13 Лютого, 2023 3 1178 Переглядів

Добра Звістка у берцях – інтерв’ю із капеланом ЗСУ Орестом Куцим

Орест Куций виконує обов’язки штатного військового капелану ЗСУ (на разі триває його офіційне оформлення на цю посаду). Чому служитель церкви, диякон, батько чотирьох дітей та активний громадський діяч вирішив стати на військову службу? Де бере сили та за чим сумує, якою зброєю воює – читайте у нашому інтерв’ю.

– Служіння людям – один з найбільших привілеїв Божих дітей. Свого часу я займався недільною школою, був керівником молоді, – розповідає Орест. – Також очолював громадську організацію «Молодіжний християнський рух «Життя» та Ветеранську спілку учасників АТО (ООС) інвалідів війни та добровольців у місті Радехів, що на Львівщині. З 2015 року став капеланом-волонтером. Ми їздили на Донецький напрямок з різними гуманітарними місіями та допомогою для військових.

– Отже, у вас великий досвід військового капеланства, як у волонтера. Чому вирішили стати на службу?

– Командою капеланів-волонтерів ми навідували різні військові частини. Привозили дещо необхідне для солдатів, подарунки. Іноді навіть випадала нагода поспілкуватися з хлопцями. Але я відчував якусь неповноцінність такого спілкування, не було об’єднавчих елементів, так би мовити. Просто ми не були військовими людьми. А коли я говорив про це відчуття з командирами, один з них порадив стати на службу штатним військовим капеланом. І з жовтня 2022 року, з благословення сім’ї та церкви, я почав служити у лавах ЗСУ.

– Що входить в обов’язки штатного капелана?

– Найперше, це – дбати про задоволення духовних потреб особового складу: проведення заходів релігійного плану – читання Слова Божого, молитва, прославлення. Приділяти увагу моральним якостям військових, надавати душпастирську та психологічну допомогу тим, хто її потребу. Також  консультувати командування з релігійних питань, співпрацювати з сім’ями військових, налагоджувати стосунки з представниками релігійних організацій, які здійснюють благодійну діяльність у місцях дислокацій військових частин тощо.

– А як щодо зброї?

– Видача зброї та боєприпасів військовим капеланам забороняється, згідно з положенням про обов’язки капелана. Також, військові капелани не можуть бути залучені до чергувань, нарядів, проведення службових розслідувань та інших дій, несумісних з їхніми посадовими обов’язками та статусом священнослужителя. Тобто основна наша зброя – це Слово Боже.

– Оскільки ви не берете участі в операціях зі зброєю, чи позначається це на ставленні військових до вас?

– Будь-які відносини ґрунтуються на довірі та взаємосприйнятті. Для цього потрібен час. Спочатку хлопці були дещо насторожені, проте згодом, вони побачили наші діла. Ми копали окопи, допомагали фізично, чим могли. При цьому не лише проводили релігійні заходи, а й підтримували їх, працювали над доставленням всього необхідного. Військові розуміють, що є положення і правила, яких треба дотримуватись. Тому, в загальному, до нас добре ставляться, поважають наше служіння і звертаються по допомогу.

– Ви кажете, в загальному, тобто є інші випадки?

– Як і серед цивільних, в армії є люди, які не вірять взагалі «ні у що». Вони, ніби, живуть «голосами з космосу». Таким не подобається наше служіння. Але конфліктів не виникає. Ми не змушуємо людей вірити, поважаємо їхню думку і не провокуємо непорозумінь.

– Ви часто кажете «ми», тобто з вами є ще капелани?

– Так. Ми служимо ще з одним капеланом Петром Сущем, який також є вірянином однієї з церков ХВЄ. Варто сказати, що штатних капеланів не надто багато, а особливо представників з протестантських громад.

– Які у вас склалися відносини з цивільним населенням?

