7 Грудня, 2017 1 1190 Переглядів

Не живіть минулим

«Не кажи: Що це сталось, що перші дні були кращі за ці? бо не з мудрості ти запитуєш про це» Екл.7:10

 Після перегляду декількох документальних сюжетів про життя відлюдників (отшельников – рос.) в тайзі  я задав собі запитання: а що ж у них спільного? І раптом зрозумів, що більшість з них живуть минулим, вони свідомо відгородилися від усього сучасного. Одразу зауважу, що більшість з них обрали саме такий спосіб життя через свої релігійні переконання.

Чи маємо ми, як християни, право відгороджуватися від людей, а значить і від сучасного? Ні. Ті ж самі бомжі (в якійсь мірі й п’яниці), переважно це люди, які здалися на поталу ворогу. Так би мовити: підняли руки перед обставинами, знайшли спосіб відсторонитися від сучасності, від світу, в якому живуть. Цей світ хоч і в гріху, і гріх в ньому намножується, але він не стоїть на місці, він рухається. Ми не йдемо в ногу зі світом, але й не повинні відсторонюватися від світу. А ці відлюдьки свідомо відсторонилися від людей.

Еклезіяст говорить про мудрість, поєднуючи в одне ціле вірш, що поставлений епіграфом до цієї статті. Старші люди мусять набувати що? Мудрість. Не тільки повинна приходити старість, роки, а й мудрість. Нажаль, буває, що приходять тільки роки. Старші люди не повинні жити минулим: «От раніше було краще…». Декотрі з них можуть годинами оповідати (буквально в дрібницях) події минулого, 30-річної чи навіть 50-річної давності, називаючи тодішні ціни продуктів, імена, і все інше. При новій зустрічі вони знову починають розповідати (мовби вперше) те ж саме. Це явна ознака того, що людина відгороджена від сучасного світу, а живе минулим. Це добре лише з точки зору історії, щоб молодим розказати про те, як було раніше. Але не так, як у вірші Лермонтова про Бородіно: «Да, были люди в наше время, не то, что нынешнее племя: богатыри – не вы!» Якщо люди, хвалячись минулим, ганьблять сучасне, то це не від мудрості.

Старша людина не може збагнути (хоча б поверхово) усі ті технології, якими сьогодні володіють молоді люди. Ті ж самі сенсорні телефони, Інтернет, комп’ютери. Я розумію, що дуже справедливе зауваження тим, хто постійно «сидить» у тому мобільному телефоні і навіть у церкві під час проповіді клацає на мобільнику. Але це не значить, що варто те все ганьбити і заборонити усім членам церкви користуватися мобільниками. Якось приїжджали духовні брати з Європи в одну церкву на Полтавщині. Вони категорично проти комп’ютерів. І інших осуджують за це. Пастор тієї церкви потім ділився, каже, ти б бачив на яких дорогих автомобілях вони приїхали, система цих іномарок оснащена надсучасними комп’ютерами. Якщо вже такі духовні, то нехай їздять на конях, як аміші. Вони хоч інших не засуджують за те, що ті їздять на автомобілях.

Нещодавній приклад зі мною: директор місії з Рівного понасилав мені якісь ММС, а я їх видаляю, бо у мене телефон не «розуміє» їх. Я навіть не знав, що ті ММС від нього. Мало хто мені що надсилає. Он і з тюрми «кулібіни» періодично атакують. Він думав, що вже зробив справу, а я навіть не в курсі. Добре, що потім йому перетелефонував, і ми узгодили ту справу. Я прошу фотографії у декого, а мені кажуть, що хотіли б надіслати по телефону, а у мене не працює, застаріла модель… Я ж «духовний»… Кажуть, автомобіль не розкіш, а засіб пересування. Для мене виходить ось так і телефон, як необхідність по роботі редактора, журналіста.

Екл.  7:13: «Розваж Божий учинок, бо хто може те випростати, що Він покривив?» Так, багато що покривилося нині! Але що користі, якщо тільки це ганьбити? Жодної. Які дні зараз? Добрі чи злі? 15-й вірш: «В днях марноти своєї я всього набачивсь: буває справедливий, що гине в своїй справедливості, буває й безбожний, що довго живе в своїм злі». Ось чи не таке сьогодні навколо нас відбувається? Як власне й раніше, століття й тисячоліття тому. Але навіть якщо сучасні дні злі (про що каже Євангелія), то що робити? 14-й вірш: «За злого дня ж розважуй (размышляй – рос.)». Про що? Як раніше було добре, а зараз погано? Та ж ні! Як мудрість надбати! Тільки не людську, а Божу.

