«Легке» й «важке» християнство

«Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах, і слава на висоті!» Ці слова вигукував натовп, адресуючи Ісусу Христу, що на осляті в’їжджав в Єрусалим (Ін.12:13). Йому, як царю Ізраїлю, простирали пальмове віття і одяг. Народ був на піку радості, в ейфорії очікування того, що Ісус сяде на царському троні в Єрусалимі. Але Він сказав: «Моє Царство не із світу цього». Христос не виправдав сподівання народу. Пройшло усього декілька днів і титул «цар Ізраїлю» так само був знову виголошений над Ісусом, але вже при кардинально інших обставинах: «Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: Це Цар Юдейський» (Лк. 23:38). Цей напис був над Ісусом, Який висів прибитий цвяхами по руках і ногах на хресті гори Голгофи. Декілька раз до цього Христос відкривав Своїм учням, що «Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий…»  (Лк. 9:22). І це збулося.

  Вже Ісус покараний, в передсмертній агонії висить на хресті, змучений, побитий, зневажений… Здавалося, люди, заспокойтеся вже! Та ж ні. Читаємо в Новому Завіті (Мт. 27:39-44): «хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали, і казали: Ти, що храм руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Самого Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста! Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючись, говорили: Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому. Бо Він говорив: Я Син Божий… Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були розп’яті».

  Люди вчинили несправедливо у відношенні до свого законного царя, відкинули (рос. – отвергли) Його. Совість їхня не могла заспокоїтися… Кидаючи звинувачення Христу, що в агонії помирав на хресті, вони, насамперед, хотіли заспокоїти своє сумління, що вони все ж таки зробили справедливо. Вони бачили, що мовби вже все закінчилося, ось – результат, фінал: «цей самозванець» на хресті. Він помирає і нічого не стається. Зараз все закінчиться…

  Безмежна слава Господу, що то не був фініш, кінець…  Я цитував (Лк. 9:22): «Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий». І там є продовження пророцтва Христа: «але третього дня Він воскресне!». І Христос справді воскрес! Звершилася перемога над смертю, Ісус Христос воскрес! Посоромлені всі сили зла, всі зухвалі обвинувачі Сина Божого!

  Але я хочу нині звернути вашу увагу на Ісуса Христа, висячого на хресті Голгофи. Апостол Петро передав нам таку Божу заповідь: «Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його!» (1 Петр. 2:21). Якого приклада? Як урочисто входити в Єрусалим? Як справно вигукувати хвалу Богові, співаючи й виграючи щосили і чимдужче? Ні. «А хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний!» (Мт. 24:13). Якого кінця? Смертного. Смерті на хресті Голгофи, усіма відкиненим та зневаженим (рос. – отверженным). І ким? Своїми. Не якимись чужинцями чи заклятими ворогами, а своїми, близькими (можливо навіть своїми по вірі, рідними, домашніми, братами). Христос прийшов до своїх, але свої Його не прийняли (Ін.1:11). Відкинули. Зневажили.

  «Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані» (2Тим 3:12). Чи це місце Святого Письма відноситься лише до християн часу, описаного в Новому Завіті? Та ж ні, це й нас стосується. І саме нині, в цей останній час, коли здорового вчення приймати не будуть (2Тим.4:3), а будуть шукати вчителів, які б лестили слуху нерозкаяних грішників і схвалювали служіння Богу з усіма тілесними забаганками (наприклад, з гуркотом музичних інструментів, багаторазово підсилених електричними пристроями). Спробуй у деяких сучасних церквах відкрито сказати про побожність, вимоги святості, благоговійного співу, спокійної богонатхненної музики, скромного одягу, чи не розіпнуть тебе навіть ті, що називаються своїми по вірі? Піди й відкрито проповідуй грішникам Євангелію з вимогами Божої святості, Заповідей Ісуса Христа – дуже скоро тебе відправлять на хрест. Коли нині повсюдно у світі відкрито пропагується уседозволеність, свобода для тілесних задоволень, збочень, оголення, усілякого соромітницького гріха, блуду, розводів, абортів, п’янства, куріння, зухвальства, гордості, безчинства, богозневажливих слів, матюків, широко пропагується язичництво, прикрите християнством, то в таких обставинах істинний проповідник Євангелії наштовхнеться на опір (рос. – отвержение) – чи не на більший, ніж в часи так званого атеїзму і переслідувань за віру в Христа.

  «Легке» (або легковажне) християнство хоче просто вигукувати так, як вигукував натовп Ісусу, що в’їжджав в Єрусалим. А «важкого» християнства нікому не хочеться. Нікому не хочеться Голгофи, хреста і тим більше – розп’яття. Такий приклад нікому не хочеться наслідувати. Але істинного християнства не може бути без власної Голгофи, особистого хреста. Звичайно, те, що перетерпів Син Божий, ніхто з людей (навіть в незначній мірі) не в силі перетерпіти, але у кожного християнина обов’язково буде своя міра випробовувань, якщо він у Божому підданстві. Це не примусово. Це добровільно. Христос же добровільно пішов на хресні муки, розп’яття та перетерпів смерть! Але без такої добровільності не може бути духовного зросту, істинного християнства. Можна, звичайно, відсидітися десь у запічку, радіючи тим, що ти нікого й нічого не чіпав, але чи не буде таке життя закопуванням таланту, за який пролунає суворий Божий вердикт (Мт. 25:30)?

  Ми – діти Божі і співспадкоємці Христові, але «коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись» (Рим. 8:17). Ми віруємо в Ісуса Христа, але:

   1) чи «ми з’єдналися подобою смерті Його?»;

   2) чи знаємо ми, «що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха?» Ми віруємо, що жити з Ісусом будемо;

   3) чи «ми померли з Христом?» (Рим. 6:4-8).

  Ми живемо вірою в Ісуса Христа, але важливо кожному дати собі відповідь: чи «я розп’ятий з Христом?» «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:19-20).