П’ятеро капеланів з Першої церкви ХВЄ Тернополя служать військовим на фронті

П’ятеро служителів п’ятидесятницької церкви з міста Тернополя стали капеланами для військових. Вони щомісяця відвідують українських захисників у південно-східних регіонах, допомагають у розв’язанні матеріальних питань, підтримують молитовно. 

Після повномасштабного вторгнення росії Перша церква ХВЄ Тернополя розпочала масштабне волонтерське служіння переселенцям. Віряни приймали людей в Домі молитви, годували їх та забезпечували інші потреби. Коли більшість переселенців повернулися додому, служителі церкви почали возити гуманітарну допомогу у південно-східні регіони. Тоді зародилася ідея капеланського служіння.

«З перших днів повномасштабної війни ми зайнялися волонтерством. На базі нашої церкви зорганізувалася команда, яка допомагала переселенцям. Роботи було дуже багато. Потім, коли потреби допомагати переселенцям не було, ми зрозуміли, що треба рухатися в іншому напрямку. Запланували поїздки на Схід як волонтери, повезли допомогу цивільному населенню. Тоді побачили потребу у капеланському служінні. Коли роздавали допомогу, підійшов один чоловік і попросив за нього помолитися. Ми з ним помолилися, в нього були великі переживання. Я запропонував йому взяти матеріальну допомогу, а він сказав, що приходить не за тим. Тоді я зрозумів, що капеланське служіння необхідне», – розповідає старший пресвітер Першої церкви християн віри євангельської Тернополя Василь Проць.

Першим у церкві до капеланського служіння долучився диякон Павло П’юрко. Перед тим він закінчив навчання у Києві. «Мій волонтерський шлях розпочався із поїздок до Чернігівської області, далі була Дніпропетровська область, Херсонщина. Капелан – це служитель, призначений для того, щоб задовольнити духовні потреби військового. Рік тому я закінчив у Києві навчання для капеланів, тоді у навчанні брали участь до трьохсот людей. Вперше як капелан поїхав на Харківщину, тоді була Донецька область, Дніпропетровська. Спочатку служіння капелана було для мене незвичним, було складно знайти підхід, але Бог допоміг у цій праці», – розповідає брат Павло.  

Володимир Цупер навчається у Тернопільській біблійній семінарії. Після повномасштабного вторгнення вирішив пройти також курси капеланів. «Я спочатку був у команді волонтерів, які допомагали переселенцям. Ми з нашим пастором поїхали у Баштанку на відновлення Дому молитви, тоді я побачив потребу у такому служінні. Потім ми повезли допомогу в південно-східні регіони, одна жінка підійшла і розповіла, що 9 місяців живе без електроенергії – такі приклади вражають. …Наша перша поїздка була до Куп’янська. Тоді я почав шукати капеланські курси. І через тиждень брат Павло повідомив мені про курси для підготовки капеланів на Львівщині».

Курси капеланів тривають протягом кількох місяців. Під час занять вивчають загальноармійські поняття, тактичну медицину, різні види озброєнь.

«Ми вивчали 9 предметів. Великий акцент був на тактичну медицину. Це ази, які необхідні, щоб перебувати на території бойових дій. Викладали нам капелани, які служать військовим. Також капелан має зосереджуватися на духовних питаннях військового. Завдання капелана – бути поруч. Вони можуть вислухати військових, підтримати, помолитися за них. Іноді у військових є цільові потреби, з якими треба допомагати. А найголовніше – вони просять про молитву. Вони розуміють її силу і необхідність. Військовий може мати великі успіхи, коли в нього дух підбадьорений», – каже капелан Павло

З Першої церкви християн віри євангельської Тернополя капеланські курси закінчили п’ятеро осіб. Вони вже організували 12 поїздок у південно-східні регіони з допомогою військовим і цивільному населенню.

«Ми стараємося насамперед відвідувати братів з нашої церкви, також стараємося відвідувати військових, які з Тернопільщини. Спочатку телефонуємо до них, дізнаємося, які в них є потреби. Ми стараємося ці потреби закривати. Спочатку мені не виглядало капеланство таким важливим і потрібним, як зараз. Нас у цьому щоразу переконують військові, яких ми відвідуємо», – розповідає пресвітер Василь Проць.

Кожній поїздці на фронт передує тривала підготовка, – розповідає брат Володимир Цупер. У цій справі допомагає і підтримує церква. «Військові кажуть, що моляться постійно: добу перебувають на позиції, добу моляться. Часто вони розповідають, як Бог вберіг їхні життя. Підготовка до поїздки – це сотні дзвінків, дуже багато різноманітних закупок. Витрати сягають 100 – 150 тис. грн. Багато допомагають. Це дорого, але варто вкладати, бо це наші люди. Ми вже побували у багатьох містах Харківщини й не тільки: Куп’янський напрямок, Слов’янськ, Лиман, Бахмут, на Дніпропетровщині багато різних населених пунктів. Були у 33-й бригаді, 44-й артилерійській, у 128-й штурмовій були. Їдемо на 3-4 дні. Переважно ночуємо у Домах молитви, у планах – бути ближче з військовими». 

За словами служителів, у військових священників є більше часу послужити, коли залишаються ночувати на позиціях та разом із захисниками переносять усі небезпеки. У Першій церкві ХВЄ Тернополя планують розвивати капеланське служіння у різних напрямках: у госпіталях, серед демобілізованих бійців, правоохоронців, а також безпосередньо на фронті.

Людмила Комінярська.

Посилання на відео репортаж :