Здорова церква народжує здорове суспільство: у Києві відбулася пасторська конференція за участю Алтона Гаррісона та Віктора Прохора

Як розвивати здорову церкву та поєднувати духовне життя зі стратегічним розвитком служіння — про це говорили 11–12 вересня в Києві під час пасторської конференції, яку Київський біблійний інститут провів у церкві «Філадельфія». У зустрічі взяли участь близько 80 пасторів із дев’яти обласних об’єднань УЦХВЄ.

«Чому ви їдете в Україну?» – запитали на митниці у родини єпископа Віктора Прохора, який місяць тому летів сюди з Америки разом з дружиною, донькою і зятем. Відповідь у нього була одна й та сама, яку давав вже дванадцять поїздок поспіль: тут немає бізнесу, немає політики, тут є церква Ісуса Христа.

Саме заради неї у церкві «Філадельфія» в Києві Київський біблійний інститут зібрав пасторів дев’яти обласних об’єднань УЦХВЄ, що, як підрахували, об’єднують 488 церков, 20 500 людей — на конференцію «Здорова церква».

Старший єпископ Анатолій Козачок відкрив вечір історією про пастора зі Слов’янська, який втратив на війні трьох синів і все одно відмовляється виїжджати: «Доки ми тут, адміністрація дивиться і каже: церква тут, тому ми ще тут. Медики кажуть те саме». А залі, що зібралася попри повітряні тривоги по 20–30 хвилин одна за одною, сказав просто: «Ви лишилися в Україні, нікуди не поїхали і служите Господу. Вірю, що ваша вірність для Нього неймовірно важлива».

Історія однієї обіцянки
Головним гостем вечора був Алтон Гаррісон (Alton Garrison) — 18 років євангелист, 15 років пастор, 10 років суперінтендант округу Арканзас, згодом заступник генерального суперінтенданта Асамблей Божих США. А останні 11 років Алтон Гаррісон очолює міжнародне служіння Global Church Health та є автором програми «Подорож Дій 2». Резюме він прочитав сам, ніби вибачаючись за нього: «Це не для того, щоб прославити мене. Я не переживав нічого навіть близько подібного до того, що переживаєте сьогодні ви».
Далі поділилися історією, яка й задала напрямок першому вечору. Батько Гаррісона, колишній алкоголік, одного разу за кермом, думаючи, що помирає, дав Богу найжорсткішу обіцянку, яку тільки можна вигадати: якщо вип’ю ще хоч ковток — нехай цей алкоголь стане отрутою, і я впаду мертвим. Він більше ніколи не пив, а через роки, коли той самий чоловік лежав із хворобою, яку лікарі назвали клінічною смертю мозку, і казали, що він ніколи більше не скаже ні слова, — раптом розплющив очі й чітко промовив дружині одне речення: «Ти знаєш, що Бог усе ще відповідає на молитви». Потім говорив ще десять хвилин — і замовк уже назавжди, аж до того дня, коли пішов на небо. «Віра каже: Бог зі мною сьогодні, — підсумував Гаррісон. — А надія каже: ось чому я можу зустріти завтра».
П’ять функцій здорової церкви
Друга частина вечора була вже не про почуття, а про інструмент. «Подорож Дій 2» — не семінар на кілька годин, а річний процес: чотири триденні ретрити, команди по 10–12 людей від кожної церкви й жодного «я зараз розкажу, як правильно». В основі — п’ять функцій здорової церкви з Дій 2:42–47 (євангелізм, спільність, учнівство, служіння, прославлення) та десять запитань, перше з яких — «чому ми існуємо». А також  вправа, яку пастори проходили просто в залі: кожен анонімно позначав у таблиці твердження, що найкраще описують стан його церкви тут і зараз, а результати складалися в діаграму життєвого циклу — від «народження» церкви до її «смерті». Мета — чесно, без пошуку винних, визначити, де церква перебуває сьогодні.
Цифра, заради якої, зрештою, і варто пройти весь цей рік вправ: серед церков Асамблей Божих у США щороку закривається 24–25%, які так і не пройшли цей процес, і лише 5–6% серед тих, хто пройшов. Київський біблійний інститут тепер планує відкрити на своїй базі центр глобального церковного здоров’я — щоб ця різниця запрацювала і тут.
Дар благодаті не для того, щоб грати роль
Наступного дня роздумами для будівництва служіння ділився єпископ Віктор Прохор. І почав він  не з методик, а з нагадування, без якого вся ця стратегія не має сенсу: служіння Богу — це дар благодаті, а не тягар, який комусь випадково дістався. «Вітати чи співчувати?» — запитали його, коли в сусідній церкві обрали нового пастора. «Чому співчувати? — відповів Прохор. — Ми що, нещасні?»

А щоб показати, чим небезпечна протилежна крайність — служіння без благодаті, тільки на ревності, — він розповів, як 1994 року летів з Америки, везучи тринадцять валіз апаратури для групи «Маранафа», і прокинувся серед польоту від голосної суперечки: через прохід двоє братів «євангелізували» сусідку, лякали її пеклом і виносили вирок усім іншим конфесіям. Жінці, пристебнутій у кріслі, справді нікуди було втекти. «Брати були непідготовлені до служіння», — підсумував Прохор: дар благодаті дається не для того, щоб грати роль з порожнім серцем, а щоб готувати інших — свідомо й з любов’ю, а не наосліп».

Ця зустріч не відбулася б без єпископа Віктора Прохора. Саме він свого часу зібрав за одним столом ректора КБІ Ігоря Скрипніченка і доктора Алтона Гаррісона в церкві «Життя», де він є старшим пастором.

«З весни ми перекладали матеріали, аналізували досвід братів і готували ґрунт не для разового заходу, а для довгої праці. Коли збирали людей, зверталися до кожного учасника особисто. Метою було не «набрати залу», а зібрати пасторів УЦХВЄ, які несуть відповідальність за помісну церкву і здатні репрезентувати вплив свого служіння в ній», — розповідає  Ігор Скрипніченко.

За його словами, дослідження церковного здоров’я — це не модна тема. Це питання майбутнього. Лише здорова церква творить здорове суспільство. І конференція «Здорова церква» стала  ще одним кроком до цього.

Дмитро ЛІСОВСЬКИЙ.