Коли церкви горять, а люди залишаються вірні: ретрит для служителів прифронтових територій

«Я знав, що в прикордонні мені не дадуть жити, наш будинок ще стояв, хоч усі навколо вже буди випалені. Рашисти чекали, коли я з’явлюся вдома, бо досі доставляю в місто допомогу людям. І ось минулого тижня атакували дронами. Будинок згорів. Я вцілів, але, скажу чесно, плакав…» – слова капелана, пастора з прифронтової Сумської області Василя Дворецького, з яким ми познайомилися на ретриті для служителів братерства, торкнулися глибини душі. Вони — як віддзеркалення жорстокої реальності війни і водночас тихого героїзму людей віри.

Захід, що зібрав служителів соціального, душеопікунського та пасторського департаментів УЦХВЄ, які багато трудяться на прифронтових територіях, пройшов 18-21 серпня у відносно тихому куточку України — на Прикарпатті. Щонайменше раз на рік за сприяння міжнародної християнської організації CityServe та шведського п’ятидесятницького руху Pingst церква влаштовує для сімей служителів таку кількаденну передишку.

Керівники цих двох організацій особисто приїжджають в Україну, щоб підтримати братів і сестер, надихнути їх і далі триматися віри та нагадати: ми не самі в молитві за нашу землю.

Проповідь президента CityServe Венделла Вінсона — це щоразу «тверда їжа» для духовно зрілих служителів. Натхненними, сповненими сили Духа були також проповіді інших гостей зі США: співзасновника CityServe International Дейва Дональдсона, голови CityServe Дейва Павліна та віцепрезидента зі зв’язків з урядовими установами Тодда Ламфера. А також одного з лідерів шведського п’ятидесятницького руху Пелле Хорнмарка, який очолює офіс CityServe Europe.

Словами підтримки для присутніх ділилися: Анатолій Козачок, Віталій Яцюк, В’ячеслав Когут, Ростислав Мурах та інші служителі братерства.

Та, мабуть, найсильніше на атмосферу в залі впливали прості й відверті свідчення служителів, які разом зі своїми церквами, або із власної ініціативи, опинилися на передньому краї.  Щось нове, ледь вловиме, з’являлася у поглядах, відчувалося у стисканні рук, що видають напругу довгих місяців щоденної праці в складних умовах. Бо коли ми разом — тягарі діляться, а віра множиться.

Свідчень було багато. Пригадаємо лише деякі.

Пастор церкви «Дім молитви» в селі Інгулівка на Херсонщині Юрій Колесник добирається на богослужіння трасою, яку вже прострілює ворог. Зараз є безпілотники, що можуть пробити сітку над дорогою, і нещодавно пастор  Юрій пережив переслідування російського дрона. Бог зберіг. Нерви як струни, а він знову збирається і їде. Бо там залишаються наші люди — десятки вірян чекають пастора на служіння.

«Знаєте, ми звикаємо до складних обставин. Нещодавно у нас біля Дому молитви був приліт. Я почув, як жіночка кричить: “Дрон, дрон!” — і тоді навіть не звернув особливої уваги, бо скільки їх тут літає! Одна мить — і десять склопакетів вилетіло, весь Дім молитви покрився гаром та порохом», — розповідає пастор.

У шоковому стані від пережитого зринуло одне запитання: «Господи, що Ти цим хочеш сказати?»

«І я зрозумів деякі речі, яких навчив тоді Господь. Перше: ти маєш навчитися слухати тишу, особливо серед складних обставин. І друге: у цій тиші ти маєш чути голос свого Небесного Батька», — ділиться Юрій Колесник.

Старший пресвітер Донецького та Луганського обласних об’єднань УЦХВЄ Анатолій Безкровний поділився, що востаннє був у рідному Покровську 12 листопада минулого року. Сигналом для припинення поїздок стала атака російського БпЛА на їхнє авто, який майже в останній момент обрав іншу ціль.

Анатолій Іванович продемонстрував фото Покровського Дому молитви, від якого залишилися тільки стіни. «Це було таке гарне приміщення, де дуже багато волонтерів, капеланів, пасторів за роки війни служили і завжди зупинялися. Звідси розвозили гуманітарну допомогу. Члени нашої церкви, які зараз пороз’їжджалися, сумують за нашим Домом молитви», — ділиться єпископ.

Він сам продовжує служити церквам у підконтрольній Україні частині обох областей. Певний час жив у місті Миколаївці, де, на жаль, Дім молитви також згорів. Зараз служить у Слов’янську.

«У Слов’янську ще залишилося наших дев’ять церков. Минулої неділі вісім людей приймали водне хрещення. Цієї неділі готується друге хрещення — близько десяти людей», — розповідає Анатолій Іванович.

За його словами, ситуація на сході стає дедалі гіршою: КАБи, «Шахеди», «Урагани», «Торнадо» — усе це обстрілює прифронтові міста та села. Руйнування дуже сильні.

«Я кажу людям: “Виїжджайте з небезпечних зон”. Бо скільки разів уже чув: “Ну, Бог так відкриває”, або: “Так лягає на серце: зруйнують, але не зайдуть, не захоплять”. Часто це обман. Таке я чув у Покровську, чув в інших містах, деякі з них вже захоплені. З одного боку, слава Богу за те, що наші служителі готові залишатися там, де ще є люди. І я розумію їх як пасторів, бо й сам такий. А з іншого боку: дай Бог, щоб зуміли вскочити в останній вагон», — ділиться вистражданим Анатолій Безкровний.

Він продемонстрував відео масштабів руйнувань прекрасного Дому молитви у Краматорську, який наприкінці червня постраждав від КАБів. Наприкінці березня КАБ вагою півтори тонни влучив поруч із церквою «Преображення Господнє» у Слов’янську: 95 відсотків вікон вилетіло, дах пошкоджено. На жаль, цей список можна продовжувати.

Попри удари, у цих церквах життя триває: люди прибирають завали, відновлюють те, що можливо, і знову приходять на служіння.

«Життя кожної людини проходить через певні бурі, випробування та труднощі. У складні часи ми запитуємо: “Скільки можна?” І ми маємо право так думати. Та я вірю: коли ми приходимо в Божу присутність, усе починає змінюватися. І тільки у випробуваннях ми по-справжньому починаємо усвідомлювати Божу велич і нашу місію на цій землі», — підкреслив старший єпископ Анатолій Козачок, звертаючись до братів і сестер у залі.

Він нагадав присутнім просту і важливу річ: Бог ніколи не залишає Своїх дітей. Серед труднощів Він дає моменти, коли ми можемо підбадьорювати одне одного, відновлюватися психологічно та збагачуватися вірою.

Ірина БОРОВКОВА.