Вересень 6, 2021 0 1654 Переглядів

Передумови становлення п’ятидесятницького руху в Україні – вчення христовірів, духоборів, молокан

До урочистого святкування 100-річчя п’ятидесятницького руху в Україні, вітчизняні науковці підготували дослідження про історію пробудження в Україні у 20-х роках XX століття. Офіційна презентація книги відбудеться 16 вересня 2021 р. в УНІАН. Ми публікуємо уривок з нового видання, який нам люб’язно представив укладач та співавтор  книги, доктор філософських наук Михайло Мокієнко.

Після поразки визвольних змагань 1917-1921 рр. більшість українських земель увійшли до складу Радянської Росії. Прихід до влади більшовиків ознаменував зміни як політичного устрою, так і суспільного й релігійного життя. Ще в 1903 В. Ленін стверджував, що соціал-демократи ставлять за мету ліквідацію «пануючої віри або церкви». Втім план знищення православ’я ще не означав дозволу інших релігійних течій. Місце для релігійного питання в революційному процесі було визначено як «третьорядна думка або марення, які… будуть швидко викинуті в комору для мотлоху самим ходом економічного розвитку». Таким чином, зі ствердженням при владі більшовиків не пануюча православна церква опинилася по іншу сторону барикад, а релігія як абстрактне явище розглядалася у стані ідеологічної опозиції.

Водночас більшовики розуміли, що вікові устої занадто міцні для їх миттєвої трансформації. Тому влада змінює тактичні кроки. Потребуючи «легітимізації» після буремних років утвердження, більшовики в 20-ті рр. відмовляються від політики «воєнного комунізму», що проявилося в реалізації нової економічної політики, коренізації та певної лояльності до релігійних меншин. Через це подекуди період 20-х рр. називають «золотим десятиліттям для сектантів». Це однак не виключало постійного нагляду за неправославними, що проявлялося в контролі над проведенням з’їздів та нарад, обов’язковій реєстрації, втручанні у внутрішні справи громад, обмежені можливостей роботи серед дітей та молоді і т. д. Агітація духовенства проти радянської влади каралася згідно кримінального кодексу від 3 до 10 років примусових робіт. Тобто, радянська влада бажаючи втертися в довіру, фокусуючись на знищені православ’я, прагнула не допустити стрімкого розвитку протестантських течій. Однак представники євангельських напрямків в 20-ті рр. сфокусувалися на можливостях, а не на обмеженнях проводячи всебічну місіонерську діяльність серед на тлі безпрецедентних викликів досягнули значних результатів.

Попри всю драматургію, важливою передумовою успішного становлення руху ХЄВ стали політичні та соціально-економічні катастрофи, що передували приїзду місіонерів. Квінтесенцією жахливого стану речей після воєнного та революційного лихоліття, стане опис Павлом Воронаєвим (сином Івана) стану Одещини, куди вони прибули з США в серпні 1921 р. Голод та хвороби, відсутність можливості забезпечити елементарні потреби, емісія грошей та бартерні стосунки, мародерство та бандитизм – це далеко неповний перелік викликів на вітчизняних теренах в кінці 10-х-початку 20-х рр. ХХ ст. З одного боку, це засвідчило мужність й рішучість сім’ї Воронаєвих та інших місіонерів рухатися згідно Божого покликання. У той час, коли тисячі людей покидають «країну Рад» у пошуках кращої долі, вони рухаються у зворотному маршруті з метою «проповідувати Євангеліє в силі Святого Духа». З іншого боку, на тлі революційних потрясінь на вітчизняних теренах, далася взнаки втома та зубожіння населення, його розчарування в політичних силах. Подібний стан спонукав до богошукання та відкритості до надприродного. Тут варто підкреслити, що духовний підйом відбувається на фоні соціально-економічного підйому 20-х рр., який став результатом нової економічної політики з її акцентом на ринкові відносини та різні форми власності. Звісно, не варто шукати взаємозв’язок між духовним та економічним зростанням на вітчизняних теренах у 20-ті рр. Водночас констатуємо факт того, що відхід більшовиків від власної політики сприяв суспільному розвитку у різних його виявах.

