Калинові дзвони

1. Набат

«І ніч іде, і день іде,
і голову схиливши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
апостол правди і науки».
Т. Шевченко

Калинові дзвони калиновим сумом
Відболюють болем в зболілих серцях.
Десь бродять степами Шевченкові думи
І губляться ген, на далеких шляхах.

Вкраїнськії думи у рваній ряднині,
Просолені сіллю з чумацьких возів…
«О Боже єдиний, храни Україну…»,
Щоб ворог та голод наш край не косив.

Калинова земле, свята і велична,
Убогая духом, побита життям.
Все рідше над хатою помахом звичним
Лелека опустить гостинець з дитям.

У хаосі бруду, інтриг та прогресу
Згубились джерельні святі почуття.
Байдужозатхнулістю вкрилися плеса,
Холодний цинізм — як синонім життя.

Без Бога — в нікуди шляхи обираєм.
Обперлась печаль на повалений тин.
І плаче калина за втраченим раєм,
Стікає сльоза, як червоний бурштин.

О Боже єдиний, збуди Україну!
Верни в душі щирість, гостинність, тепло.
Хай пісня калинова з серця полине,
Збиваючи роси ранковим селом.

Нехай завітає до хати сусіда,
Поверне додому заблудлих синів.
Хай мудрість воскресне, що з прадіда-діда,
Щоб далі народ у безвір’ї не скнів.

Дай, Боже, нам долю, дай миру та щастя,
Хай жито зросте на травневій ріллі,
Осяй нас любов’ю і витри, як Батько,
Калинові сльози моєї землі.

2. Благовіст

«І буде син, і буде мати,
і будуть люди на землі»
Т. Шевченко

Калинові дзвони калиновим сміхом
Вітають Великдень. Край неба горить:
З-за лісу встає золотавая втіха,
Щоб вкотре Вкраїну промінням зігріть.

Встає над Вкраїною сонце надії,
Встає Україна для волі й життя.
І круки втікають голодні та злії,
І ластівки з вирію в весну спішать.

Проміння лоскоче барвінкове листя,
На дубі чуприна зелена й густа.
Хай губляться в росах червоним намистом
Калинові сльози — як сльози Христа.

Голгота. Страждання. І ніч до безтями.
А завтра — осяяння ранку. І — Він,
Воскреслий, прославлений, став перед нами,
І впала печаль за повалений тин.

І думи знялися на крилах орлиних,
І день осяйний соловейко віта.
Калина — у кучерях білої піни,
Й зозуля втомилась лічити літа.

Калинові дзвони нас кличуть до Бога,
Нас кличуть до храму: схилімо серця.
У Ньому воскресне душа наша вбога,
Бо сльози покути — таки до лиця.

Й калинова пісня, що в серці тепліє,
Поверне нам радість, любов та життя.
Хай плаче калина, хай тугу розвіє
Сльоза воскресіння, сльоза каяття.

Юрій Вавринюк