Пастор Руслан Полікровський: «Ми починали з пошиття підсумків для аптечок, зараз возимо військовим, що потребують – від бронежилетів до авто»

Слово Боже вчить нас любити ближнього, як самого себе, бути милосердними та допомагати тим, хто цього потребує. У час війни чи інших потрясінь є реальна можливість виконати цю заповідь Ісуса Христа – адже так багато людей потребують цієї підтримки. Про те, як допомагає військовим, котрі боронять нашу землю від агресора, а також про служіння вірян на прифронтових територіях розповідає волонтер, пастор церкви «Життя в перемозі» м. Підгайці Тернопільської області Руслан Полікровський.

– Як тільки розпочалася війна ми (сім’я Полікровських – Ред.) в перший день вирішили, що просто сидіти вдома не будемо, а допомагатимемо, чим зможемо. Це була невідомість, проте в серці був мир і не було жодної паніки.

Ніхто не знав, що робити та мало хто розумів як, проте, якщо є бажання, то можливість завжди знайдеться. Одна донька пішла в’язати маскувальні сітки в школу, інша – робити енергетичні батончики для бійців.

До власниці швейного цеху, де працює моя дружина Оля, звернулися з проханням пошити підсумки для тактичних аптечок, дали взірець і за декілька днів вже почали потрохи налагоджувати масовий пошив, адже потреби зростали. Вдень шили, а ввечері ми вдома кроїли всі елементи для аптечок.

Спочатку не було тканини. Ми почали шукати, хто шиє форму і забирати в них обрізки, шматки тканини, які залишалися. Пізніше почали везти з-за кордону і ми придбали тканину, стали шити ці аптечки більш масово. За весь час війни було пошито не одну тисячу цих підсумків для аптечок.

«І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям! Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господеві Христові» (Колосян 3:23-24).

– Від підсумків для аптечок до автомобіля військовим – як змінювалася допомога?

– Браття з нашого об’єднання почали їздити з гуманітарною допомогою у прифронтові райони, де на той час люди потребували допомоги, і я також з ними мав декілька поїздок. Завантажували декілька бусів продуктами та везли на схід та південь нашої країни. Після цього в моєму серці народилася думка, що потрібно сконцентруватися на допомозі військовим, адже, коли бійці відчувають, що за них хтось піклується, то й настрій інший і на душі веселіше. А ще це не дає тобі розслабитись і завжди тримає в напрузі, бо зробивши крок потрібно робити інший і вже не можна зупинятись.

Разом з братом Петром Стельмащуком ми почали допомагати більше військовим. Підключали друзів, збирали турнікети, бронежилети, бо саме в них на початку була нестача і потреба. Друзі почали привозили їх із США. А потім в Україну мій товариш почав завозити бронесталь, а плитоноски шили самі. І до сьогодні багато плитоносок відвозимо військовим, бо це тканина і вона зношується. Також почали шити тактичні пояси та багато різної амуніції (нашоломники, розгрузки та різні підсумки).

Часом можна почути: «От, всі всього просять!»  А тут – приїжджаєш до солдатів, запитуєш, що треба, а вони відповідають: «Та ні, у нас все є. Нам нічого не треба, ми все маємо». Кажуть, їм соромно просити. А потім дивишся – авто стоїть з побитим склом. «Ну так, треба скло замінити…» і так далі.

– І ви почали шукати те, що потрібно, і їм це привозити?

– Так. Одного разу приїхали в Миколаїв – просять сіток, щоб була змога краще маскувати позиції та техніку. Знайшли сітку, потім кошти на дорогу і завезли. Знову є якась потреба – знову знайшли та відвезли. Разом з різною допомогою завжди веземо свіжий хліб, печиво, м’ясні консерви, та інші смаколики. Є люди, які готують плов, вакуумують, заморожують і це також хороша продукція для тих, хто на нульових позиціях.

Особливо надихає, коли їдеш вперше до незнайомих тобі людей, а вже завтра тобі пишуть слова подяки та в тебе з’являються нові друзі, яким ти можеш сказати слова підтримки, помолитись за них, або й разом з ними.

Нещодавно ніяково просять: «Ми не знаємо ваших можливостей, але можливо, ви б змогли… нам потрібна така машина, коли розпочнуться болота, щоб підвозити допомогу на «нуль» – чи боєкомплект, чи їсти, чи забрати когось звідти.

