Ми втомилися…

Ми втомилися. Потроху зникає той запал, з яким перші дні і тижні молилися й вірили. І світ втомився. Потроху зникає його увага до України.
Так не хочеться звикнутися з думкою, що це надовго… Так пекуче болить, коли чуєш про загибель наших. Вродливих. Благородних. Найкращих. Український цвіт опадає…

Доки, Господи?..

Не барися, Господи!..

Ти чуєш, Господи?..

Гортаю Слово. І дедалі ясніше чую рідний Голос.

«Господь близько! Ні про що не турбуйтеся, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою і проханням з подякою».

Це не лише для филипʼян написане. Це для всіх нас — киян, харків’ян, херсонців, львів’ян, волинян, одеситів… Для всіх українців.

Той Самий Господь, Який прокладав шлях по дну моря, годував небесною їжею, давав перемогу в битвах з велетнями, зупиняв сонце, вгамовував бурі і творив дивовижні чудеса, — з нами. Він близько-близько…

Він шепоче в наші серця: не здавайтеся, не втомлюйтеся виявляти Мені свої бажання — Я вже приготував на них відповіді. Я все знаю. Все бачу. За все відплачу. Все відновлю. І Мені приємно чути ваше дякую — Я радію, коли ви Мені довіряєте…

Господь близько!.. Коли ці слова оживають у серці істиною, щось стається. Ні, ти не перестаєш плакати від звісток про втрату найкращих. І тобі далі нестерпно болить.
Але в серці — тиша. Не через відчай і безнадію. А тому, що там «мир Божий, що вищий всякого розуму…»

І ти знову віриш і твердо знаєш — усе буде добре. У Божий час, але точно буде!

І «на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі…»

Це справді пророчі слова, і вони збудуться!

Людмила Бендус