«А душа за ґратами вмирала»
* * *
А душа за ґратами вмирала,
Мов рабиня, побивалась гірко.
Та для неї ангельські хорали
Забриніли й посміхалась зірка.
Та зоря — омріяне світання,
Промінь із пітьми пророчив весну,
Відступала рабства ніч остання,
Душу зігріваючи воскреслу.
І вона вже бачила осоння,
Хоч до дня було іще далеко.
Стиснула промінчик у долонях,
Скинула ярмо — і стало легко.
І на те осяяння незгасне
Полетіла, вірячи у диво,
Що віднині доля буде щасна
І любов там буде незрадлива.
А зоря світила і не гасла,
Вказуючи людям шлях до мрії.
Пахло сіном у благеньких яслах,
Бавилась із первістком Марія.
Володимир Сад
Більше поезій на TELEGRAM
Вам також може сподобатися
ЖДЁШЬ ЛИ ТЫ ХРИСТА? КАК УЗНАТЬ ЕГО?
«Тогда праведники (те, кто справа, овцы) скажут Ему в ответ:
Коротко про серйозне – ДВЕРІ…
Кому двері, від Івана, недорого… Двері вони і є двері.
Вступне слово
Юрій Вавринюк: – У богослужбовій практиці українських протестантських громад з