16-й вірш: «Не будь справедливим занадто, і не роби себе мудрим над міру: пощо нищити маєш себе?» Хіба погано бути справедливим?  Добре. Але у відношенні до себе, а до інших не вимагай занадто. Тим більше не вимагай того, що сам не виконуєш. Бо це може призвести до погибелі. Їм байдуже (як користалися, так і будуть робити), а ти можеш постраждати. Якщо ще через свою справедливість рознервуєшся, станеш гніватися, а Слово Боже каже: «Не спіши в своїм дусі, щоб гніватися, бо гнів спочиває у надрах глупців» (Екл. 7:9). Саме цей вірш стоїть перед тим, коли Еклезіяст зауважив на те, що не варто твердити, що раніше було краще. Напевно він мав на увазі, що такі люди буває кажуть про це у справедливому гніві (як на їхню думку).

17-й вірш: «Не будь несправедливим занадто, і немудрим не будь: пощо маєш померти в нечасі своїм?». Що воно таке? То не будь справедливим занадто, то не будь несправедливим занадто… Дві крайні позиції. Я завжди кажу, що крайнощі шкідливі. Одне лише не може бути крайнощами: перебувати в Слові Божому і молитві. Саме цього нам не вистачає і тут стрілка манометра в декого не стоїть на золотій середині, а нажаль тяжіє до нуля.

Ісуса Христа осудили не якісь сторонні безбожники, а дуже набожні люди: «Як побачили ж книжники та фарисеї, що Він їсть із грішниками та з митниками, то сказали до учнів Його: Чому то Він їсть із митниками та з грішниками? А Ісус, як почув, промовляє до них: Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників на покаяння» (Мрк. 2:16). Христос не відсторонився від грішних людей, а був з ними, жив з ними, їв з ними. Він їх полюбив. А фарисеї жили минулим, законом Мойсея. Хоч по суті і закон Мойсея вони перекрутили на свій лад. Вони були вчителями людей, а по суті від них відсторонилися. Чи були вони віруючими? Були, як і ми (а може навіть краще в чомусь). Вони вірили в того самого Бога, що й ми віримо, досліджували те ж саме Писання, що й ми, сподівалися того ж Царства Божого, якого й ми сподіваємося. Але вони не розгледіли, що Писання говорить про Ісуса Христа. Не знали в чому сила Божа і який це Дух Христів. А нам це по милості Божій відкрилося. Традиції минулого, обряди закрили їм очі на Христа: «А вона прийшла в штанях… Ай-яй-яй!» «А чому ти прийшла без хустинки?» «А чому ось та в прикрасах? А та нафарбована…» «А та не така, (не такий) як я…». У тім-то й корінь проблеми, що ми стругаємо ближнього під себе, та ще й так грубо: мовби сокирою. Один проповідник урочисто оголосив у церкві: «О, як добре, що сьогодні усі сестри прийшли до церкви без штанів…».

Я пригадую свідчення місіонера з Індії, Романа Зайця, його запитують чи добрий чай він пив зараз з друзями в Індії. А він так щиро каже: добрий! Якщо зауважити, що він обідав з людьми найнижчої касти, в яких і чашку нема де помити, і води чистої нема. І живуть вони в якихось збитих ящиках. То можна уявити який то «добрий» чай. Але він став таким, як ті бідні індійці, щоб придбати їх для Христа. І Христос став сином людським, щоб придбати людей для Бога…

Є такі аміші в Америці, і у нас також є деякі поселення українських амішів. Може хто про це навіть і не знає. Хочу знову зауважити, що переважно вище згадані мною «отшельники», аміші, всі вони вибрали таке життя через віру в Бога. Але чи Бог заповідав відсторонюватися від людей, втікати від них якомога далі, в непролазні ліси? Та ж ні! Навпаки Христос заповідав, щоб ми, як старанні учні Христові, йшли до людей, шукали підхід до грішників, яким би то чином їм донести Євангелію. Мені довелося бути у Білій Криниці, що на кордоні з Румунією, Буковина. В 17-му сторіччі деякі руські (жителі Москви чи околиць) не прийняли тодішню церковну реформу Православ’я, через це одні виїхали в Сибір, тайгу, інші – ось ближче до Європи. І в чому був головний камінь спотикання? Хресне знамено робити двома пальцями, чи трьома. Навіть на смерть йшли за це. Ми усміхнемося з цього, але хтось усміхнеться вже з нас за щось інше – подібне.

