«А душа за ґратами вмирала»

* * *

А душа за ґратами вмирала,
Мов рабиня, побивалась гірко.
Та для неї ангельські хорали
Забриніли й посміхалась зірка.

Та зоря — омріяне світання,
Промінь із пітьми пророчив весну,
Відступала рабства ніч остання,
Душу зігріваючи воскреслу.

І вона вже бачила осоння,
Хоч до дня було іще далеко.
Стиснула промінчик у долонях,
Скинула ярмо — і стало легко.

І на те осяяння незгасне
Полетіла, вірячи у диво,
Що віднині доля буде щасна
І любов там буде незрадлива.

А зоря світила і не гасла,
Вказуючи людям шлях до мрії.
Пахло сіном у благеньких яслах,
Бавилась із первістком Марія.

Володимир Сад

Більше поезій на TELEGRAM