Український слід у Центрі Азії
Особливими були враження – ще б пак, побувати у самому центрі Азії і навіть рукою поплескати холодний камінь монумента, на якому написано “Центр Азії”. Центр – він і є центр.
А зовсім поруч, метрів за п’ятдесят – інший пам’ятник. Заквітчані стрічками декілька дерев’яних палів навколо купи каміння. Це я так прозаїчно пишу, насправді – це жертовник духам-покровителям Туви.
Отже у самому центрі Азії – місце жертвоприношення та поклоніння. Саме тут, до речі, – витоки могутньої ріки Єнісею, на березі якого стоїть буддійський храм. Це все у місті Кизил, столиці республіки Тува, або Тива, як її тут називають.
Храм, або «хуре» – невеликий, десь, як православний храм у моєму рідному селі Борбин. За якусь хвилину його можна обійти по периметру, і навіть рукою доторкнутися.
Проте, якщо ви торкаєтеся рукою “центру Азії” – це одне, якщо ж так само притулите руку до кута храму – це зовсім інше. Це священнодійство. Я спостерігав, як люди – молоді й старші – обходили навколо храму, плескаючи долонею об ріг будівлі. Цим жестом забезпечується вам покровительство і охорона від “вищих сил”. До речі, якось неприємно бачити брудну пляму на білій поверхні стіни, у тому місці де її торкаються руки прочан. Ці темні плями є на кожному куті храму – внутрішньому та зовнішньому. Людина шукає захисту…
Трохи далі, і ближче до центру – але не Азії, а міста – недобудований православний храм. Кажуть, останні двадцять років він – у стадії будівництва. Якщо такими темпами він будуватиметься, то принаймні відповідатиме євангельському тексту “…храм цей будувався 46 років.” (Івана 3:20).
Чому я про це все пишу? Лиш тільки тому, що у Туві помітили український “слід”. Останні двадцять (можливо трохи менше) років, тут проповідували слово Боже місіонери з України. Тут утворені нові церкви. Можливо, це збіг обставин, але місто Рівне у роки Другої Світової визволяли від німецьких окупантів воїни Тувинської дивізії (так я назвав це армійське формування). А у місті Кизил, у самому центрі Азії, є вулиця Рівненська, з чим вітаю дорогих рівненчан.
Також ми зустрічалися з служителями церков, тувинцями.
Знайомили їх з поглядом українських церков на пробудження у Туві. Спільний проект “Україна-Тува – мости братерства”, може стати новою сходинкою для досягнення Доброю Новиною – Євангелією, усього народу Туви. Потім був Красноярськ, Іркутськ, вкритий кригою Байкал, але то вже інша історія.
Луцьк – Київ – Москва – Красноярськ – Кизил – Іркутськ – Київ.
Вам також може сподобатися
Питание для победы
2 Там сорок дней Он был искушаем от диавола и ничего не ел в эти дни, а по прошествии их напоследок взалкал. 3 И сказал Ему диавол: если Ты Сын Божий, то вели этому камню сделаться хлебом.4 Иисус сказал ему в ответ: написано, что не хлебом одним будет жить человек, но всяким словом Божиим. (Лук.4:2-4)
Иисус был полностью человеком. Он нуждался в продуктах питания так же, как и мы.
Тем не менее, Его время поста, это не упражнения на выносливость, оно было посвящено общению с Его Отцом в рамках подготовки к Его первой большой духовной битве. Как всегда, сатана думает, что он может найти легкие пути с тем, кто физически слаб. Иисус был очень голоден и опустошен, но с другой стороны, он был голодным, чтобы увидеть правду Божью и поэтому Его Дух был полным (Матфей 5:6).
Cвяті незаступники, або Моя хата скраю
Скільки стріл та списів було зламано в суперечках християн щодо заступництва так званих «святих». Хтось справді вважає окремих героїв віри за святих заступників, які є своєрідними посередниками між Богом та людьми, хтось авторитетно заявляє, що це не біблійна практика. Не будемо встрявати у суперечку, про це сказано вже дуже багато і ми нічого нового не додамо. Краще поговорімо про «святих незаступників». Так, виявляється, є і такі.
Воскреслий розум
«Що для мене у воскресінні Твоєму, Господи?» Замість традиційних пасхальних штампів пропоную поміркувати, а й справді, що — окрім гарної української традиції з крашанками та святковим хлібом — що ще стоїть за знаменитою фразою «Він воскрес!»?
Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писання.
Лк.24:45