Гнані війною, але не скорені – історія місіонера з Бердянська Тараса Дідича

Своїм свідченням Тарас Дідич поділився під час річної конференції Запорізького обласного об’єднання УЦХВЄ у березні цього року. Саме у Запоріжжі Тарас з дружиною Світланою служать зараз. А почали місіонерську працю ще у 2016 році, коли разом з іншими сім’ями виїхали із церкви «Місто-Прихисток» м. Бердянськ на місіонерське служіння до прифронтових міст та сіл Луганської та Донецької областей.

У 2022-му, коли росіяни окупували м. Бердянськ, більшість вірян церкви «Місто-Прихисток» були змушені переїхати до Запоріжжя. Родина ж Тараса тимчасово оселилася у м. Чернівцях, де служитель не зміг сидіти без діла і продовжив служіння в місцевій церкві. Час від часу він доставляв гуманітарні вантажі до м. Запоріжжя та постійно молився про Боже керівництво для подальшого життя.

Під час однієї із подорожей місіонер відчув поклик переїхати разом із сім’єю до м. Запоріжжя, де були віряни з його рідної церкви, та почав молитися, щоб таке ж бажання мала дружина. Через деякий час, попри загрозу ракетних обстрілів дружина також погодилася на переїзд.

Сьогодні місіонери активно служать у чотирьох районах міста Запоріжжя в дитячому, підлітковому та молодіжному клубах, а також у жіночому служінні. Проводять «Альфа курс» для невоцерковлених людей, а також задіяні у соціальному служінні, євангелізаційних заходах та організації домашніх груп. На базі церкви сформувалися два реабілітаційні центри: чоловічий та жіночий. Команда під керівництвом Тараса організовує поїздки у прифронтові населені пункти Запорізької області.

«Не понижати Божі стандарти, продовжувати звершувати служіння та залишатися у Божій волі. Готувати шлях для Господа, як це зробив Іван Хреститель – ось наше з вами завдання», – підкреслює Тарас Дідич.

Степан ТИЩЕНКО.