Дякувати Богу, ми знайшли авто і кошти на ремонт та щоб завезли авто.

«…бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!» (Матвія 6:8).

– Як працює церква на прифронтових територіях?

– Ми були у невеликому прифронтовому містечку. З початком повномасштабного вторгнення більшість молодих виїхали з тієї місцевості, залишилося дуже мало вірян, переважно старші люди. І вони є відповіддю на сьогоднішні потреби. Знаєте, це те, що мене надихає! Церква повинна бути відповіддю на виклики – оце і є місія Церкви!

Коли тільки почалася війна там у Домі молитви встановили душову, пральні машинки, сушки, звільнили підвал для бомбосховища. Сьогодні люди, які поприходити з вулиці, варять у церкві їсти для інших.

До церкви щодня приїжджають солдати з «нуля», які мають змогу прийняти душ, випрати і посушити одяг, а також поїсти смачної домашньої їжі. Нам потрібно брати приклад з таких служителів. Це для мене герої віри.

«Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму,  а хто-небудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі!» (Якова 2:15-17)

– Кажуть, на війні немає атеїстів. Чи зустрічали тих, хто не вірить в Бога?

– Щоб хтось заперечував присутність Бога чи Його охорону, я не спостерігав. Хоча припускаю, що це такі загальні фрази. Насмілюся сказати, що не всі «віруючі» люди вірять Богу та довіряють Йому. Не всі довіряються Слову: «Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде́ без волі Отця вашого. … Отож, не лякайтесь, — бо вартніші ви за багатьох горобців» (Матвія 10:29,31).

Це означає, що Бог все контролює.

Якщо я заявляю, що вірю в Бога, то маю бути взірцем, щоб люди дивлячись на мене, розуміли що я сам вірю в того Бога якого проповідую.

«Так само й віра, коли діл не має, — мертва в собі!» (Якова 2:17)

–        Які настрої в солдатів? Усі ж різних віросповідань… Чи  моляться разом?

– Є багато свідчень про Божу охорону.

«Тисяча впаде коло тебе, і десять тисяч правобіч від тебе, – тебе ж не займе» (Псалом 91:7).

Був будинок, де ночували бійці. Під час обстрілу вони сиділи в підвалі. Ракета зайшла аж під будинок глибоко в землю і не розірвалася. Якби це сталося, то нікого б не залишилося живих.

Особисто у нас не було небезпечних ситуацій. Жодного разу не було обстрілів, хоча ми їздимо дуже близько до лінії зіткнення і навіть одного разу бачили пшеничне поле, яке горіло після обстрілу, бачили залишки ракет на шляху, розбиті автівки, будинки та заправки. Дякуємо Богу за Його охорону та благословення у поїздках – жодного разу не ламалося авто, не мали складних ситуацій, на блокпостах нас пропускали без проблем.

«А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо» (Галатів 6:9)

– Як не втомлюватися, молитися і допомагати?

– Усім людям варто більше довірятися Богу і не шукати чогось далекого, чогось уявного, а жити сьогоденням і бути відповіддю на потреби людей, які нас оточують. Не втомлюватися від тих, які переміщені до нас, бо ми не знаємо, що може статися з нами завтра.

Не засуджувати тих, хто звідкись виїхав та живе тут, бо невідомо, як би повелися ми особисто в кожній окремій ситуації. Любити людей, незалежно від того, як вони вірять в Бога, чи як вони моляться, чи як вони  розуміють. Люди вірять у Бога і кажуть, що це Бог їх зберіг від обстрілу, хтось вийшов з окупації, хтось сидів в підвалі довго без їжі. Також солдати розказують такі свідчення.

Є багато капеланів різних конфесій, які служать усім, і сьогодні не час ділити людей за віросповіданням, сьогодні на часі об’єднатися. Не шукати те, що нас роз’єднує, а те, що нас єднає. А всіх нас об’єднує Христос.

– Хай Бог всіх нас благословить, щоб в наш край прийшов мир і перемога.

– Усе Святе Писання пронизане ідеєю перемоги, від тексту з Книги Буття 3:15: «І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту», і до тексту з Книги Об’явлень 3:21: «Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його».

Наталія Червак