Український слід у Центрі Азії

Особливими були враження – ще б пак, побувати у самому центрі Азії і навіть рукою поплескати холодний камінь монумента, на якому написано “Центр Азії”. Центр – він і є центр. 

А зовсім поруч, метрів за п’ятдесят – інший пам’ятник. Заквітчані стрічками декілька дерев’яних палів навколо купи каміння. Це я так прозаїчно пишу, насправді – це жертовник духам-покровителям Туви.

Отже у самому центрі Азії – місце жертвоприношення та поклоніння. Саме тут, до речі, – витоки могутньої ріки Єнісею, на березі якого стоїть буддійський храм. Це все у місті Кизил, столиці республіки Тува, або Тива, як її тут називають.
Храм, або «хуре» – невеликий, десь, як православний храм у моєму рідному селі Борбин. За якусь хвилину його можна обійти по периметру, і навіть рукою доторкнутися.

Проте, якщо ви торкаєтеся рукою “центру Азії” – це одне, якщо ж так само притулите руку до кута храму – це зовсім інше. Це священнодійство. Я спостерігав, як люди – молоді й старші – обходили навколо храму, плескаючи долонею об ріг будівлі. Цим жестом забезпечується вам покровительство і охорона від “вищих сил”. До речі, якось неприємно бачити брудну пляму на білій поверхні стіни, у тому місці де її торкаються руки прочан. Ці темні плями є на кожному куті храму – внутрішньому та зовнішньому. Людина шукає захисту…

Трохи далі, і ближче до центру – але не Азії, а міста – недобудований православний храм. Кажуть, останні двадцять років він – у стадії будівництва. Якщо такими темпами він будуватиметься, то принаймні відповідатиме євангельському тексту “…храм цей будувався 46 років.” (Івана 3:20).

Чому я про це все пишу? Лиш тільки тому, що у Туві помітили український “слід”. Останні двадцять (можливо трохи менше) років, тут проповідували слово Боже місіонери з України. Тут утворені нові церкви. Можливо, це збіг обставин, але місто Рівне у роки Другої Світової визволяли від німецьких окупантів воїни Тувинської дивізії (так я назвав це армійське формування). А у місті Кизил, у самому центрі Азії, є вулиця Рівненська, з чим вітаю дорогих рівненчан.

Також ми зустрічалися з служителями церков, тувинцями.

Знайомили їх з поглядом українських церков на пробудження у Туві. Спільний проект “Україна-Тува – мости братерства”, може стати новою сходинкою для досягнення Доброю Новиною – Євангелією, усього народу Туви. Потім був Красноярськ, Іркутськ, вкритий кригою Байкал, але то вже інша історія.

Луцьк – Київ – Москва – Красноярськ – Кизил – Іркутськ – Київ.