***

Аналізуючи тло ґенези християн євангельської віри природно виникає питання чому саме цей набув дивовижного зростання в актуалізований період? І тут власне потрібно говорити про кризу православ’я, духовні пошуки в середовищі п’ятидесятницьких попередників – євангельських християн та баптистів, а також пневматологічний наголос христовірів, духоборів та молокан. Попри вражаючі статистичні дані православ’я на початку ХХ ст., відзначаємо духовно-моральний занепад пануючої церкви, яка втрачала довіру людей. Ключовими причинами падіння впливу була тісна співпраця і постійна боротьба за сфери впливу з інституціями Російської імперії, низький моральний стан духовенства, нерозуміння старослов’янських богослужбових відправ. Окрім політизації православ’я та суттєвих освітніх та етичних проблем священства, варто відзначити зниження рівня релігійної пропаганди та місіонерської практики. Прагнучи до духовної монополії, представники пануючої церкви займалися «контрмісією», тобто переслідували інакомислячих. Консерватизм богословської думки, формалізація культу, бюрократизація ієрархії, зменшення кількості кліриків – ось далеко неповний перелік виявів кризи державної церкви. Проблеми посилилися після більшовицького перевороту. РПЦ не лише втратила особливий статус, а й опинилася в епіцентрі атеїстичного експерименту. Розділена на «тихонівців» та «обновленців» православна церква втратила свій звичний вплив на населення, перестала відповідати на духовні запити людей. Як наслідок кількість неправославних християн наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. постійно зростала, а нові духовні рухи мали значну перспективу попри мінімум сприятливих умов.

***

Успіх місії Івана Воронаєва може бути пояснений через трансформацію пневматологічних поглядів в окремих колах попередників п’ятидесятництва – євангельських християн та баптистів. Аналіз євангельської періодики, а також окремих репрезентантів даних рухів на початку ХХ ст. вказує на жвавий інтерес до книги Дій Святих Апостолів. Джерелами цього стане процес пентекосталізації євангельського християнства закордоном, що через дотик окремих представників євангельського середовища до закордонних семінарій пошириться й у Східній Європі. На шпальтах журналів «Христианин» та «Слово истины» розгорнеться дискусія про сучасний вплив П’ятидесятниці. Зокрема, противники пентекостелізації наголошували на тому, що «деякі віруючі схильні зупинятися лише на перших розділах Дій Апостолів, і вважають, що лише там є уроки духовного життя». Прихильники ідеї П’ятидесятниці як триваючого духовного процесу навпаки вказують: «Тепер у нас не чути про Святий Дух… Якщо ж говорять чи пишуть про Святий Дух, то ні голосу Його не чують ні дії Його не бачать… Тепер християни мають справу з Христом як родичі в Європі з тими, хто живе за океаном, які не мають спілкування один з одним і спілкуються та знайомляться лише через листування».

***

Зростання пневматологічних пошуків в євангельському середовищі знайшло вираз у заснуванні баптистом Вільгельмом Фетлером «Братства діянь апостолів» метою якого буде досягнення способу життя й проповіді притаманних першоапостольській церкві.

Іван Каргель

Серед симпатиків товариства буде баптист Іван Каргель, праці та діяльність якого сприяли популяризації пневмацентричних ідей в євангельських колах. Як пише дослідниця Марина Каретнікова: «Каргель – саме та людина, яка й повинна була писати про п’ятидесятників, тому що в християнських колах і в нашій країні, і за кордоном, його вважали п’ятидесятником, у нього було багато спільного з ними, а саме – підвищена духовна активність». В праці «В якому ти відношенні до Святого Духа» Каргель зокрема зауважує: «Сповнення Духом увесь час повторювалося у першій церкві. О, якби воно настало хоч в одній з церков у наші дні, воно б проклало шлях для повторення того ж самого в ній, а також в конкретному християнині». Заклики Каргеля були почуті частиною євангельських християн та баптистів, які долучаться до церков християн євангельської віри. Згодом Іван Каргель буде критикувати п’ятидесятництво вважаючи його духовною оманою. Водночас він визнає уразливість євангельських християн і баптистів в тому, що вони не мають ясного вчення про Духа Святого й непослідовні в духовній практиці християнського життя: «Саме недолік повноти Духа Святого робить можливим в наш час таке сумне плотське життя, та, з іншого боку, те, що зараз бігають за тими, хто обіцяє Духа Святого і чого всім справді бракує». Звідси вітчизняне п’ятидесятництво може бути розглянуте як продовження або новий рівень розвитку євангельських течій, що знайшов вираз у стійкому інтересі до пневматології.

***

П’ятидесятницьке вчення та досвід не були чимось абсолютно інноваційним для вітчизняного контексту. В середовищі т. зв. «духовних християн», до яких зазвичай відносять христовірів, духоборів та молокан, а також різноманітних відгалуження цих течій, в XVII-XIX ст. траплялися духовні дії споріднені з п’ятидесятницькими. Представники духовного християнства кристалізували в православному контексті ті категорії, які п’ятидесятники наповнять схожим змістом. Так христовіри, яких в народі називали «хлистами», ідентифікували себе як громаду «людей Божих», що відкидає таїнства та обряди офіційної церкви й не визнає церковної ієрархії.

