А МИ НАДІЯЛИСЬ…
А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося… (Від Луки 24:21)
Двоє чоловіків просто йшли з міста. Йшли мовчки, але як тільки мури укріплень залишилися позаду і гамір міста поволі затих, озвався Клеопа.
– От і як тепер бути, друже? Що далі? Не знаю, не розумію, не збагну, адже Він справді був пророком, а тепер?..
– Правда твоя, брате. Він був сильний і в слові, і в ділі. Ти ж пам’ятаєш, як намножився хліб і як буря затихла за Його словом.
– Авжеж, і не тільки це. Коли в Гетсиманії вояки попадали від Його слова, я подумав: ну, нарешті, нарешті я побачу Його силу й міць, я побачу втіленого Бога-Месію.
– По правді кажучи, я так надіявся, що вже з’явився Цар, з яким зможемо звільнити рідну землю від римських окупантів, – супутник Клеопи голосно зітхнув.
– Ми всі сподівалися, чекали – ось-ось щось відбудеться і Він раптом поміняє все, але… – тепер уже зітхнув Клеопа.
Насправді розмова могла бути зовсім іншою, проте незмінною залишається думка: «а ми надіялися, але…»
«Надія помирає останньою», – так кажуть в народі. «Надія не засоромлює», – так написано в Новому Заповіті. Не секрет, що за декілька місяців цього року відбувалися масові похорони надій як у суспільно-політичному, так і духовному вимірах. Померла надія на те, що все можна зробити, коли маєш багато грошей і влади. Втрачена надія, що в найближчому майбутньому можна повернути захоплену територію держави. Поховано міф про «дружбу й братерство» слов’янських народів і ще багато інших домовин з «а ми надіялися…»
А як щодо нас – християн віри євангельської? Саме в ці хвилини, коли я розпочав писати ці рядки, – отримую повідомлення, що моя старша сестра Тамара відійшла у вічність. Тихо й непомітно, без ремства й розпачу – як і личить християнці. Декілька днів тому, відвідуючи її вже тяжкохвору, я був вражений її повним миром, внутрішнім духовним спокоєм. Усмішка на устах і проста довіра до Господа – чи не це ми втрачаємо при тривожних повідомленнях щодо подій з Криму чи на південно-східних кордонах нашого краю?
«Отже, я надіюсь на Господа, Який сховав лице Своє від дому Якова, й уповаю на Нього…» (Іс.8:17). Це сказав пророк Ісая про ситуацію, яка склалася в Ізраїлі в стосунках народу й Бога.
Довіряти й надіятися на Господа, коли Він намножує хліби і годує тисячі народу, – це так природно! Коли Він уздоровлює невиліковно хворих і являє Свою славу – хто ще може сумніватися в Ньому? Коли у краї спокій, достаток роботи і високий заробіток – о, я так щиро і переконливо вірю і надіюся. «Коли увесь світ іде за Ним» – і я у перших рядах. Але коли Він заховав обличчя Своє, коли мрії про нову незалежну країну розхитані, коли замість царського трону Його піднімають на ганебний хрест, коли Творець рік і озер розбитими вустами шепоче «прагну» – то чи це Той, що про Нього «ми сподівалися, було…»?
Так, це Він, Той Самий учора, сьогодні й навіки! Той, Хто після ганьби й зневаги, розп’яття й смерті – воскрес у величі й славі. Це Той, Хто робить непохитними кордони Свого царства у твоєму серці. Це Той, Хто промовляє: «З Моєї руки тебе ніхто не зможе вирвати». Це Він – Єдиний Володар зброї масового примирення, Один у полі Воїн, Захисник тих, у кого не похитнулась надія.
Із святом Пасхи вас – дорогі брати та сестри!
Христос воскрес! Христос воістину воскрес!
Вам також може сподобатися
Моральні закони без моралі
Перечитую Філліпа Янсі «Что удивительного в благодати». Вражаюча книга, вражаючі
Познавая силу воскресения
Мы не первый год празднуем Пасху. В каком-то смысле, уже привыкли и к праздничным собраниям, к песням и проповедям о воскресении, да и к самому празднику. Дорогие, давайте в эти дни обновим в своих сердцах стремление к познанию силы Его воскресения. Ведь суть не в праздничном служении, а в жизни, измененной силою Бога.
Від любові до ненависті один крок?
У світі кажуть, що від любові до ненависті один крок. Якщо любов справжня (згідно Євангелії), то така приказка ніяк не відповідає правді. Один крок, тому що по суті любові як такої не було, тому й до ненависті недалеко. Нам знайоме слово «ненависть», а його значення?