«Ми вирішили розпочати нове життя з Богом», – у Монастириськах переселенці знайшли другий дім (ВІДЕО)

Монастириська громада УЦХВЄ, що на Тернопільщині, встановила на своїй території чотири модульні будиночки для переселенців за програмою Благодійного фонду «Спасемо Україну». Тут поселилися родини з Донеччини та Херсонщини. Громада турбується про них і забезпечує необхідним.
Жителька Херсону Валентина потрапила до п’ятдесятницької церкви у Монастириськах взимку. Жінка приїхала з бабусею.
«Прийшли росіяни, ми були окуповані, під дулами автоматів ходили на роботу. Вони приходили, забирали у нас одяг. Постійно перевірки були, документи, мобільні телефони перевіряли. Коли Збройні Сили нас звільнили, росіяни перейшли на лівий берег і тоді кожного дня розпочалися страшні обстріли. Росія тут себе показала: стріляли і по дітях, і по стареньких, і по інвалідах, де скупчення людей. Вони розказують, що тільки по воєнних об’єктах, але це неправда. Жити там вже було неможливо, ми вирішили їхати…
Пенсіонерам, людям з інвалідністю дуже важко виїхати. Та ми не пошкодували, що виїхали. Якось подзвонила сусідка і сказала, що обстріляли нашу хату… Тут нас зустрів пастор Монастириської церкви Віталій. Він почав про нас турбуватися, як про рідних. Тут ми не чуємо пострілів, не ховаємося. Почали відвідувати церкву, покаялися і вирішили розпочати нове життя з Богом» – ділиться Валентина.
Мешканка ще одного будиночка Наталія Петрів приїхала з Донеччини, разом з сином з інвалідністю. У перші дні повномасштабної війни поблизу їхньої домівки впала ракета, осколки пошкодили балкон. Відтак залишатися там було небезпечно.
«Ми знаємо війну з 2014 року. Стільки років жили та чули постріли, вибухи, але коли почалася повномасштабна війна стало дуже страшно. Коли був перший приліт ракети, осколки пошкодили балкон, у мене дитина хвора і я дуже злякалася. Йому не можна травмуватися, ні фізично, ні морально тому вирішила їхати зі свого дому. Спочатку переїхали до Київської області, там були майже рік. А з березня переїхали сюди. Тут, у цьому будиночку, в мене почалося нормальне життя, як колись. Щодня прокидаюся з добрим настроєм. Я тут сплю спокійно. Моєму сину теж спокійно тут. Основне, що люди тут хороші, церква турбується про нас» – каже Наталія.
Тетяна з родиною вибралася з окупованої частини Херсонщини. Жінка розповіла, що тут їх прийняли, як рідних.
«Я отримала тут другу сім’ю… Ми виїхали з Лівобережжя Дніпра у листопаді з донькою, зятем та двома внуками. Евакуації не було, їхали самі машиною, поспіхом, бо у нашому селищі росіяни почали будувати укріплення: окопи, зуби дракона, піраміди. Мій будинок знаходився на відстані двохсот метрів від цих споруд, було дуже лячно там залишатися. Ми їхали поспіхом з тривожною валізою. Донька із зятем залишилися в Києві, а я приїхала сюди.
Випадково дізналася про можливість тут оселитися, познайомилася з пастором Віталієм. Я все шукала підступу: як можна жити в таких гарних умовах (тут є все – від ложки до мийних засобів) і безплатно? Дуже задоволена цими умовами проживання. Якби не ці люди, було б мені дуже важко. Перехожі люди йдуть мимо, нікому ти непотрібний. А тут ми відчули себе потрібними. Я раніше навіть молитви «Отче наш» не знала, а почала ходити до церкви, покаялася, прийняла водне хрещення. Іноді бувають важкі моменти, але тримаємося. Слава Богу! Читаємо Боже слово. Пастор нас підтримує».
На початку повномасштабної війни у Монастириськах проживало більше тисячі переселенців з південно-східних областей. П’ятидесятницька церква готувала для них продуктові набори.
«Ми через соціальне служіння стараємося людям донести Євангелію. З міської ради отримуємо списки одиноких, літніх людей, малозабезпечених сімей, їдемо до цих людей і роздаємо продуктові набори. Після повномасштабного вторгнення, до цих людей додалися також і переселенці. У нас в територіальній громаді на початку війни налічувалося 1200 переселенців. Щомісяця у центрі міста роздавали їм продуктові набори. Хто потребував прихистку, ми шукали квартири, старалися надати їм житло. Також Бог допоміг поставити чотири модульних будиночки, де проживають три сім’ї з Херсону та одна з Донеччини», – розповідає пастор Монастириської церкви Віталій Попович.
За його словами, серед переселенців є такі, хто раніше не відвідував жодну церкву, навіть православну. А сьогодні одна з мешканок модульних будиночків у уже прийняла водне хрещення.
«Маю мрію, щоб слово Боже поширювалося, щоб церква світилася цим світлом, яке хоче бачити Христос, щоб люди, які у нас в громаді, показували це світло і доносили Божу любов до людей у світі, та щоб славили Отця за наші добрі діла», – продовжує пастор.
Додамо, що Монастириська п’ятидесятницька церква утворилася у 2019 році. Відтоді громада проводить соціальне служіння. Церква турбується про одиноких і малозабезпечених мешканців міста.
Людмила Путькалець.
You might also like
Церква села Липне відсвяткувала 90-річчя
8 листопада 2015 р. церква с. Липне, що на Волині, святкувала ювілей — 90 років.
Щоденник старшого єпископа: січень 2015
Будні і свята старшого єпископа Церкви християн віри євангельської України наповнені зустрічами, служіннями та відрядженнями. Про деякі з них ми вже писали у новинах, але чимало так і залишається «за кадром». Відсьогодні ми започатковуємо рубрику «Щоденник старшого єпископа» у якій буде повідомлятися про деякі події у робочому графіку Михайла Паночка, які не увійшли до новинної стрічки.
На Закарпатті пройшла конференція вчителів недільних шкіл
На базі дитячого табору «Віфанія» (с. Визниця) пройшла конференція вчителів недільних шкіл церков ХВЄ Закарпатської області на тему «Великий Вчитель і я».