Свої громади христовіри називали «кораблями», а їх керівники – «кормчі» – мали бути наділеними духовними дарами. За словами дослідниці І. Малахової, такими дарами міг бути дар пророцтва чи говоріння на інших мовах або тлумачення пророцтв. Громада христовірів – це містична спільнота, яка, знаходячись в земній подорожі, тримається високих етичних стандартів й керована людьми, в яких втілився Святий Дух, й при цьому проводить спонтанні зібрання («радєнія») характеризуються високою екзальтованістю. Не випадково, на початку ХХ ст. через зовнішню схожість зібрань обивателі приймали п’ятидесятників за хлистів, а поширена простонародна назва христовірів – «трясуни» перенеслася згодом на п’ятидесятників.

***

Своєрідним аналогом духовного руху квакерів у вітчизняному контексті дослідники вважають вчення духоборів, яке поширилося в Російській імперії, починаючи з другої половини XVIII ст. Їх віра у можливість входження Духа у кожного віруючого витворила специфічну церковну модель, а також сприяла поширенню духовних проявів, зокрема пророцтв. «Осягнення Духа» та «ходіння в Дусі» було головним об’єктом релігійної віри духоборів. На думку духоборів, під час децентралізованих, спонтанних зібрань, «Боже єство» входить в «людей Божих», даруючи перемогу над тілесністю. Такі акценти у вчені мали потужний соціальний ефект, протиставляючи «внутрішню правду народну» – «зовнішній правді держави», пацифізм – мілітаризму, внутрішнє поклоніння – зовнішній релігійності.

***

Молокани на Кавказi

Найчисельнішою групою попередників п’ятидесятництва вважають молокан або як вони себе називають «духовних християн». Їх вчення вирізняє своєрідна пневматологія. Дух хрестить, причащає та наставляє віруючих, втім, діє «розумно». Розум є духовною сутністю в людині, він – завдаток Святого Духа. Звідси – «розумність» служіння та влаштування громади в середовищі духовних християн. Справжня церква для них – «істині духовні християни, які сповідують лише те, що вчить Євангеліє». Для молоканського віровчення, Писання є ключовим критерієм у питаннях віри та богопізнання. Очільники молоканських громад – пресвітери (старці), а зібрання відбуваються навкруги Божого Слова й складаються з читання та проповіді, співу духовних пісень та молитов. Саме ці еклезіологічні та літургійні параметри вплинули на майбутні рухи баптистів, євангельських християн та п’ятидесятників. Як зазначає дослідниця М. Каретнікова: «…молоканство – вершина біблійного богослов’я в Російській імперії напередодні євангельського пробудження».

***

Містична гілка молокан т. зв. «духовні молокани-стрибуни» ще в ХІХ ст. популяризували пророцтва та говоріння на інших мовах. Окремі історичні джерела свідчать, що в 30-х рр. на Півдні України фіксувалися «злиття Духа Святого з говорінням на нових вогняних мовах». Якщо спочатку це були прецеденти, які можуть бути інтерпретовані як спонтанна реакція людини на присутність Духа Святого, то згодом цей досвід був осмислений через призму Писання. Зокрема, вчителі молокан-стрибунів вказують, що для досягнення чистоти душі та вічного життя, людина повинна відродитися згори й для отримання «видимого дару Святого Духа», якого Господь після воскресіння з мертвих послав на апостолів. Наслідком дії Духа Святого в житті віруючого буде наявність духовних плодів та дарів. Таким чином, духовні прояви схожі на п’ятидесятницькі були притаманні течіям духовного християнства ставши важливою передумовою формування вітчизняного п’ятидесятництва, зокрема руху християн євангельської віри.

Попередня У Києві завершилася дев’ята Міжнародна місіонерська школа, де пройшли підготовку молоді місіонери з п’яти країн
Наступна Національний молитовний сніданок  зібрав близько тисячі делегатів і став найбільшим у Європі

Вам також може сподобатися

Новини

Комісія ВРЦіРО розробила стратегію участі Церков і релігійних організацій у миробудуванні в України

Комісія Всеукраїнської Рада Церков і релігійних організацій з питань соціального служіння розробила Стратегію участі Церков і релігійних організацій у миробудуванні «Україна – наш спільний дім».

Новини

ІРС презентував посібник «Твоє право на свободу віросповідання» служителям церков та держслужбовцям

Серію вебінарів на тему релігійного законодавства провів Інститут релігійної свободи

Новини

«Українські місіонери – ключ для євангелізації балканських народів»

З 29 листопада по 10 грудня цього року завідувач Місіонерського