Якби не Господь… – пастори Київщини зустрілися, щоб пригадати милості Божі у 2023 році

Вже традиційно різдвяні свята для пасторів Київщини та їхніх дружин закінчується спільною зустріччю. Попри війну цей рік не став винятком і до вишгородської «Церкви Бога живого» зʼїхалися служителі 14 січня. 

«Не лякайтеся!» – словами ангела, які були сказані пастухам різдвяної ночі розпочав зустріч Іван Коханевич, перший заступник старшого пресвітера КОО. Після чого усі разом співали різдвяних пісень.

Єпископ Олександр Озеруга звернув увагу на Псалом 123: «Якби не Господь…» Якби не Бог, яким би був 2023 рік для кожного з присутніх?

Пастори розповідали про милості, які Бог являв у їх житті.

«У 2023 році ми почали працювати над відкриттям церкви. Здавалося, усе пішло не так: очікували, що для цієї справи у нас буде команда, а залишилася лише наша сімʼя, – розповідає про  милості Божі Анатолій Котовський, який розпочав служіння у Білій Церкві. – Були особливо складні хвилини розчарування, та Бог дав для нас слово підбадьорення: «У вас немає молитовного будинку, немає команди, але є Я». Відтак сьогодні церква «Рема» зростає та розвиває нові служіння. Впродовж 6 днів на тиждень проходять гуртки для дітей. Кожної суботи – клуб для підлітків. Молодіжне служіння відвідує все більше людей!» – ділиться пастор.

Ігор Туровський, пастор і батько десятьох дітей із Вільшанки каже, що 2023 рік для його сімʼї був ще, важчим ніж перший рік повномасштабної війни: «У нас народилася 10-та дитинка і якби не Господь, ми могли б її втратити. Проте зараз дитятко росте і сміється, навіть вночі прокидаюся від сміху немовляти. Та й що робити? Сам сміюся!»

Попри труднощі служіння у Вільшанці не зупинилося. Влітку на християнський табір діти зібралися з усієї округи. А також на виставу до різдвяних свят прийшло більш як 100 дітей.

«Шість днів тому на якусь мить зупинялося серце! Пульс 160 і я думав, що вже кінець…», – розповідає про свій стан здоровʼя пастор Анатолій Кватерчук, який за останні роки зробив десятки волонтерських поїздок до фронту із гуманітарною допомогою. – Дякую Богу, що живий… Завжди пам’ятаю який сьогодні день війни, тому що кожного дня записую у щоденнику», – ділиться служитель, який попри все, не припиняє бачити рятівну руку Божу у своєму житті.

Після свідчень та молитви подяки пасторські сімʼї розповідали про те, що для них створює найбільший духовний тиск, що було викликом та яким чином вдається берегти любов і стосунки у сімʼї. Розмова була дуже щирою і відвертою. Адже йшлося про надмірну зайнятість, сімейні клопоти, буденність і при цьому ж вірність, посвяченість і жертовність.

«Окупанти були вже поруч біля Ірпеня. Я вивозила дітей у безпечне місце, а чоловік сказав, що ще залишиться, щоб допомогти іншим членам церкви. У моменти подібної  розлуки відбувається переоцінка цінностей», – своїм секретом любові ділиться дружина пастора Валерія.

«Пасторський сімейний вечір для мене завжди особливий час! Тут я у колі однодумців і знаходжу відпочинок для своєї душі. Цінно, що ми можемо разом молитися один за одного. А ще добре, що дружина поруч», – поділився враженнями пастор Ігор.

Вадим КОРОЛЬЧУК.
Фото Наталія Павленко.