Здорова церква народжує здорове суспільство: у Києві відбулася пасторська конференція за участю Алтона Гаррісона та Віктора Прохора

Як розвивати здорову церкву та поєднувати духовне життя зі стратегічним розвитком служіння — про це говорили 11–12 вересня в Києві під час пасторської конференції, яку Київський біблійний інститут провів у церкві «Філадельфія». У зустрічі взяли участь близько 80 пасторів із дев’яти обласних об’єднань УЦХВЄ.
«Чому ви їдете в Україну?» – запитали на митниці у родини єпископа Віктора Прохора, який місяць тому летів сюди з Америки разом з дружиною, донькою і зятем. Відповідь у нього була одна й та сама, яку давав вже дванадцять поїздок поспіль: тут немає бізнесу, немає політики, тут є церква Ісуса Христа.
Саме заради неї у церкві «Філадельфія» в Києві Київський біблійний інститут зібрав пасторів дев’яти обласних об’єднань УЦХВЄ, що, як підрахували, об’єднують 488 церков, 20 500 людей — на конференцію «Здорова церква».
Старший єпископ Анатолій Козачок відкрив вечір історією про пастора зі Слов’янська, який втратив на війні трьох синів і все одно відмовляється виїжджати: «Доки ми тут, адміністрація дивиться і каже: церква тут, тому ми ще тут. Медики кажуть те саме». А залі, що зібралася попри повітряні тривоги по 20–30 хвилин одна за одною, сказав просто: «Ви лишилися в Україні, нікуди не поїхали і служите Господу. Вірю, що ваша вірність для Нього неймовірно важлива».
Історія однієї обіцянки
Головним гостем вечора був Алтон Гаррісон (Alton Garrison) — 18 років євангелист, 15 років пастор, 10 років суперінтендант округу Арканзас, згодом заступник генерального суперінтенданта Асамблей Божих США. А останні 11 років Алтон Гаррісон очолює міжнародне служіння Global Church Health та є автором програми «Подорож Дій 2». Резюме він прочитав сам, ніби вибачаючись за нього: «Це не для того, щоб прославити мене. Я не переживав нічого навіть близько подібного до того, що переживаєте сьогодні ви».
Далі поділилися історією, яка й задала напрямок першому вечору. Батько Гаррісона, колишній алкоголік, одного разу за кермом, думаючи, що помирає, дав Богу найжорсткішу обіцянку, яку тільки можна вигадати: якщо вип’ю ще хоч ковток — нехай цей алкоголь стане отрутою, і я впаду мертвим. Він більше ніколи не пив, а через роки, коли той самий чоловік лежав із хворобою, яку лікарі назвали клінічною смертю мозку, і казали, що він ніколи більше не скаже ні слова, — раптом розплющив очі й чітко промовив дружині одне речення: «Ти знаєш, що Бог усе ще відповідає на молитви». Потім говорив ще десять хвилин — і замовк уже назавжди, аж до того дня, коли пішов на небо. «Віра каже: Бог зі мною сьогодні, — підсумував Гаррісон. — А надія каже: ось чому я можу зустріти завтра».
П’ять функцій здорової церкви
Друга частина вечора була вже не про почуття, а про інструмент. «Подорож Дій 2» — не семінар на кілька годин, а річний процес: чотири триденні ретрити, команди по 10–12 людей від кожної церкви й жодного «я зараз розкажу, як правильно». В основі — п’ять функцій здорової церкви з Дій 2:42–47 (євангелізм, спільність, учнівство, служіння, прославлення) та десять запитань, перше з яких — «чому ми існуємо». А також вправа, яку пастори проходили просто в залі: кожен анонімно позначав у таблиці твердження, що найкраще описують стан його церкви тут і зараз, а результати складалися в діаграму життєвого циклу — від «народження» церкви до її «смерті». Мета — чесно, без пошуку винних, визначити, де церква перебуває сьогодні.
Цифра, заради якої, зрештою, і варто пройти весь цей рік вправ: серед церков Асамблей Божих у США щороку закривається 24–25%, які так і не пройшли цей процес, і лише 5–6% серед тих, хто пройшов. Київський біблійний інститут тепер планує відкрити на своїй базі центр глобального церковного здоров’я — щоб ця різниця запрацювала і тут.
Дар благодаті не для того, щоб грати роль
Наступного дня роздумами для будівництва служіння ділився єпископ Віктор Прохор. І почав він не з методик, а з нагадування, без якого вся ця стратегія не має сенсу: служіння Богу — це дар благодаті, а не тягар, який комусь випадково дістався. «Вітати чи співчувати?» — запитали його, коли в сусідній церкві обрали нового пастора. «Чому співчувати? — відповів Прохор. — Ми що, нещасні?»
А щоб показати, чим небезпечна протилежна крайність — служіння без благодаті, тільки на ревності, — він розповів, як 1994 року летів з Америки, везучи тринадцять валіз апаратури для групи «Маранафа», і прокинувся серед польоту від голосної суперечки: через прохід двоє братів «євангелізували» сусідку, лякали її пеклом і виносили вирок усім іншим конфесіям. Жінці, пристебнутій у кріслі, справді нікуди було втекти. «Брати були непідготовлені до служіння», — підсумував Прохор: дар благодаті дається не для того, щоб грати роль з порожнім серцем, а щоб готувати інших — свідомо й з любов’ю, а не наосліп».
Ця зустріч не відбулася б без єпископа Віктора Прохора. Саме він свого часу зібрав за одним столом ректора КБІ Ігоря Скрипніченка і доктора Алтона Гаррісона в церкві «Життя», де він є старшим пастором.
«З весни ми перекладали матеріали, аналізували досвід братів і готували ґрунт не для разового заходу, а для довгої праці. Коли збирали людей, зверталися до кожного учасника особисто. Метою було не «набрати залу», а зібрати пасторів УЦХВЄ, які несуть відповідальність за помісну церкву і здатні репрезентувати вплив свого служіння в ній», — розповідає Ігор Скрипніченко.
За його словами, дослідження церковного здоров’я — це не модна тема. Це питання майбутнього. Лише здорова церква творить здорове суспільство. І конференція «Здорова церква» стала ще одним кроком до цього.
Дмитро ЛІСОВСЬКИЙ.


Вам також може сподобатися
Старший єпископ УЦХВЄ Анатолій Козачок провів пастирську нараду на Дніпропетровщині (ФОТО)
13 грудня Анатолій Козачок взяв участь в обласній пастирській нараді.
Фестиваль «Надія» пройшов у місті Боярка на Київщині
У місті Боярка Київської області наприкінці осені уперше пройшов десятиденний
«Господь благословляє тих, хто Його шукає» – молодь з церков Хмельниччини навчалася триматися надії на Бога
У Хмельницькому, на базі церкви «Спасіння», 18 жовтня 2025 року