– Зараз я служу на Сумщині поблизу кордону. Тут люди не знали взагалі про капеланів, дехто  думав, що ми виконуємо секретні завдання. Та коли поспілкувалися, пояснили хто ми, то люди дуже радо нас прийняли. Навіть місцева влада, яка до громад ХВЄ ставиться насторожено, до нас ставиться дуже гарно. Ми разом з місцевими церквами проводимо багато заходів для жителів населених пунктів. Присутність військових додає людям відчуття безпеки та впевненості, а любов, яку вони відчувають до себе з боку церкви – віру і надію на краще. Ми привозимо подарунки дітям, різну допомогу тим, хто потребує. Оскільки збирати людей великими групами  не можна, ходимо від хати до хати, спілкуємося і так налагоджуємо стосунки з людьми.

– За час вашої служби, який момент запам’ятався найбільше?

– Ми з Петром є капеланами для п’яти рот (одна рота – це в середньому 70-80 осіб). Якось під час відвідин одного з підрозділів нас попросили забрати хворого хлопця. У нього була дуже понижена температура, почувався вкрай погано. Дорогою запропонували помолитися і він погодився. Після того як звершили молитву, ми передали військово до лікарні. Та десь через тиждень я знову зустрів його в одному підрозділів. «Пам’ятає мене?! Ваша молитва тоді мене врятувала!» – радо повідомив він. У нього діагностували прикореневе запалення легень і ситуація була складною. Але  після молити відчув як в його тілі з’явилися сили для одужання. Дуже швидко хлопець став на ноги.

– Які моменти служби для вас є найважчими?

– Найважчими є розлука з родиною та туга за домом. Іноді, стає дуже тужно за рідними. Але з Божою допомогою я проходжу ці миті й можу далі служити військовим.

– Як відновлюєте душевні сили?

– Відновлюємось ми через молитву та Боже Слово. Тут, на передовій, дуже відчувається молитва церкви. Коли ходиш на служіння і постійно бачиш братів та сестер, так не відчуваєш, а тут – багато що змінюється. Також великою підтримкою є місцеві церкви. Щонеділі ми проводимо «Ранкове недільне слово від капелана» – зустрічі у молитовному центрі. Люди охоче їх відвідують, і це також додає нам сили та натхнення служити.

– Що є запорукою успішного служіння капелана?

– Духовна та волонтерська підтримки. Слова це добре, але матеріальна підтримка теж дуже важлива. Коли навідуєш хлопців у частинах, привозиш чи взуття, чи амуніцію, чи ще щось потрібне, то значно легше говорити та навіть проповідувати. Тому ми відкриті до співпраці з волонтерами та організаціями, які надають допомогу військовим. Нам потрібні й духовна, і матеріальна підтримка.

Розмову вела    

Оксана СУХАРИНА, м. Львів

Попередня Три нових церкви утворилися на Київщині за останній рік
Наступна Газета "Євангельський вісник", м. Львів, №1, 2023р.

Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/chve/chve.org.ua/www/wp-content/themes/trendyblog-theme/includes/single/post-tags-categories.php on line 7

Вам також може сподобатися

Новини братерства

Старший єпископ ЦХВЄУ обговорив з директором Іnternational Aid Trust перспективи подальшої співпраці

2 жовтня 2012 року старший єпископ Церкви християн віри євангельської України Михайло Степанович Паночко провів зустріч з Бернардом Кокером…

Новини братерства

Учасники II Світового конгресу ХВЄ ухвалили Звернення із закликом про звільнення з полону ДНР відомого вченого Ігоря Козловського

Делегати ІІ Світового конгресу ХВЄ опублікували Звернення із вимогою негайного звільнення з полону ДНР вченого…


Новини братерства

Міжнародний фестиваль надії стартує у церкві «Голгофа»

23 листопада о 17.00 у Львові, у приміщенні церкви «Голгофа» (вул. Скрипника, 8), відбудеться перше богослужіння в рамках Міжнародного фестивалю надії – 2014.