Інше є село, яке навіть на карті не значиться: за 118 км від Чернівців, там поселенці залишилися жити на рівні 17 сторіччя. Досі не користуються електрикою, але що цікаво: ліхтарики (фонарики – рос.) в хаті понавішували замість електролампочок. Кого хочемо обдурити? Самих себе.

Є інша крайність сучасних людей: все старе ганьбити. Це також не від мудрості. Ця крайність навіть гірша, ніж перша. Насамперед, це стосується багатьох сучасних модерних церков.

Ти ганьбиш старе, як пережиток минулого, але чи ти запропонував щось краще? Те, що призводить до духовності, кращого устрою церкви? Та ж ні! Ті ж пропозиції, що сьогодні сприймаються на «ура» (особливо молоддю), часто йдуть в розріз з вченням Ісуса Христа, а йдуть в ногу з сучасною світською модою. Але є речі, які нині в таких модерністів не модні. Нині не модно саможертовно служити. «Не чіпайте мене, бо я ображуся». «Не я винен, а мені винні». «Мене повинні любити, зі мною носитися, няньчитися…». Це так би повинно бути принаймні перший рік, як ти навернувся до Бога, але не через 20 років після цього. Якщо ти вже віруючий, і не один рік, а все ж так само вимагаєш уваги до себе, знаєш тільки слово «дай», то це вже по суті духовне каліцтво, а не нормальний духовний (здоровий) розвиток. Я пам’ятаю, як в 1992 році зі мною і моєю дружиною опікувалися брати–місіонери, бо ми тільки увірували. Але потім їхня увага була переключена на інших. Можливо на початку я пробував дещо ображатися, але потім все зрозумів: дитина мусить навчитися ходити сама, не завжди її повинні носити на руках, я ж не інвалід. А дехто залишається на такому рівні довший час, більше того, якщо не отримує своїх вимог, то категорично заявляє, що вийде з церкви. Пам’ятаю, як один брат (пройшло буквально декілька місяців після його покаяння) образився на старших братів, бо, бачте, йому на одному із зібрань не дали проповідувати. Він знайшов іншу церкву, я його запитав: ну як там? Він каже: «Во!» Показав палець вверх і сказав, що знайшов те, що шукав. А не здогадався бідака, що то «во!» буде у нього попервах, доки саме йому одному буде вся увага, та ще як постраждалому, якого так «несправедливо» образили. Через пару місяців він вийшов і з тієї общини, бо з ним не захотіли в чомусь рахуватися…

На закінчення я хотів би процитувати місце з Нового Завіту, яке пояснює суть усього, що є головним у нашому сьогоденні.  Єфесян 4:14-16: «…щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду, щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він Голова, Христос. А з Нього все тіло, складене й зв’язане всяким допоміжним суглобом, у міру чинності кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю». То ж чи є любов Божа в нас? Яка цьому ознака? Любов Божа віддає. Вона служить іншим. Ще древній філософ Аристотель сказав влучну цитату про смисл життя. Ми часто критично говоримо про тих, хто розводить філософію з кафедри, але по суті філософія, це любов до мудрості. Якщо в правильному руслі, то філософія – пізнання Божої мудрості. Отож, Аристотель сказав: «У чому сенс життя? Служити іншим і робити добро!» Коротко і ясно. Якщо є в мені любов Божа, то я намагаюся служити ближньому. Чи тільки критикую, ображаюся, роблю зауваження? У моїх словах гіркість, сарказм, чи Божа любов? Христос життя поклав на жертовник за грішних людей, які не були гідні цього. Він любив безумовно. Його любов абсолютна. Тому-то нам (кожному з нас) є над чим розважувати (размышлять – рос.) у ці дні, які б вони не були (злі чи добрі). Амінь.

Геннадій Андросов

Попередня СТОП-ІНТЕРНЕТ!
Наступна Євангелізаційна газета «Жива надія» - 2017 рік

Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/chve/chve.org.ua/www/wp-content/themes/trendyblog-theme/includes/single/post-tags-categories.php on line 7

Вам також може сподобатися

Новини

Газета «Жива надія» №102, жовтень 2020 р.

РАДІОПЕРЕДАЧІ «ЖИВА НАДІЯ» 50 РОКІВ Християнська радіопередача «Жива надія» започаткована

Жива надія
Жива надія

«І ПРОСТИ НАМ ГРІХИ НАШІ, ЯК І МИ ПРОЩАЄМО ВИНУВАТЦЯМ НАШИМ…»

Мабуть, нема такої людини, котра б хоч раз у житті