому все так одночасно: триденний табір, де чоловік має служити, і тут такі проблеми! Лише пізніше побачила Боже піклування: у таборі були люди, які також втрачали дітей і вони мали по-особливому співчутливі серця. Чи не кожної годину закликали всіх молитися за нас.

Чоловік був біля мене під час пологів, у таборі його замінили брати. Хоча лікарі казали, що можу померти під час важких пологів, все пройшло без ускладнень. Попри втрату тієї дитини, я дякую Господу за те, що дав нам четверо інших здорових дітей.

– Важливо правильно проходити тяжкі часи, бо за нами спостерігають наші діти й оточення. Я не кажу, що не можна плакати – бо це навіть полегшує біль, але робімо це правильно. Потрібно виливати своє серце перед Богом, не нарікаючи та не звинувачуючи Його.

Коли мене поклали до лікарні, довелося заспокоювати своїх старших дітей. Найстарший син Костя, якому 17 років, студент, на той час був у Львові, прочитав у одній з груп прохання молитовної підтримки за мене, бо великі проблеми. Він подзвонив у сльозах і каже: «Мамо, чому так сталося? Ми всі так чекали на братика, молилися…» І в той момент, коли сама не все розуміла, Бог поміг знайти правильні слова. Я сказала: «Бог так захотів, має право, Він це життя дав і Він вирішив, що так буде краще. Там нашому маленькому добре, він біля Ісуса, у нього нічого не болить».

– Пізнавати Бога глибше і глибше.«Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх» Прип. 3:6. Ми своїм розумом повністю не зможемо Його осягнути. Але коли будемо пізнавати Божу велич, всемогутність, мудрість, нам легше буде покоритися під Його волю, довіритися, що Він як люблячий Батько хоче для нас найкращого. «Люблячим Бога, все допомагає на добро» Римлян 8:28. Хто я така, щоб диктувати Йому свої умови?

– Потішати такою потіхою, якою Він нас потішив. «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішає Бог нас самих» (2 Коринтян 1:3-4).

Хто проходить якусь долину, важкий період у своєму житті, біжіть до Батька, виливайте Йому своє серце, а Він має для вас слова потіхи і допомогу.

Хай всіх вас благословить Господь!

Віра ПАНАС, Тернопільська обл.